Рішення № 86974642, 17.01.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/4415/19

Номер провадження 2/213/379/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2020 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював у відповідача з 15.10.1970 по 21.03.2002. За час роботи працював на посадах помічника машиніста станка термічного буріння, слюсарем з ремонту технологічного обладнання, машиністом бульдозера. 21.03.2002 звільнений з роботи за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України. Працюючи у шкідливих умовах машиністом бульдозера, позивач отримав професійне захворювання: пиловий бронхіт 2 ст., емфізема легень 2 ст.

Відповідно до п. 15 акту розслідування професійного захворювання від 09.02.1994 причина виникнення професійного захворювання - багаторічна робота в умовах пилу, концентрація якого перевищувала ПДК в 1,2 - 1,4 рази. Зазначає, що підприємство не створило безпечні та не шкідливі умови праці.

01.03.1994 йому встановлено 20 % втрати професійної працездатності. Після неодноразових переоглядів 03.03.2009 йому встановлено 60 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності безстроково.

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди. Він змушений тривалий час лікуватися, несе фізичні та моральні страждання, що змінили його звичний спосіб життя, примусило докладати додаткові зусилля для організації свого подальшого життя..

У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 160000 грн.

Представник ПРАТ «ІНГЗК» надав відзив на позов. Вважають позовні вимоги необґрунтованими. В обґрунтування заперечення зазначають, що гірничо-збагачувальне виробництво передбачає використання обладнання, машин та механізмів, при роботі яких виникають шкідливі фактори. Праця у важких та шкідливих умовах супроводжується наданням пільг, передбачених Законом України «Про охорону праці», а саме: забезпечення спеціальним одягом, спеціальним взуття та іншими засобами індивідуального захисту, мийними засобами, безоплатно молоком або рівноцінними харчовими продуктами. У ПРАТ «ІНГЗК» діє система управління охороною праці, яка покликана забезпечувати нормальні умови праці, знижувати вплив шкідливих виробничих факторів на організм працівників та попереджати виникнення професійних захворювань у працівників ПРАТ «ІНГЗК». Щороку відповідач впроваджує нові методи і засоби, які б сприяли покращенню умов праці своїх працівників, та витрачає на охорону праці чималі кошти, що закріплено у колективних договорах між дирекцією та трудовим колективом ПРАТ «ІНГЗК». Зазначають, що виробнича діяльність підприємства, яке використовує працю робітників у шкідливих і небезпечних умовах, не є протиправною за умови дотримання роботодавцем гарантій прав працівників на охорону праці, встановлених ст.ст. 5-8 Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України.

Відповідно до п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, ОСОБА_1 підприємством, починаючи з 1994 року по 1997 рік та з 2000 року по 2002 рік, проводилися щомісячні виплати відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я. Також відшкодовувалися додаткові витрати на медикаментозне лікування та санаторно-курортне лікування за пред`явленням відповідних документів.

Позивач, усвідомлюючи до яких наслідків може призвести робота у шкідливих умовах, продовжував працювати в таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги і компенсації та більшу оплату праці, мав можливість змінити місце роботи та запобігти розвитку професійного захворювання, але ставив за пріоритет матеріальну сторону життя, а не власне здоров`я. Зазначає, що зниження професійної працездатності не може позбавити позивача можливості реалізації своїх повсякденних звичок та бажань. Позивачем не доведена наявність моральної шкоди та її розмір. До того ж, позивач є застрахованою особою, а ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове соціальне страхування" встановлено перелік щомісячних страхових виплат та інших витрат на відшкодування шкоди, що здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

З 15.10.1970 по 21.03.2002 позивач працював у відповідача. У зазначені періоди працював на посадах помічника машиніста станка термічного буріння на руднику, в кар`єрі слюсарем з ремонту технологічного обладнання в кар`єрі, на руднику слюсарем з ремонту дорожньо-будівельних машин і тракторів на поверхні, на руднику машиністом бульдозера в кар`єрі, в цеху технологічного автотранспорту машиністом бульдозера в кар`єрі, в цеху технологічного автотранспорту слюсарем з ремонту дорожньо-будівельних машин і тракторів в кар`єрі. 21.03.2002 звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 8-10).

Згідно з актом розслідування професійного захворювання від 09.02.1994 проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 - пилового бронхіту. Зазначений діагноз встановлений Криворізьким науково-дослідним інститутом гігієни праці та професійних захворювань.

Відповідно до пункту 14 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: недосконалість технологічного процесу.

Згідно з п. 15 акту причиною професійного захворювання визнано тривалу роботу в умовах пилу, концентрація якого перевищувала ГДК в 1,2 - 1,4 рази (а.с. 11).

При первинному огляді ЛТЕК 01.03.1994 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 20 % з пилового бронхіту у зв`язку професійним захворюванням з 20.01.1994. Група інвалідності не встановлена (а. с. 12).

При повторному огляді ЛТЕК 02.03.1995 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 25 % з пилового бронхіту з 01.03.1995 по 01.03.1997 у зв`язку професійним захворюванням. Група інвалідності не встановлена (а. с. 12).

Позивач періодично проходив переогляд (а.с. 12-15), останній раз - 03.03.2009. діагнозом зазначено ХОЗЛ ІІІ ст. Встановлено 60 % втрати професійної працездатності з 03.03.2009 безстроково та третю групу інвалідності (а.с. 15).

Відповідачем з 20.01.1994 по 01.03.1997, з 01.04.2000 по 01.04.2002 виплачувалися позивачу грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди за втрату працездатності, надавалася можливість отримувати путівки для оздоровлення та додаткові витрати на санаторно-курортне лікування; була виплачена одноразова грошова допомога (а.с. 36-41).

Згідно з рішенням ЛЕК інституту від 15.01.2009 позивачу змінено стадію пилового бронхіту на підставі негативної лабораторної динаміки, прогресуючого перебігу захворювання тощо (а.с. 17-18).

Відповідно до виписок з медичної картки позивача його діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень третьої стадії (пиловий бронхіт третьої стадії, емфізема легень третьої стадії), легенева недостатність третього ступеня. ОСОБА_1 з приводу професійного захворювання проходив лікування в медичних закладах з 30.01.2003 по 24.02.2003, з 26.12.2008 по 16.01.2009, з 27.10.2015 по 16.11.2015, з 26.06.2017 по 14.07.2017, з 21.05.2018 по 08.06.2018 (а.с. 16-22).

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності, інвалідності.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Згідно з вимогами п.3,4 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст. 173 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Відповідно до п. 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, суми відшкодування шкоди виплачуються з дня втрати попереднього заробітку або виникнення необхідності у витратах на медико-соціальну допомогу.

Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено 20 % втрати професійної працездатності у 1994 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я внаслідок професійного захворювання, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

Відповідно до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723грн, тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615 грн, а максимальний - 944600 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 60 % безстроково, встановлено третю групу інвалідності. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, відчуває постійний біль, стан здоров`я погіршується.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обов`язку забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. При цьому суд зазначає, що здійснення відповідачем матеріальних виплат позивачу не позбавляє його обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у зв`язку з недосконалістю технології та засобів індивідуального захисту.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства у заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті.

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили.

Також суд враховує вину підприємства в отриманні позивачем професійного захворювання, тривалість роботи позивача на підприємстві, наявність шкідливих умов праці.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 90000 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці", ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ: 00190905) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 90000 (дев`яносто тисяч) гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 900 (дев`ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Суддя Н. В. Князєва