Рішення № 8697099, 20.01.2010, Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа2-132/2010 рік

№2-717/2009 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2010 року смт.Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Моніча Б.С.

при секретарі: Юрченко Т.Р.

з участю позивачки: ОСОБА_1

представника відповідача: Кравчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Черняхові справу за позовом ОСОБА_1 до ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський комбінат хлібопродуктів про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

04.12.2009 до суду надійшов зазначений позов, в якому позивачка вказала, що з 01.09.2006 по 15.10.2007 працювала апаратником борошномельного виробництва відділення готової продукції у відповідача. Підприємство заборгувало їй приблизно 1500 грн. При звільнені з роботи нарахована їй заробітна плата не була виплачена з мотивів відсутності коштів. Після звільнення ця заборгованість не погашалася і їй не виплачена по даний час, незважаючи на неодноразові усні звернення позивачки. У видачі довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату, а також довідки про середній заробіток та середньоденну заробітну плату, їй було відмовлено. Позивачка вважає дії ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський КХП незаконними. Крім того, вказує, що з вини відповідача їй завдано моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих звязків, через неможливість продовження повноцінного життя у звязку з не вистачанням коштів.

На підставі викладеного, позивачка просила стягнути з ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський комбінат хлібопродуктів на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі приблизно 1500 грн., а також стягнути компенсацію за весь час затримки розрахунку та моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених в позовній заяві, просила його задовольнити. Представник відповідача позов визнав частково, вважав що слід стягнути на користь позивачки заборгованість по заробітній платі. В задоволенні інших вимог просила відмовити, вважаючи, що вони позивачем не доведені. Також посилалася на відсутність вини відповідача у невиплаті зарплати.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази на умовах змагальності в межах заявлених позовних вимог суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю і право на своєчасне одержання винагороди за неї. Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95ВР визначено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобовязань щодо оплати праці. Статтею 24 цього ж закону визначено строки виплати заробітної плати, яка виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, і що своєчасність та обсяги її виплати не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів і їх черговості. Аналогічні положення містить ст.115 КЗпП України. Стаття 110 КЗпП України, крім того, зобовязує власника підприємства регулярно повідомляти працівника про розміри його заробітної плати.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум належних працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган мають виплатити у вказаний вище строк не оспорювану суму.

З поданої позивачкою позовної заяви (а.с.1-2) та копії трудової книжки (а.с.3) вбачається, що у відповідача вона працювала з 01.09.2006 по 15.10.2007, а тому розрахунок мав бути проведений 15.10.2007, а відповідно довідки ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський комбінат хлібопродуктів заборгованість по заробітній платі перед нею станом на 24.12.2009 року становила 937 грн. 73 коп. (а.с.9).

Таким чином суд знаходить підстави для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 937 грн. 73 коп. із заявлених 1500 грн.

Стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні і вказує, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 розяснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у Постанові №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року, у становивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідачем до суду представлені ряд документів, які, на його думку, доводять відсутність його вини у невиплаті зарплати. Оцінивши подані докази, суд вважає їх непереконливими і такими що не доводять відсутності вини підприємства у невиплаті зарплати. Поданий наказ про відновлення роботи підприємства лише констатує певні зміни в керівництві підприємством (а.с.18), представлена довідка про банкрутство не може братися судом до уваги, оскільки з неї неможливо зрозуміти хто є її автором, на підставі яких документів вона складалась, крім того, вона не містить даних про відсутність реальної можливості підприємства виплатити кошти (а.с.19-21). Відсутність бухгалтерських документів, неправильне ведення бухгалтерського обліку, що зафіксовано в поданих актах (а.с.22-24), незбереження документів щодо нарахування зарплати, обліку робочого часу тощо (а.с.33) не може розглядатися як поважна причина для невиплати зарплати, оскільки саме підприємство зобовязане забезпечити збереження цих документів. Відсутність документів може бути визнано поважною причиною для невиплати зарплати лише за умови втрати їх поза волею юридичної особи (крадіжки, знищення в силу пожежі тощо).

Натомість з представленої довідки про рух коштів, яка ґрунтується на оглянутих судом виписках банку з відповідних рахунків, вбачається, що з часу звільнення позивачки (15.10.2007) та по грудень 2008 року видатки йшли виключно на виконавчу службу (а.с.30-32). Відсутність руху коштів у цей період дає змогу суду зменшити розмір відповідальності підприємства за затримку розрахунку при звільненні, про що суд зазначить нижче, разом з тим, не дає суду підстав звільнити від такої відповідальності взагалі, оскільки підприємство мало змогу провести розрахунок з позивачкою протягом 2009 року, так як за поясненнями представника відповідача відновило діяльність з січня цього року.

