Рішення № 86984724, 17.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3359/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомльського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Любомльського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Любомльський РВ УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання дій протиправними щодо відмови вклеювання фотографії за віком в паспорт у формі паспортної книжечки зразка 1994 року; зобов`язання вклеїти фотографію у паспорт у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.01.2004 року позивачу було видано паспорт у формі паспортної книжечки. Вказує, що по минанню 25 років повинна була звернутися до відповідача з заявою вклеїти фотографію у паспорт у формі паспортної книжечки, однак в силу сімейних обставин цього не зробила. ОСОБА_1 зазначає, що з заявою вклеїти фотографію у паспорт у формі книжечки звернулася лише 17.08.2019 року, на що отримала відмову. З даною відмовою позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що обмежує її у правах громадянина України.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

16.12.2019 року до суду подано відзив на позовну заяву в якому представник відповідача заперечує проти адміністративного позову з тих підстав, що паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Вказує, що згідно накладної (вимоги) №17-3 від 13.04.2017 року усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані Любомльським РВ УДМС України у Волинській області до УДМС України у Волинській області для знищення.

Також представник відповідача зазначає, що жодних правових підстав для оформлення паспорта у формі книжечки немає, оскільки прийом заяв на видачу паспортів зразка 1994 року припинено.

Крім того, представник відповідача вказує, що ним дотримано вимоги законодавства про звернення громадян, а твердження позивача про нібито відмову в оформленні паспорта є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вказані звернення не є заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно листи-відповіді - рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.

Звертає увагу, що згода на обробку персональних даних надається особою як для виготовлення паспорта у формі книжечки, так і для виготовлення паспорта у формі ID-картки.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що дії Любомльського РВ УДМС України у Волинській області повністю відповідають вимогам чинного законодавства, крім того зазначає, що у відповідача не було і немає технічних можливостей, обов`язку та жодних правових підстав видавати паспорт у вигляді паперової книжки.

У відповіді на відзив позивач вважає відзив відповідача таким, що не відповідає запереченням відповідача з тих підстав, що позовні вимоги полягають у тому, щоб вклеїти нову фотографію у паспорт, зразка 1994 року, а не у видачі паспорта цього зразка.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 17.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Любомльського РВ УМВС України у Волинській області з заявою, у якій просила вклеїти фотографію у паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки (а.с.11).

Листом від 13.09.2019 року №0721-560/0721.1-19 Любомльський РВ УДМС України у Волинській області за результатами розгляду вказаної заяви повідомив ОСОБА_1 , що Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 року №456 врегулюване питання вклеювання фотокартки до паспорта протягом місяця після досягнення відповідного віку та за наявності рішення суду, якщо особа звертається після спливу місячного терміну. Таким чином, за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у Любомльського РВ УМВС України у Волинській області відсутні правові підстави для вклеювання фотокартки при досягненні 25 річного віку ОСОБА_1 до паспорта громадянина України у формі книжечки (а.с.8).

Позивач, вважаючи дані дії відповідача протиправними, звернулася до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким, чином Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Приватне життя» охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» («Pretty v. United Kingdom», заява №2346/02)).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» («Elsholz v. Germany», заява № 25735/94)).

Враховуючи вищенаведене, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 року (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 14 Закону 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Частиною третьою статті 13 Закону №5492-VІ передбачено, що, зокрема, паспорт громадянина України, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (надалі також - Порядок №302).

За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:

-з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

-з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Постанови №302 Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

У силу вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку №302, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.

Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.

Як встановлено судом, позивач, звертаючись до відповідача із заявою про вклеювання фотографії у паспорт у формі книжечки відмовилася від отримання паспорта у формі ID-картки.

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VІ) визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно частин 5 та 6статті 6 вказаного Закону №2297-VІ обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Суд звертає увагу, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки або заборона на вклеювання фото у паспорт у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

В постанові від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України від 14.07.2016 №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Таким, чином Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично дійшла висновку, що відповідно до законодавства особа має право вибору: мати паспорт у формі книжечки або ID-картки.

На час звернення позивача до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному нормативно-правовому акті не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідачів розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадянина, то вони визнаються протиправними.

Однак, законодавець встановив необхідність вклеювання нового фото до паспорта громадянина України зразка 1994 року при досягненні особою 25 чи 45 років. Як слідує із матеріалів справи, позивач звернулася із відповідною заявою з пропуском місячного строку, встановленого підпунктом 6 пунктом 6 Порядку №302. Разом з тим, в заяві щодо вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки зазначила, що відмовляється від отримання паспорту у формі ID-картки.

Законодавством не врегульовано алгоритму дій територіального органу ДМС у разі порушення особою строку звернення щодо вклеювання у паспорт нової фотокартки, проте нормами підпункту 6 пункту 6 Порядку № 302 та пункту 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 року № 456, визначено, що обмін паспорта здійснюється у разі: якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток. Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особи після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.

Відтак, чинним законодавством передбачено два можливих способи поведінки особи у разі порушення нею встановленого строку звернення до уповноваженого органу щодо вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки: 1) обмін паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі картки, що містить безконтактний електронний носій; 2) подання працівнику уповноваженого органу пакету документів, що включає: заяву, паспорт-книжечку, фотокартки встановленого розміру, та відповідне судове рішення.

При цьому, вищенаведені положення законодавства не передбачають видачі нового паспорта зразка 1994 року в обмін на паспорт, у який своєчасно не було вклеєно фотокартку особи, якій він виданий, у зв`язку із досягненням такою особою 25-річного або 45-річного віку.

З огляду на те, що позивач не згоден на отримання паспорта у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а також на те, що листом від 13.09.2019 року № 0721-560/0721.1-19 позивачу роз`яснено, що відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 року №456 вклеювання фотокартки до паспорта у формі книжечки у разі спливу місячного терміну здійснюється після досягнення відповідного віку та за наявності рішення суду, підстав для визнання дій Любомльського РВ УДМС України у Волинській області протиправними немає, а відтак така вимога не підлягає задоволенню.

Водночас суд вважає, що позбавлення особи можливості користуватися паспортом у формі книжечки або примушування її до обміну такого паспорту на паспорт у формі картки становитиме втручання держави в особисте життя особи та не відповідатиме задекларованим правам та свободам особи та практиці ЄСПЛ.

Відтак, враховуючи вищенаведене, вимога позивача про зобов`язання відповідача вклеїти фотокартку в паспорт у формі книжечки зразка 1994 року, підлягає задоволенню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що Любомльський РВ УДМС України у Волинській області є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача необхідно стягнути 384,20 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 13.11.2019 року №14 (а.с.2).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Любомльський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_1 , який виданий Любомльським РВ УМВС України у Волинській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку.

У задоволенні решти позовних відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний номер 37821586) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. О. Андрусенко