Рішення № 86984688, 17.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3476/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Волинський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Волинський обласний військовий комісаріат (далі - третя особа, Волинський ОВК ) про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи з 16 серпня 2019 року внаслідок поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2019 року №150, зобов`язання відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 3 групи внаслідок поранення, контузії пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 16 серпня 2019 року, з урахуванням вже проведених виплат, пов`язаних із встановленням 5% втрати працездатності, та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 19.05.2014 року по 12.09.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (АТО). 31.01.2015 року в зоні проведення АТО, під час бою отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення лівого стегна..

15 квітня 2015 року органами МСЕК встановлено позивачу 5% втрати працездатності внаслідок поранення та виплачена компенсація у зв`язку з втратою працездатності у розмірі 4263 грн. В подальшому, 16.08.2019 року медико-соціальна експертна комісія під час первинного огляду (про що зазначено у довідці) встановила позивачу 3 групу інвалідності та втрату працездатності 50%.

Позивач вважає, що з 16.08.2019 року набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності та звернувся через Волинський ОВК до Міністерства оборони України із заявою та підтверджуючими документами про виплату компенсації у зв`язку з встановленням 3 групи інвалідності, з урахуванням вже виплаченої суми по втраті працездатності 5%. Однак оскаржуваним протоколом від 08 листопада 2019 року №150 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації на тій підставі, що між втратою працездатності, яка визначалась у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення 3 групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки.

На думку позивача твердження відповідача про те, що огляд МСЕК, який відбувся 15 квітня 2015 року є первинним і таким, що визначає подальший хід подій є хибним, оскільки стаття 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції до 01 січня 2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення втрати працездатності та/або інвалідності. Відтак, позивач вважає, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини. Ці зміни є незворотніми, не є залежними від особи і проявляються по різному, в залежності від характеру хвороби, зовнішніх чинників і не можуть мати часового обмеження. Тому зміни, внесені до стаття 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є дискримінаційними по відношенню до осіб, які отримали поранення, контузії, захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, та не можуть братись до уваги судом.

На підставі вищенаведеного просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 29.11.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін; надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а третій особі - строк для подання пояснень (а.с.1).

У відзиві на позов від 09.12.2019 року вих. №1005 (а.с.31-32) представник відповідача позов не визнає з тих підстав, що 15.04.2015 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено позивачу 5% втрати працездатності, a 16.08.2019 року під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю 3 групи з втратою працездатності 50%. Вказує на те, що група інвалідності та втрата працездатності призначена позивачу через 4 роки і 5 місяці після встановлення йому первинно 5% втрати працездатності, тобто більше ніж через два роки. На підставі вищенаведеного вважає, що підстави для призначення одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку з отриманням ним 3 групи інвалідності відсутні, додатково посилаючись на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 806/2187/18.

Крім того, вважає, що позовна вимога про зобов`язання Міністерства оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є ніщо інше як втручання суду у дискреційні повноваження Міністерства оборони України. В даному випадку зобов`язання Міністерство оборони України призначити одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. А тому при розгляді справи за даним адміністративним позовом до компетенції суду не належить право приймати рішення про зобов`язання Міністерство оборони України вчинити дії щодо призначення такої одноразової грошової допомоги.

На підставі вищенаведеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Волинський обласний військовий комісаріат пояснень щодо позову або відзиву не подав.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 19.05.2014 року по 12.09.2014 року, з 10.11.2014 року по 04.02.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, є учасником бойових дій, що підтверджується копіями довідок військових частин А1556 від 24.09.2019 року №2442 та А1778 від 20.09.2019 року №531 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.8-9) та посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.06.2015 року (а.с.19).

31 січня 2015 року позивач - солдат ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення лівого стегна. Поранення сталося близько 21:00 біля н.п. Чорнухіне під час бою. Поранення сталося під час виконання дій що входять до обов`язків військової служби та не пов`язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства, про що свідчить копія довідки військової частини ПП В4742 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 24.03.2015 року №395 (а.с.10).

Крім того, Центральна військово-лікарська комісія встановила, що поранення та травма колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , так, пов`язані із захистом Батьківщини, що підтверджується копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв №2065 від 25 липня 2019 року (а.с.12).

Військовозобов`язаного солдата ОСОБА_1 , старшого водія мінометної батареї, звільнено наказом командира військової частини польова пошта В4673 (по особовому складу) від 07 березня 2015 року №23-рс з військової служби у запас відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року №113-VІІІ, та з 10 квітня 2015 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, про що свідчить копія витягу з наказу командира військової частини польова пошта В4742 (по стройовій частині) від 10.04.2015 року №76 (а.с.11).