Відповідно до ст.11ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданими відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається правами на власний розсуд.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60, ч.3 ст.27 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази мають бути надані або про них має бути повідомлено суд до або під час попереднього судового засідання.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що законним і обґрунтованим є рішення суду, яке ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд сприяв сторонам у реалізації їхніх прав, в попередньому судовому засіданні визначав юридичні факти, які необхідно встановити для вирішення спору згідно п.3 ч.6 ст.130 ЦПК України, детально розяснював визначений порядок подання доказів та строки їх подання. Незважаючи на це, інших доказів до суду сторонами не подано.

Представник відповідача в судовому засіданні також посилалась на те, що позивачка не зверталась з вимогою про проведення розрахунку, а доказів про те, що вона працювала в останній день звільнення немає. Частиною 1 ст.116 КЗпП України визначено, що виплата всіх сум, що належать працівникові, не пізніше наступного дня після предявлення вимоги про розрахунок здійснюється лише у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював.

Відповідно до ст.47 КЗпП України та п.п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, власник чи уповноважений ним орган зобовязаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з унесенням запису про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу працівник має право звернутися до суду. При винесенні судом рішення на користь працівника йому виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення (день видачі трудової книжки) видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, установленому п.п.2.6.,2.10. Інструкції.

Наявна в справі копія трудової книжки свідчить про те, що до неї вносився лише один запис про звільнення позивачки, а це означає, що в день звільнення вона була на робочому місці (а.с.3). З наведеного випливає, що розрахунок мав бути з нею проведений в день звільнення.

Крім того, суд погоджується, що протиправними діями відповідача позивачці завдано і моральної шкоди, оскільки невиплата заробітної плати очевидно погіршила її матеріальне становище, і стягує цю шкоду з відповідача в розмірі 1000 грн., оскільки вона знайшла підтвердження під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд стягує з відповідача на користь позивачки заборгованість з заробітної плати, моральну шкоду та частково середній заробіток за час затримки розрахунку по день постановлення рішення.

Визначаючи суму компенсації за затримку розрахунку при звільнені, суд виходить з таких розрахунків: сума середньоденної заробітної плати судом визначається за останні два повних місяці роботи позивачки.

Як вбачається із довідки ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський КХП про заробітну плату позивачки (а.с.16), загальна сума її зарплати за цей період становила 1085,27 грн. (568,48+516,80). Середньоденну зарплату суд визначає відповідно до « Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №100 від 08.02.1995 року , діленням зарплати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи робочі дні на число відпрацьованих робочих днів: серпень 2007 року 22, вересень 2007 року 20, разом 42 робочих дні. Середньоденна зарплата складає: 1085,28/42=25,84 грн. При визначенні кількості робочих днів суд враховує положення ст.73 КЗпП України та листи Мінпраці та соціальної політики про норми тривалості робочого часу.

Кількість робочих днів за час затримки розрахунку (з 16.10.2007 по 20.01.2010) з урахуванням святкових та неробочих днів визначених ст.73 КЗпП України, листів Мінпраці та соціальної політики, зазначених вище, складає 573. Виходячи з середньоденної зарплати, сума середнього заробітку за вказаний період, яка підлягала б до стягнення з відповідача, складає 25,84х573=14 тис. 806,32 грн. Однак, з врахуванням відсутності руху коштів по розрахункових рахунках відповідача суд зменшує цю суму до 6 тис. грн., вважаючи, що саме ця сума буде відповідати реальній вині підприємства за непроведення розрахунку з позивачкою.

В звязку із задоволенням позову суд стягує з відповідача судові витрати в розмірі 77,88 грн. (1%х(6000 +937,73)+8,50)=69,38+8,50) та витрати з інформаційно-технічного розгляду справи в розмірі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 11, 27, 60, 88, 212-216, 293, 295 ЦПК України, ст.ст.231, 233, 238 КЗпП України, вищенаведеними нормами законодавства, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ДП Черняхівський комбінат хлібопродуктів ДАК «Хліб України», 12301, смт.Черняхів, вул.Індустріальна, 42, р/р 2600511045, код ЄДРПОУ 00953094, МФО 311528 в Райффайзен банк «Аваль» на користь ОСОБА_1, прож. АДРЕСА_1 такі кошти:

937 (девятсот тридцять сім) грн. 73 коп. заборгованості по заробітній платі;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6000 (шість тисяч) грн. ;

завдану моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір в розмірі 77 грн. 88 коп. на користь держави та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок 31211259700604, отримувач УДК у Черняхівському районі, код 2206244, МФО 811039, банк отримувача ГУ ДКУ у Житомирській області, на користь ТУ ДСА України в Житомирській області.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги через Черняхівський районний суд протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Головуючий суддя: (підпис) Б.С.Моніч

Копія вірно:

Суддя: