Рішення № 86982408, 14.01.2020, Харківський районний суд Харківської області

Справа 635/2757/19

Провадження 2/635/848/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді Бобко Т.В.,

секретар судового засідання - Ус Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр»,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «ФОРТЕ»

третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр», треті особи -Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ФОРТЕ», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", про стягнення грошових кошів за договором депозиту,-

В с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду шляхом пред`явлення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр», в якому просив поновити його порушене право та стягнути з останнього за договором банківського вкладу №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року суму основного боргу у розмірі 90000 гривень, суму недоотриманих відсотків - 64800 гривень, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання - 7200 гривень та інфляційні втрати - 32535,69 гривень; покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову посилався на те, що 13 квітня 2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр» був укладений Договір №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 90000 гривень строком користування не більше 181 день з моменту укладення кредитного договору, а останній зобов`язався повернути позивачу зазначені грошові коти та сплатити проценти за ставкою 33,54% річних, що складає 27% після утримання податку з таких відсотків щомісячно. 13 квітня 2016 року позивач виконав свої зобов`язання за договором, здійснивши переказ коштів у розмірі 90000 гривень. Однак, починаючи з 08 серпня 2016 року і до теперішнього часу відповідач не виконує свої зобов`язання за договором банківського вкладу, не сплачує відсотки за користування грошовими коштами. 20 грудня 2016 року позивач разом з іншими вкладниками звернувся до відповідача із вимогою повернути йому кошти та виплатити відповідні відсотки за користування ними. Крім того, 13 квітня 2016 року одночасно з укладення Договору №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Форте», від імені якого діяв повірений ПАТ «Банк Михайлівський» був укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків «Капітал» №К980-077-000220885. На сьогоднішній день ПАТ «Банк Михайлівський» перебуває в стані ліквідації. 20 грудня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «Банк Михайлівський» із заявою про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, однак відповіді позивач не отримав до теперішнього часу. Оскільки позивач вважає, що фактично між ним та ПАТ «Банк Михайлівський» був укладений договір банківського вкладу, він є вкладником в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім основної суми боргу у розмірі 90000 гривень та процентів за користування грошовими коштами у розмірі 60750 гривень, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний також сплатити суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема три проценти річних від простроченої суми у розмірі 7200 гривень та інфляційні втрати у розмірі 32535,69 гривень. При цьому позивач у позовній заяві навів розрахунки зазначених сум.

Ухвалою Харківського районного суду харківської області від 11 квітня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду, позивачу наданий строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - 10 днів з дня вручення копії ухвали. У встановлені судом строки позивач усунув зазначені в ухвалі суду недоліки, надавши до суду 10 травня 2019 року відповідну заяву.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 травня 2019 року провадження у справі відкрите, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2019 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» та Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Форте».

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2019 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» на належну третю особу Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський".

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр» у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, про що в матеріалах справи маються відповідні докази, про причини своєї неявки суд не повідомив. Будь-яких заяв та клопотань суду не надав.

Третя особи Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ФОРТЕ», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" у судове засідання повторно не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно і належним чином, про що в матеріалах справи маються відповідні докази, про причини своєї неявки суд не повідомили. Будь-яких заяв та клопотань суду не надали.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи повторну неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача вважає можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

13 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр» укладений договір №980-077-000220885, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 90000 гривень на строк не більше 181 днів, а останній зобов`язався повернути кошти позивачу та виплатити проценти за ставкою 33,54 % річних, що складає 27% річних після утримання податку з таких процентів в порядку та на умовах, встановлених Договором. Днем надання суми коштів у власність відповідачу вважається день зарахування суми коштів на поточний рахунок останнього. Договір підписаний сторонами власноруч.

Крім того, 13 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ФОРТЕ» укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків «КАПІТАЛ» №К980-077-000220885, предметом страхування якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані зі збитками при здійсненні страхувальником, яким є ОСОБА_1 , господарської діяльності.

Відповідно до умов договору №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, позивач надав суму коштів у розмірі 90000 гривень у власність відповідачу, що підтверджується квитанцією № QS027601 від 13 квітня 2016 року.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту п. 8.3 Договору №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, сторони підтвердили, що даний договір є договором позики і регулює відносини сторін, що пов`язані з наданням позики ОСОБА_1 . ТОВ Кредитно-Інвестиційний центр» у сумі, на строк та у порядку, передбаченому Договором, у зв`язку з чим взаємовідносини сторін регулюються ст.ст. 1046-1053 ЦК України та іншими -нормативно правовими актами, що встановлюють правила та вимоги договорів позики.