15 квітня 2015 року під час огляду органами МСЕК встановлено позивачу 5% втрати професійної працездатності, про що свідчить копія довідки Волинського обласного бюро МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0001677 від 29.04.2015 року (а.с.13).

16 серпня 2019 року медико-соціальна експертна комісія встановила ОСОБА_1 первинно третю групу інвалідності у зв`язку із пораненням, травмою, так, пов`язані із захистом Батьківщини, що зазначено у довідці Волинського обласного бюро МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №194300 від 28.08.2019 року (а.с.14).

Відповідно до довідки Волинського обласного бюро МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втратити професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №014970 від 28.08.2019 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності (а.с.15).

У 2019 році позивач через Волинський ОВК звернувся до Міністерства оборони України із заявою та доданими до неї документами про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності, з врахуванням виплаченої суми по втраті працездатності 5%.

Листом від 18.11.2019 року вих. №ВСЗ/1443/5 Волинський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 08.11.2019 року протоколом №150 прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с.16).

Як слідує з пункту 16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2019 року №150 (а.с.17), розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, а саме: солдату в запасі ОСОБА_1 ( Волинський ОВК ), якого 10.04.2015 року звільнено з військової служби та 15.04.2015 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 31.01.2015 року (довідка МСЕК серія АГ №0001677 від 15.04.2015 року), а 16.08.2019 року під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія І2 ААБ № 194300 від 16.08.2019 року).

Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Вказано те, що заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, а згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, тому немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги. Додатково зазначено, що допомога у зв`язку з встановленням 5% втрати працездатності виплачена в сумі 4263 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Основного Закону проголошено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №2011-ХІІ дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ст.41 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Частиною 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Разом з цим, відповідно до ч.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року №21-446а14, від 21 квітня 2015 року №21-135а15, від 10 березня 2015 року №21-563а14.

Як встановлено судом та зазначається в оскаржуваному рішенні, допомога у зв`язку з встановленням 5% втрати працездатності виплачена позивачу в сумі 4263 грн.

Проте, як зазначалось, відповідачем відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 16.08.2019 року позивачу ІІІ групи інвалідності через відсутність правових підстав для виплати, оскільки групу інвалідності встановлено позивачу понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.

Як зазначалось раніше, частиною 4 статті 16-3 Закону №2011- ХІІ визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи тлумачення положень ст.58 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суд звертає увагу, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотньої дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача, починаючи з 16.08.2019 року (дата встановлення ІІІ групи інвалідності) і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк. До того ж, суд зазначає, що група інвалідності первинно встановлена позивачу саме 16.08.2019 року, а не 15.04.2015 року.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 30.09.2019 року у справі №825/1380/18, від 20.03.2018 року у справі №295/3091/17, яку суд в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) враховує при розгляді даної справи.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 806/2187/18 суд не приймає до уваги у зв`язку із неоднаковими фактичними обставинами справ.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до п.6 Порядку № 975 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно із п.8 постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Частиною 2 п.3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Тобто, з огляду на викладене встановлено, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по ІІІ групі інвалідності виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 16.08.2019 року.

Також слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21, 24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п.16 рішення Комісії, оформленого протоколом № 150 від 08.11.2019 року, не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення з 16.08.2019 року позивачу ІІІ групи інвалідності у зв`язку з пораненням, отриманим ним під час виконання обов`язків військової служби (захистом Батьківщини) є підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі, передбаченому ч.1 ст.16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з урахуванням вже отриманої суми допомоги в розмірі 4263 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, «людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави», а статтею 8 Конституції України закріплено що «в Україні визнається і діє принцип верховенство права».

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Логічним і цілком правильним є питання обмеження дискреційних повноважень правом. Саме тому проблема правових меж для дискреційних повноважень є чи не найважливішим елементом принципу верховенства права. Адже питання обмеження свавілля держави щодо реалізації та гарантування прав людини є ключовим елементом цього принципу.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Саме по собі судове рішення про визнання рішення відповідача протиправним та його скасування не відновлює порушеного права позивача на отримання такої допомоги.

Суд враховує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, за результатами розгляду заяви позивача вже прийняв своє рішення, проте судом за результатами розгляду даної справи зроблено висновок про неправомірність такого рішення.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю 3 групи, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з урахуванням вже проведених виплат, пов`язаних із встановленням 5% втрати працездатності, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірності свого рішення.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2019 року № 150 про відмову у призначенні солдату в запасі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення з 16 серпня 2019 року 3 групи інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби по захисту Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю 3 групи, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з урахуванням вже проведених виплат, пов`язаних із встановленням 5% втрати працездатності, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Волинський обласний військовий комісаріат: (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Теремнівська, будинок 85а, код ЄДРПОУ 08013516).

Суддя В.Д. Ковальчук