Рішення № 8697896, 30.03.2010, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Справа N 2-1318

2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.

при секретарі - Левандовської О.М.

за участю представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідачки – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за участю третьої особи - ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом, у якому просить с тягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість по кредитному договору № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року в розмірі 278 376 грн. 18 коп., стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача пеню за договором поруки № ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 р. в сумі 21 558 грн. 82 коп., судові витрати покласти на відповідачів, зазначивши, що 19.05.2008 р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КФ(03)88-08, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 200 000,00 грн. на споживчі потреби із терміном погашення по 18 травня 2018 року, а позичальник зобов’язався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 23% річних та погашати кредит згідно графіку, який є додатком № 1 до кредитного договору. Видача кредиту була здійснена шляхом перерахування банком коштів у сумі 200 000,00 грн. на поточний рахунок ОСОБА_3 відкритий в ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт». Однак свої зобов’язання відповідач виконує неналежним чином. Крім того, 19.05.2008 р., як забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № №ПФ(03)14-08, у відповідності до п.1 якого ОСОБА_4 зобов’язалась відповідати перед позивачем за виконання всіх боргових зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором. Відповідно до п. 10. договору поруки, у випадку, якщо поручитель у строк, зазначений у п.4 договору, не оплатить банку суму заборгованості позичальника за кредитним договором, він оплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_5 та банком також було укладено іпотечний договір № ЗФ(03)88-08 від 19.05.2008 р. На підставі п.1.2 цього договору іпотекодавець, з метою забезпечення виконання зобов’язань перед банком передав в іпотеку банку об’єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Мелітополь вул. Червоногірська, буд.3. В зв’язку з тим, що відповідачі взяті на себе зобов’язання виконують неналежним чином, просить стягнути з них заборгованість за кредитним договором та за договором поруки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримує у повному обсязі, наполягає на повному їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився з невідомої суду причини, про місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, зі слів відповідача ОСОБА_6 його син ОСОБА_7 поїхав до Росії на заробітки, обіцяв надсилати кошти на погашення кредиту, однак ніяких відомостей про нього немає, в теперішній час місце перебування його невідоме, заяви ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за його відсутності не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною та вважає можливим розглянути справу за його відсутності, ухваливши рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що вимогу банку про стягнення з відповідачки пені за договором поруки № ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 р. в сумі 21 558 грн. 82 коп. не визнає, оскільки позивач нарахував пеню в порушення вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», згідно якої розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, в справі недостатньо доказів на підтвердження суми пені: не надані обґрунтовані розрахунки суми заборгованості та витяги з зазначенням руху коштів на рахунку. Також при розрахунку пені, позивачем не було враховано строк позовної давності в 1 рік, який передбачено п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України. Вимогу про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року в розмірі 278 376 грн. 18 коп., просить розглянути на розсуд суду.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 пояснив, що його син ОСОБА_7 взяв кредит в банку, обіцяв платити, однак оплатив кредит тільки 2 рази. Потім вже йому прийшлось платити гроші. Син поїхав до Росії на заробітки, однак ніяких відомостей від нього немає. Коли з банку прийшов лист, він сплатив приблизно 8 тисяч доларів США та майже увійшов до графіку. Потім його звільнили з роботи, грошей не було, він платив по 1000 гривень щомісячно. Син його обманув, обіцяв продати свій будинок, однак потім вже з’ясувалось, що будинок знаходиться в іпотеці в іншому банку. В теперішній час він всі гроші відносить до банку. Договір іпотеки він укладав добровільно, ніхто на нього не тиснув.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідачки, відповідача ОСОБА_5, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позов підлягає повному задоволенню за наступними підставами.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і виплати проценти.

19.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КФ(03)88-08, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 200 000,00 грн. на споживчі потреби із терміном погашення по 18 травня 2018 року, а позичальник зобов’язався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 23% річних та погашати кредит згідно графіку, який є додатком № 1 до кредитного договору /а.с.19-20/.

Видача кредиту була здійснена шляхом перерахування банком коштів у сумі 200 000,00 грн. на поточний рахунок ОСОБА_3 відкритий в ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» /а.с.30/.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Як забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_9 був укладений договір поруки № №ПФ(03)14-08, у відповідності до п.1 якого ОСОБА_9 зобов’язалась відповідати перед позивачем за виконання всіх боргових зобов’язань ОСОБА_10 за кредитним договором /а.с. 26/.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Крім того, в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_5 та банком також було укладено іпотечний договір № ЗФ(03)88-08 від 19.05.2008 р. /а.с.22-25/.

На підставі п.1.2 цього договору іпотекодавець, з метою забезпечення виконання зобов’язань перед банком передав в іпотеку банку об’єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Мелітополь, вул. Червоногірська, буд.3, а саме: будинок житловий загальною площею 145,8 кв.м., житловою площею 57,1 кв.м.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з вимог ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У порушення зазначених норм закону, умов кредитного договору та графіку № 1 до кредитного договору від 19.05.2008 р. ОСОБА_3 систематично не виконував належним чином зобов’язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним, що відповідно до статті 610 ЦК України є порушенням зобов’язань.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Так сума за кредитом та сума за відсотками, які підлягають сплаті відповідно графіку з моменту видачі кредиту по 21.01.2010 року позичальником не сплачені.

Відповідно до п. 16.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту (частини кредиту) відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 21.01.2010 року заборгованість ОСОБА_3 перед ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» за кредитним договором № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року складає 278 376,18 грн., з яких заборгованість за кредитом – 168 327,00 грн.; прострочена заборгованість за кредитом – 23 228,00 грн.; прострочена заборгованість за відсотками – 28 688,00 грн.; заборгованість за відсотками – 4 126,10 грн.; пеня нарахована за порушення строків погашення за кредитом - 53 897,07 грн. /а.с.13/.

Вказана сума заборгованості підтверджується й детальною таблицею розрахунку заборгованості, наданої представником позивача в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається та сплати процентів, передбачених договором.

Крім того, у відповідності до п.4. договору поруки поручитель приймає на себе перед кредитором солідарну відповідальність за виконання позичальником боргових зобов’язань в строки і на умовах, передбачених кредитним договором, сплатити зазначену вище заборгованість за кредитним договором.

В зв’язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, взяті на себе зобов’язання виконує неналежним чином, а зобов’язання ОСОБА_3 було забезпечено договором поруки, відповідно до вимог чинного цивільного законодавства, умов кредитного договору та умов договору поруки, з урахуванням вимог ч.2 ст. 1050 ЦК України, суд вважає необхідним стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» заборгованість по кредитному договору № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року в розмірі 278 376 гривень 18 копійок.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_4 пені за договором поруки № ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 р. в сумі 21 558 гривень 82 копійки, то суд вважає що вказана вимога також підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено, додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до п.4 договору поруки ОСОБА_4 прийняла на себе перед позивачем солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_11 боргових зобов’язань в строки та на умовах, викладених в кредитному договорі, погасити заборгованість за кредитним договором.

П. 4 договору поруки також встановлено, що сплата зазначеної заборгованості здійснюється поручителем шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора протягом двох банківських днів після виникнення заборгованості за кредитним договором. Поручитель зобов’язаний самостійно контролювати виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до п.7 договору поруки у разі невиконання в строк позичальником своїх зобов’язань перед банком, поручитель відповідає всім належним йому майном, на яке може бути звернено стягнення, відповідно до законодавства України.

09 вересня 2009 року на адресу ОСОБА_4 направлений лист №344, яким банк повідомив її про невиконання позичальником умов кредитного договору та про прийняте рішення припинити кредитування, а також про необхідність терміново погасити вказану суму боргу /а.с.28/.

Згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

П. 10 договору поруки встановлено, що у випадку, якщо поручитель у строк, зазначений у п.4 договору, не оплатить банку суму заборгованості позичальника за кредитним договором (з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами), він сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Таким чином договором поруки, укладеного 19.05.2008 р. між ВАТ «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» та ОСОБА_4 встановлено обов’язок ОСОБА_4 у випадку, не оплати позичальником у строк, зазначений у п.4 договору, суми заборгованості за кредитним договором, оплатити банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно розрахунку заборгованості відповідно до п.10 договору поруки ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 року ОСОБА_4 нарахована пеня 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки і станом на 21.01.2010 року вона складає 21 558,82 грн. /а.с.12/.

Вказана сума заборгованості підтверджується й детальною таблицею розрахунку заборгованості, наданої представником позивача в судовому засіданні.

Суд не приймає до уваги доводи представника ОСОБА_4 – ОСОБА_8 про те, що в справі недостатньо доказів на підтвердження суми пені, оскільки до справи представником позивача були надані не тільки обґрунтовані розрахунки суми заборгованості, а й таблиця детальних розрахунків вказаних сум.

Також суд вважає необґрунтованими посилання представника ОСОБА_4 – ОСОБА_8 на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», згідно якої розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже було зазначено раніше ч. 2 ст. 554 ЦК України передбачає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки договором поруки, окрім вказаного обсягу відповідальності, був встановлений обов’язок ОСОБА_4 у випадку, не оплати суми заборгованості за кредитним договором, оплатити банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, то суд вважає, що в даному випадку діють умови договору поруки, а не вимоги ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Договір поруки укладався ОСОБА_4 добровільно, ніяких претензій щодо невідповідності договору поруки вимогам чинного законодавства відповідачкою не пред’являлось.

Крім того, відповідно до преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасно виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Оскільки договір поруки укладався між банком та фізичною особою ОСОБА_4, яка не є суб’єктом господарювання, дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» на вказані правовідносини не поширюється.

Що стосується строку позовної давності, встановленої п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то дійсно відповідно до вказаної статті до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 (один) рік.

На цьому в судовому засіданні наполягав й представник відповідачки ОСОБА_4

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникла з 01.12.2008 року.

10.11.2009 року ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за кредитним договором.

17.11.2009 року Мелітопольським міськрайонним судом було видано судовий наказ, яким с тягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» заборгованість по кредитному договору № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року в розмірі 252 148,44 гривні та стягнуто з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» пеню за договором поруки № ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 р. в сумі 14 179,82 гривні.

Однак ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 11.12.2009 року вказаний наказ було скасовано /а.с.31/ і позивач звернувся до суду з відповідними вимогами вже 04.02.2010 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на позовній заяві.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку на зараховується.

Таким чином подання позивачем заяви про видачу судового наказу перервало перебіг позовної давності і час, що минув до його переривання, до нового строку на зараховується, а після його переривання строк позовної давності почався заново.

Отже, суд відкидає доводи представника відповідачки ОСОБА_4 про спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окреме та всі в сукупності, суд приходить до висновку про повне задоволення позову та солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» заборгованість по кредитному договору № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року в розмірі 278 376 гривень 18 копійок, стягнення з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» пеню за договором поруки № ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 р. в сумі 21 558 гривень 82 копійки та солідарного стягнення з відповідачів витрат по сплаті судового збору в розмірі 1700 гривень та витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення в сумі 120 гривень.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 553-554, 575, 589, 590, 610, 624, 629, 1046-1050, 1054 ЦК України, ст.ст.15, 57, 59, 107, 208, 212-215 України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за участю третьої особи ОСОБА_5 - задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» (п/р №37394001020 в ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт», код банку 339500, ЄДРПОУ 09806443) заборгованість по кредитному договору № КФ (03)88-08 від 19.05.2008 року в розмірі 278 376 (двісті сімдесят вісім тисяч триста сімдесят шість) гривень 18 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт» (п/р №37394001020 в ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» код банку 339500 ЄДРПОУ 09806443) пеню за договором поруки № ПФ (03)14-08 від 19.05.2008 р. в сумі 21 558 (двадцять одна тисяча п’ятсот п’ятдесят вісім) гривень 82 копійки.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 гривень та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення в сумі 120 гривень, а всього 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 20 днів, після подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Н.В.Кучеренко