Відповідно до п. 4.6 Договору, відповідач зобов`язався повернути позивачу кошти у порядку та строки, передбачені договором. Згідно п. 5.2.1 Договору, відповідач зобов`язався повернути суму коштів та нараховані проценти відповідно до умов та в порядку, визначених договором.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц, договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Оскільки сторонами самостійно визначені правовідносини, які між ними склалися в момент укладення вищевказаного договору, а саме правовідносини з позики, про що прямо зазначено в договору, якій підписаний сторонами, суд погоджується з тим, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики на підставі договору №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, який укладено в письмовій формі та підписаний сторонами, що відповідає вимогам ст.ст. 203-209 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року та відповідно до умов договору №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, позивач надав суму коштів у розмірі 90000 гривень у власність відповідачу, перерахувавши її на поточний рахунок останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Главою 50 ЦК України передбачений перелік підстав припинення зобов`язань, у тому числі виконання зобов`язання, проведеного належним чином.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року відповідач в ході судового розгляду не надавав. Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач припинив виконання свого зобов`язання саме з 08 серпня 2016 року, оскільки іншого не встановленого в ході судового розгляду, такі доводи позивача жодним чином не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми грошового зобов`язання за зазначеним договором у розмірі 90000 гривень.

В ході судового розгляду судом не встановлено наявність у відповідача будь-яких перешкод для повернення суми боргу за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, а також щодо відмови ОСОБА_1 прийняти виконання зобов`язання за договором позики.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту Договору №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, зокрема п. 1.2. Договору, у ньому встановлена процентна ставка за вирахуванням податку у розмірі 27%. Відповідно до зазначеного пункту відповідач зобов`язався щомісячно, в дату, що відповідає даті підписання договору за період з дати попередньої виплати по дату, що передує даті фактичної виплати процентів, а проценти за місяць, в якому кошти повертаються - не пізніше дня повернення коштів за період аналогічний вищевказаному. Отже, сторонами узгоджений розмір процентної стави за користування коштами, у зв`язку з чим суд при здійсненні розрахунку процентів за користування коштами виходить із вищевказаної процентної ставки - 27%. При цьому, оскільки суд, з підстав, викладених вище, погодився з доводами позивача щодо припинення відповідачем виконання зобов`язань в тому числі з виплати процентів 08 серпня 2016 року, суд розраховує належну до сплати суму процентів, починаючи з вересня 2016 року.

Отже, враховуючи викладене, оскільки договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року встановлена процентна ставка, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача процентів за користування грошима за визначений позивачем період - з 09 серпня 2016 року по 13 вересня 2019 року.

Судом встановлено, що неповернута сума основного боргу за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року складає 90000 гривень, а тому саме на цю суму нараховуються 27 проценти річних відповідно до вимог ст. 536 ЦК України. Позивач в позовній заяві встановлює період нарахування процентів за користування грошовими коштами з 09 серпня 2016 року по 13 березня 2019 року, а тому суд розглядає вимоги в ції частині в межах позовних вимог, виходячи з положень ст. 13 ЦПК України. Станом на 13 березня 2019 року виконання грошового зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року було прострочено на 948 днів.

Отже, сума процентів за користування грошовими коштами за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року складає 63113,42 гривні (90000 Х 27 Х 948 / 365 / 100). З наданим позивачем розрахунком процентів за користування грошовими коштами суд не погоджується, однак виходячи з принципу дизпозитивності цивільного судочинства, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року в межах заявлених позовних вимог у розмірі 60750 гривень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року встановлений строк виконання зобов`язання - не більше 181 днів, тобто не пізніше 11 жовтня 2016 року.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 ЦК, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК, є правомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

В зв`язку з встановленим вище простроченням виконання відповідачем зобов`язань за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційного збільшення. При цьому суд не погоджується з початком періоду нарахування таких виплат, зазначеним позивачем у позовній заяві та його розрахунками, а саме інфляційних витрат з вересня 2016 року, 3% річних - з 13 вересня 2016 року, оскільки Договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року чітко встановлений строк виконання зобов`язання - не пізніше 181 днів, тобто не пізніше 11 жовтня 2016 року. А отже, виходячи з наведеного, початком строку прострочення виконання зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року є 11 жовтня 2016 року, у зв`язку з чим початком періоду нарахування 3-х процентів річних є 12 жовтня 2016 року, інфляційних втрат - жовтень 2016 року. Щодо кінця періоду, за який розраховуються вищевказані суми, суд виходить з положень ч. 1 ст.13 ЦПК України та розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, 3-х процентів річних - до 13 березня 2019 року, інфляційних втрат - до грудня 2018 року.

