Ухвала суду № 86984637, 09.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі в частині позовних вимог

09 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2731/19 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача Книша С.В.,

представників відповідачів Романчук А.Я., Петрунів Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Луцьке об`єднане управління ПФУ), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - Головне управління ДКС України у Волинській області), Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Управління ДВС ГТУЮ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності відповідачів, яка полягала у невиконанні рішення суду у справі №2а-3187/11/0308, та зобов`язання відповідачів за несвоєчасне виконання виконавчого листа у справі №2а-3187/11/0308 сплатити на її користь компенсацію у сумі 3794,00 грн (солідарно по 1249,66 грн кожним), інфляційні втрати у сумі 16049,08 грн (солідарно по 5349,69 грн кожним); визнання протиправною бездіяльності відповідачів, яка полягала у невиконанні рішення суду у справі №2а-8515/11/0308, та зобов`язання відповідачів за несвоєчасне виконання виконавчого листа у справі №2а-8515/11/0308 сплатити на її користь компенсацію у сумі 3420,00 грн (солідарно по 1140,00 грн кожним), інфляційні втрати у сумі 14467,51 грн (солідарно по 4822,50 грн кожним); стягнення з відповідачів солідарно на її користь коштів у сумі 50000,00 грн для відшкодування моральної шкоди (а.с.2-4 том 1).

Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач вказувала, що невиконання судових рішень протягом тривалого часу обумовлене протиправною бездіяльністю відповідачів, що завдало їй моральної шкоди. Крім того, порушення встановлених законом строків перерахування коштів за судовим рішенням має наслідком виплату на користь стягувача компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, що передбачено статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пунктом 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845). Оскільки відповідачами було прострочено терміни виконання судових рішень, то це призвело до часткового знецінення коштів, які вона отримала, а тому позивач вважає, що має право на компенсацію частини «втраченої» їх вартості. З наведених підстав просила задовольнити позов.

Ухвалою від 13 вересня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі, її судовий розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року замінено відповідача - Луцьке об`єднане Управління ПФУ на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - Головне управління ПФУ у Волинській області).

Ухвалою суду від 29 листопада 2019 року прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог від 06 листопада 2019 року, відповідно до якої позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягала у невиконанні рішення суду у справі №2а-3187/11/0308 та у справі №2а-8515/11/0308; стягнути з Держави Україна в особі Головного управління ДКС України у Волинській області на її користь компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа у справі №2а-3187/11/0308 у розмірі 3794,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 16049,08 грн, компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа у справі №2а-8515/11/0308 у розмірі 3420,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 14467,51 грн, моральну шкоду в сумі 50000,00 грн (а.с.211-217 том 1). Також залучено співвідповідачем Державну казначейську службу України (далі - ДКС України).

Ухвалою суду від 12 грудня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву від 06 грудня 2019 року про збільшення позовних вимог, визначених у грошовому виразі, зокрема про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №2а-3187/11/0308 у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми - 30940,03 грн, що становить 6885,29 грн, та інфляційні втрати у розмірі 49516,38 грн за період з 13 липня 2012 року по 12 грудня 2019 року; компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №2а-8515/11/0308 у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми - 27891,93 грн, що становить 6028,45 грн, та інфляційні втрати у розмірі 44926,82 грн за період з 29 вересня 2012 року по 12 грудня 2019 року (а.с.5-10 том 2).

В обґрунтування позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та компенсації в розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми у заявах про зміну позовних вимог (від 06 листопада та від 06 грудня 2019 року), позивач та її представник посилались на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц та зазначили, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України (ЦК України) грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено зобов`язання боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Під час підготовчого провадження відповідачі подали відзив на позов, у тому числі у зв`язку із зміною позивачем позовних вимог. Жоден із відповідачів позовні вимоги не визнав. При цьому відповідачі Головне управління ДКС України у Волинській області та ДКС України зазначали, що нарахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться за порушення боржником грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, які до спірних відносин, що виникли у зв`язку з виконанням судових рішень, не застосовуються. Боржником за судовими рішеннями на користь ОСОБА_1 є Управління ПФУ в м. Луцьку. Закон не передбачає відповідальність органів Казначейства за прострочення виконання грошового зобов`язання іншим боржником (зокрема, під час виконання судового рішення). Також оскільки виплата коштів на користь позивача здійснена шляхом погашення заборгованості за судовим рішенням зобов`язального характеру відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 (далі - Порядок №440), а не судового рішення про стягнення коштів, то нормами чинного законодавства не передбачено стягнення трьох відсотків річних від несплаченої суми (а.с.98-101 том 1; а.с.15-17, 79-88 том 2).

Відповідач Головне управління ПФУ у Волинській області також у відзиві зазначив, що підстави для стягнення із нього компенсації та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання судових рішень відсутні. Стягнення інфляційних збитків пов`язане з невиконанням або неналежним виконанням цивільно-правових зобов`язань, а Управління у таких відносинах із позивачем не перебувало, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності (а.с.73-77 том 1).

Ухвалою суду від 12 грудня 2019 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та її представник (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог та їх збільшення) позов підтримали повністю; представники відповідачів у задоволенні позову просили відмовити.

Суд, заслухавши усні пояснення учасників справи, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, та встановивши фактичні обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про стягнення з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат та компенсації у розмірі трьох відсотків річних від суми, нарахованої на виконання судових рішень. При цьому у судовому засіданні позивач та представник позивача уточнили, що відповідно до пункту 50 Порядку №845 позивач із заявою про виплату компенсації до Казначейства не зверталася, а для вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми - 30940,03 грн, нарахованої на виконання судового рішення у справі №2а-3187/11/0308, та від суми 27891,93 грн, нарахованої на виконання судового рішення у справі №2а-8515/11/0308, застосуванню підлягають положення статті 625 ЦК України.

Отже, спір у цій частині позовних вимог виник внаслідок несвоєчасної виплати коштів (пенсійних виплат), присуджених позивачу на підставі судових рішень, та стягнення у зв`язку із знеціненням грошових коштів унаслідок інфляційних процесів компенсаційних виплат за неналежне виконання зобов`язання.

За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частина перша статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

При визначенні предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається, серед іншого, також спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Однак, на думку суду, спір у цій частині не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а він виник внаслідок несвоєчасної виплати коштів на підставі судових рішень та позивач вбачає спосіб захисту порушених майнових прав шляхом стягнення на її користь компенсаційних виплат: інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц та у справі №703/2718/16-ц висловила правову позицію, згідно з якою спір про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц у схожих правовідносинах.

Отже, позов в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер, спрямований на захист майнових прав, а відтак підлягає розгляду та вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

При цьому суд вважає, що положення частини п`ятої статті 21 КАС України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в даній нормі йдеться про вимоги про відшкодування шкоди завданої протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень в розумінні глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України. Цієї главою ЦК України визначено відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи; відшкодування моральної шкоди. Водночас, стаття 625, застосувати яку до спірних відносин просив позивач, міститься в главі 51 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що провадження у справі у цій частині вимог підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Керуючись статями 238, 239, 243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів закрити в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат у розмірі 49516,38 грн та трьох відсотків річних у сумі 6885,29 грн за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №2а-3187/11/0308, інфляційних втрат у розмірі 44926,82 грн та трьох відсотків річних у сумі 6028,45 грн за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №2а-8515/11/0308.

Роз`яснити позивачу, що спір у цій частині позовних вимог підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Ж.В. Каленюк

Ухвала у повному обсязі складена 17 січня 2020 року