Ухвала суду № 86972935, 16.01.2020, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/1142/14-к

1-кп/467/69/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Кірімової О.М.

суддів - Догарєвої І.О.,

Явіци І.В.

за участю

секретаря судового засідання Сіваченко Ю.І.

прокурора Компанійця М.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Звірюка С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Арбузинка клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12014150170000216, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 червня 2014 року відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лазіщина Рахівського району Закарпатської області, громадянина України, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України,

та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 Леонідовича про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Арбузинського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В клопотанні прокурор вказує, що під час досудового розслідування даного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Братського районного суду Миколаївської області від 06.06.2014 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 04.08.2014 року.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13.06.2014 року ухвалу Братського районного суду Миколаївської області від 06.06.2014 року скасовано та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід в виді тримання під вартою строком на 60 діб, до 12.08.2014 року, який в подальшу було продовжено ухвалою слідчого судді Братського районного суду Миколаївської області до 12.09.2014 року. Тому 12.09.2014 року строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 закінчився.

12.11.2014 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту з 21 години до 7 години наступної доби. 08.06.2015 року ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Саламаху Р.Б. оголошено у розшук. 11.01.2019 року ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, термін якого неодноразово продовжувався.

Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилався на ту обставину, що ОСОБА_1 з 08.06.2015 року по 11.01.2019 року знаходився у розшуку, що вказує на схильність особи до переховування від суду; обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжкого злочинів із застосуванням насильства, а отже може фізично чи психологічно здійснювати тиск на потерпілу, законного представника потерпілої та свідків, з метою зміни показів чи подальшу їх відмову; не має постійного місця роботи та постійних джерел для існування, що свідчить про те, що він може вчинити інші злочини.

Застосування відносно ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду даного кримінального провадження та вони є не достатніми для запобігання вказаним ризикам.

Станом на час звернення до суду з даним клопотанням, обставини, які були враховані судом при обранні обвинуваченому запобіжного заходу та продовженні строків тримання під вартою не зникли, зазначені ризики не зменшилися.

Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу спливає 20 січня 2020 року до закінчення вказаного строку завершити судовий розгляд кримінального провадження не можливо, прокурор просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 днів.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання з підстав, викладених у змісті клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив застосувати до нього більш м`який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, посилаючись на неможливість перебування в установі СІЗО у зв`язку зі станом здоров`я. Також зазначив, що під час перебування його в розшуку, він знаходився в АТО про що було відомо працівникам поліції. Окрім цього він не має наміру жодним чином впливати на потерпілу, законного представника потерпілої та свідків.

Захисник Звірюк С.Л. заперечував проти задоволення клопотання прокурора вказавши на його безпідставність та недоведеність існування на теперішній час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого Звірюк С.Л. заявив клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу на домашній арешт, яке в подальшому уточнив та просив про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації останнього за адресою: АДРЕСА_1 .

Клопотання мотивував тим, що прокурором не доведено ризику вчинення ОСОБА_1 іншого кримінального правопорушення, оскільки факт перебування ОСОБА_1 в розшуку не вказує на його схильність до втечі чи спроби вчинити інше кримінальне правопорушення. В період перебування ОСОБА_3 у розшуку, слідством не встановлено негативних наслідків. Більше того, останній в той час перебував у зоні АТО, отримав поранення, неодноразово отримував нагороди від командування добробуту та Міністерства оборони України. Нового злочину за період служби ОСОБА_1 не вчинив, територію України не покинув. Вважає, що перебування ОСОБА_1 в зоні АТО не вказує на його переховування від суду, оскільки прокуратурі та органу дізнання достовірно було відомо про місце перебування обвинуваченого. Також, на його думку, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 може впливати на потерпілу чи близьких її родичів та свідків. Щодо можливості переховування ОСОБА_1 від суду зазначив, що ОСОБА_1 має власне житло, місце реєстрації, характеризується добре. Крім того, за час перебування в СІЗО у нього погіршився стан здоров`я, що підтверджується відповідними висновками лікарів.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника та просив застосувати відносно нього запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисника, посилаючись на існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Крім того, потерпіла та законний представник потерпілої в судовому засіданні під час їх допиту наголошували про намагання родичів обвинуваченого вплинути на них з метою, щоб вони змінили в суді покази щодо обставин справи, дані ними на досудовому слідстві. Щодо посилань обвинуваченого на неможливість його перебування в умовах СІЗО за станом здоров`я, то такі є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами.

Вислухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання прокурора та захисника, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Згідно ч. 4 ст. 199 КПК України суд повинен розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно із правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно ч. 4 ст. 199 КПК України суд розглядає питання продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, ухвалою слідчого судді Братського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 04 серпня 2014 року.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 червня 2014 року ухвалу Братського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року скасовано та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід в виді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 12 серпня 2014 року.

Ухвалою слідчого судді Братського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2014 року строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено до 12 вересня 2014 року.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 листопада 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту з 21 години до 7 години наступної доби.

08 червня 2015 року ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Саламаху Р.Б. оголошено у розшук.

11 січня 2019 року ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, термін якого неодноразово продовжувався.

Вирішуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , суд вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду, на даний час не зменшився. Суд також враховує, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152 та ч. 2 ст. 153 КК України, за які законом може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років та від 5 до 7 років позбавлення волі, розуміє наслідки кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується. Вказане сприяє тому, що він не працює, не має постійного джерела доходу.

Разом з тим,ризик тиску на свідків та потерпілих може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено Рішенням Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань - Рішення Європейського суду з прав людини «Клоот проти Бельгії».

Доказами на обґрунтування такого ризику можуть бути: - підтверджуючі документи, що обвинувачений вчиняв подібні дії у минулому, показання свідків, дані про особу, підтверджуючі його протиправну поведінку;- незаконний вплив на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні, що також підтверджується документально.

В судовому засіданні, під час допиту, якпотерпіла так і законний представник потерпілої наголошували про намагання родичів обвинуваченого вплинути на них з метою зміни ними показів щодо обставин справи, що підтверджує наявність такого ризику.

Однак, ризик вчинення ОСОБА_1 іншого кримінального правопорушення згідно наданими прокурором відомостями про особу обвинуваченого не підтвердився. Не підтверджено документами, довідками про те, що особа вже притягувалась до кримінальної відповідальності, була засуджена, має незняту чи непогашену судимість, схильна до протиправної поведінки, притягувалась до адміністративної відповідальності, інформацією про зловживання наркотичними засобами чи алкоголем. Крім того, у період часу, коли щодо обвинуваченого дія запобіжного заходу у виді тримання під вартою була припинена, ним не було вчинено злочину. Не надано суду доказів щодо вчинення ним злочину і в період перебування його в розшуку.

Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім`ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне («Пшевечерський проти Росії», «Сулаоя проти Естонії»).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ним було порушено умови запобіжного заходу у виді домашнього арешту, обраного відносно нього ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 листопада 2014 року, перебування обвинуваченого тривалий час в розшуку, тоді як, ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що достовірно знав про розгляд в суді відносно нього кримінального провадження, ніяких заходів про повідомлення суд щодо його місцеперебування не вживав і перешкод в цьому ніяких у ОСОБА_1 не було, тому на переконання суду, застосування більш м`якого запобіжного заходу, чим тримання під вартою, не забезпечить його належної процесуальної поведінки.

Крім іншого, практика ЄСПЛ також виходить з того, що тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі.

При цьому судом враховуються позиція, викладена у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року: «Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи».

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Щодо заявленого клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, то суд не сприймає як переконливі доводи сторони захисту в частині аргументації застосування такого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт, оскільки такий не забезпечать на даному етапі судового розгляду, належного виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків. Крім цього, на думку суду, вищезазначені обставини жодним чином не можуть виступати стримуючим фактором в його поведінці, а тому не зможуть мінімізувати встановлені судом наявні ризики: переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілу і законного представника потерпілої.

З наведених підстав суд вважає за необхідне в задоволенні заявленого клопотання захисника обвинуваченого, відмовити.

Щодо посилань захисника та обвинуваченого на поганий стан здоров`я під час утримання останнього в умовах СІЗО, то вони не є визначальними обставинами, які б давали можливість обрати йому запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, оскільки в умовах тримання в СІЗО обвинувачений не позбавлений можливості отримувати належне лікування своїх хвороб.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Окрім того, стороною захисту не було надано достатніх та переконливих доказів того, що обвинувачений не може отримувати належне лікування в умовах утримання в СІЗО, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров`я в передбаченому законом порядку.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочину, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбаченим цим Кодексом, крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті.

Розмір застави не визначається на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, так як злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , вчинений із застосуванням насильства

Керуючись ст.ст. 176-178, 183-184,193, 194, 196-199, 369-372 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 - задовольнити.

Дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обрану обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках кримінального провадження № 12014150170000216, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 04 червня 2014 року, продовжити до 15 березня 2020 року включно.

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 17 січня 2020 року о 12 год. 45 хв.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом семи діб з дня її оголошення.

Головуючий О.М. Кірімова

Судді І.О. Догарєва

І.В. Явіца