Ухвала суду № 86975514, 16.01.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4806/19

Провадження № 2/206/80/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2020 м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С., розглянувши у судовому засіданні заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз», третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення суми в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ

В провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз», третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення суми в порядку регресу.

08.01.2020 було проведено підготовче судове засідання за участі представника позивача та представника відповідача та призначено розгляд справа по суті на 10.02.2020.

16.01.2020 позивач ОСОБА_1 подав до канцелярії суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Транспромгаз» в сумі 319869,45 грн., що знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, а також на будь-яких інших рахунках, які будуть виявлені в ході виконавчого провадження та допустити негайне виконання ухвали суду. Заява мотивована тим, що ТОВ «Транспромгаз» має відкритий рахунок та у випадку списання коштів із цього рахунку виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде значно утруднене. Жодного нерухомого майна за відповідачем у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не числиться. Крім того, позивачу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стало відомо, що 24 грудня 2019 року ОСОБА_2 , який є засновником ТОВ «Транспромгаз» зареєстрував ТОВ «Транспромгаз 2019». Позивач вважає, що це підприємство було створено саме для того, щоб відповідач мав можливість перевести на фактично створений двійник фірми кошти, які мали б бути сплачені йому у разі задоволенні позову та накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову, які знаходяться на банківському рахунку відповідача спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення їх.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Дослідивши заяву про забезпечення позову та позовну заяву з додатками, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Отже, цивільно-процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати та обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення та його обґрунтування, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, ст. ст. 1, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 97, 115 КЗпП України держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені у залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівникам здійснюється у першочерговому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949р. № 95, яка ратифікована Україною 04.08.1961р. і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю». Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який може бути призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 922/808/16, від 16.05.2018 у справі 905/294/15, від 11.06.2018 у справі № 910/4153/13, від 09.09.2019 у справі № 913/958/16.

Так, позивачем у своїй заяві зазначено, що ТОВ «Транспромгаз» має поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк», натомість призначення цього рахунку позивачем не зазначено та навіть не надано жодного доказу, що відповідний рахунок належить та використовується саме ТОВ «Транспромгаз», а тому суд за таких обставин вважає, що накладення арешту на кошти які можуть знаходитися на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк» може порушити права та інтереси інших осіб, в тому числі працівників підприємства.

До того ж, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не існує.

Також слід враховувати, що вжиття заходів, які пропонує позивач може перешкоджати господарській діяльності відповідача. Оскільки, як вбачається із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, юридична особа ТОВ «Транспромгаз» не перебуває в процесі припинення, що свідчить про те, що вказана юридична особа продовжує свою господарську діяльність і накладення арешту на кошти підприємства може призвести до призупинення господарської діяльності, що в свою чергу може призвести до тяжких наслідків як для підприємства, так і для працівників і контрагентів.

Також, всупереч вищевказаним положенням ЦПК України, заявником не обґрунтовано та не доведено, яким чином невжиття такого виду забезпечення позову про який просить заявник, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суд. Наведені заявником підстави для забезпечення позову є формальними припущеннями, які не підтверджено жодним доказом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів КЦС у своїй постанові від 21.11.2018 (справа № 752/6255/18).

Наявність реєстрації нового підприємства Розумом В.Л. 24.12.2019 не може достеменно свідчити про те, що таке підприємство було створено для того, щоб відповідач мав можливість перевести кошти фірми на фактично створений двійник фірми, які мали б бути сплачені позивачу у разі задоволення позову, що в свою чергу зробить неможливим виконання рішення суду.

До того ж, твердження позивача, що у відповідача відсутнє нерухоме майно згідно реєстру також не підтверджено жодним доказом.

Також слід звернути увагу, що у принципі 7 доповіді Асоціації міжнародного права «Про забезпечувальні і запобіжні заходи в міжнародному цивільному процесі», ILA,1996) зазначається, що суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів.

Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, то зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично це є збереженням існуючого стану «status-quo» між сторонами до ухвалення кінцевого рішення суду.

В той же час, згідно зі ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу вищенаведених норм ЦПК України вбачається, що метою застосування заходів зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Питання вжиття заходів зустрічного забезпечення вирішуються судом, який остаточно і визначає захід зустрічного забезпечення, який має бути вжитий в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Однак, заява про забезпечення позову взагалі не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення, в тому числі на суму 319869, 45 грн., яке є гарантією захисту прав та інтересів відповідача та має забезпечити відшкодування збитків відповідача, що можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, та правові висновки Верховного Суду, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 149-154, 157, 260-261, 263, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз», третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення суми в порядку регресу – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.С. Маштак