Суд задовольняє позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року у межах заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що неповернута сума основного боргу за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року складає 90000 гривень, а тому саме на цю суму нараховуються три проценти річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Станом на 12 жовтня 2016 року виконання грошового зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року прострочено на 883 дні.

Отже, сума трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року складає 6531,78 гривень (90000 Х 3 Х 883 / 365 / 100). З наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми боргу суд не погоджується.

При обчисленні суми індексації грошового боргу за договором №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року, суд виходить з того, що за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року індекси інфляції у процентах склали: жовтень 2016 року - 102,8%, листопад 2016 року - 101,8%, грудень 2016 року - 100,9 %, січень 2017 року - 101,1%, лютий 2017 року - 101,0%, березень 2017 року - 101,8%, квітень 2017 року - 100,9%, травень 2017 року - 101,3%, червень 2017 року - 101,6%, липень 2017 року - 1002,%, серпень 2017 року - 99,9%, вересень 2017 року - 102,0%, жовтень 2017 року - 101,2%, листопад 2017 року - 100,9%, грудень 2017 року - 101,0%, січень 2018 року - 101,5%, лютий 2018 року - 100,9%, березень 2018 року - 101,1%, квітень 2018 року - 100,8%, травень 2018 року - 100%, червень 2018 року - 100%, липень 2018 року - 99,3%, серпень 2018 року - 100%, вересень 2018 року - 101,9%, жовтень 2018 року - 101,7%, листопад 2018 року - 101,4%, грудень 2018 року - 100,8%, січень 2019 року - 101,0%.

Всього, за період прострочення виконання грошового зобов`язання індекс інфляції склав 1,32%.

Отже, загальний розмір інфляційного збільшення за період часу з жовтня 2016 року по грудень 2018 року склав (90000 х 1,32 - 90000) 28800 гривень.З наданим позивачем розрахунком індексу інфляції на суму заборгованості суд не погоджується.

Отже, загальна сума боргу за договором 3-х процентів річних є 12 жовтня 2016 року, інфляційних втрат - жовтень 2016 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 186081 (сто вісімдесят шість тисяч вісімдесят одна) гривня 78 (сімдесят вісім) копійок, з яких: 90000 (дев`яносто тисяч) гривень - основний борг, 60750 (шістдесят тисяч сімсот п`ятдесят) гривень - проценти за користування грошовими коштами, 6531 (шість тисяч пятсот тридцять одна) гривня 78 (сімдесят вісім) копійок - 3% річних від простроченої суми заборгованості, 28800 (двадцять вісім тисяч вісімсот) гривень - інфляційні втрати.

Згідно квитанції № 59 від 08 квітня 2019 року при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1900,36 гривень.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 186081,78 гривень, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1860,82 гривень.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр», треті особи - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ФОРТЕ», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", про стягнення грошових кошів за договором депозиту- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором банківського вкладу №980-077-000220885 від 13 квітня 2016 року у розмірі 186081 (сто вісімдесят шість тисяч вісімдесят одна) гривня 78 (сімдесят вісім) копійок, з яких: 90000 (дев`яносто тисяч) гривень - основний борг, 60750 (шістдесят тисяч сімсот п`ятдесят) гривень - проценти за користування грошовими коштами, 6531 (шість тисяч пятсот тридцять одна) гривня 78 (сімдесят вісім) копійок - 3% річних від простроченої суми заборгованості, 28800 (двадцять вісім тисяч вісімсот) гривень - інфляційні втрати.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр» на користь ОСОБА_1 3735 (три тисячі сімсот тридцять п`ять) гривень 69 (шістдесят дев`ять) копійок в рахунок інфляційних втрат та 218 (двісті вісімнадцять) гривень 22 (двадцять дві) копійки в рахунок 3% річних від простроченої суми заборгованості - відмовити.

Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) гривень 82 (вісімдесят дві) копійки.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитно-Інвестиційний центр», код ЄДРПОУ 39841850, місцезнаходження: 21021, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 58, офіс 5.

Третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ФОРТЕ», код ЄДРПОУ 34615026, місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд.41/41А.

Третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17.

Повне рішення складено 17 січня 2020 року.

Суддя Т.В. Бобко