Рішення № 86957313, 14.01.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4046/20

Справа №760/10202/19

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 118171,23 та судовий збір.

Посилається в позові на те, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 31.10.2011, згідно якої отримав кредит у розмірі 50000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

При встановленні кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

За п.1.1.1.63 договору овердрафт - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання.

Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 17.02.2019 утворилася заборгованість у розмірі 118171,23 грн., яка складається з: 46699,96 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 29487,40 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 35113,18 грн. - заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання, 767,30 грн. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., та штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина); 5603,39 грн. - штраф (процентна складова).

З урахуванням наведеного, просить задовольнити позовні вимоги.

09.04.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

17.04.2019 до суду надійшла довідка про реєстрацію місця проживання особи.

Ухвалою суду від 02.05.2019 по справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

12.06.2019 до суду подано відзив на позовну заяву. В своєму відзиві посилається на те, що позивачем не доведено, що під час підписання анкети - заяви від 31.10.2011 відповідач був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг. Крім того, витяг, наданий позивачем не є кредитним договором відповідно до ст. 1054 ЦК України. Також, позивачем не обґрунтовані доводи щодо надання кредиту відповідачу шляхом надання кредитної картки та встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, оскільки відповідачем була підписана заява з метою отримання пенсійної картки на яку мала зараховуватися пенсія. Крім того вважає, що вимоги позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме первинними документами, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності.

16.07.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Посилається на обставини, викладені у позовній заяві та вважає, що строк позовної давності не пропущено, а тому просить задовольнити позовні вимоги.

24.07.2019 до суду позивачем подано заперечення щодо відповіді на відзив та просить відмовити в задоволенні позову.

19.08.2019 до суду подано пояснення від позивача в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, проте вбачається з матеріалів позовної, останній просить справу слухати у його відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, проте його представником була подана заява до суду про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг у формі підписання заяви №б/н від 31.10.2011 разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно якої відповідач отримав кредит у розмірі 50000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На думку позивача, відповідач підтвердив свою згоду на укладання кредитного договору та у зв"язку з невиконанням взятих на себе зобов"язань, позивач просить стягнути з останнього кредитну заборгованість та штрафні санкції у розмірі 118171,23 грн.

Суд не погоджується з доводами позивача в обгрунтувнаня позову, виходячи з наступного.

Зі змісту анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 31.10.2011 вбачається, що в ній зазначено особисту інформацію відповідача, те, що відповідач виявив бажання оформити на своє ім`я пенсійну картку та погодився з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Разом з цим, відомостей про те, що відповідач отримав від позивача кредит, його розмір та відомості про отримання кредитної картки чи кредитних коштів вказана заява не містить (а.с. 8).

Крім того, з копії витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» не вбачається, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, оскільки позивачем не зазначено, якою із цих видів карток користувався відповідач та витягом з Умов і Правил надання банківських послуг, враховуючи також ту обставину, що відповідачем було подано заяву від 31.10.2011 на видачу саме пенсійної картки .

Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідача, остання станом на 17.02.2019 складається з 118171,23 грн., яка складається з: 46699,96 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 29487,40 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 35113,18 грн. - заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання, 767,30 грн. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., та штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина); 5603,39 грн. - штраф (процентна складова).

При цьому, наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить в собі посилань на підставі яких Умов і Правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт, позивачем було нараховано спірну заборгованість відповідачу.

Відповідно дост. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За вимогами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом на дані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України усправі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

Оцінюючи наявні матеріли справи, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки як встановлено вище судом у анкеті-заяві від 31.10.2011 зазначено лише те, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, та виявив бажання отримати пенсійну карту.

Разом з тим, доказів того, що відповідач отримував кредитну картку та кредитні кошти у розмірі 50000,00 грн. та користувався ними, номер отриманої відповідачем картки,строк її дії та дату її видачі матеріали справи не містять.

До того ж, надані позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять відомостей про дати їх прийняття та затвердження, а також підписів відповідача.

Разом з цим, позивачем не доведено, що саме Витяг з Умов і правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.

До того ж, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови і правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 31.10.2011 до моменту звернення до суду із вказаним позовом 08.04.2019, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, і дана позиція узгоджується з позицією Великої палати ВС (Справа № 342/180/17 від 19.07.2019).

За таких обставин та без надання позивачем підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про суму кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (Справа № 342/180/17 від 19.07.2019).

Наданий позивачем витяг з Умов і Правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, оскільки вони не підписані та не визнаються відповідачем, і до того ж, ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем 31.10.2011.

За таких обставин, не можна вважати доведеним факт прийняття відповідачем на час укладення договору запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до кредитного договору на умовах зазначених позивачем у позові, а інших допустимих доказів на підтвердження цих обставин, позивачем суду не надано.

Крім того, банком надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», в якому зазначено умови обслуговування карток «Універсальна 30 днів пільгового періоду»,«Універсальна, 55 днів пільгового періоду»,«Універсальна Contract», та «Унівесальна Gold», проте матеріали справи не містять відомостей щодо виду отриманої відповідачем 31.10.2011 кредитної картки, тому підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів), які вказані в цьому документі, за порушення термінів виконання договірних зобов`язань відсутні, що позбавляє суд можливості визначити розмір пені, штрафів за порушення умов кредитного договору.

Дана позиція узгоджується в позицією Великої палати ВС ( Справа № 342/180/17 від 03.07.2019 ).

Також, позивачем не доведено, що відповідач має заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві, що становить 118171,23 грн., оскільки відповідач дану заборгованість заперечує, складові цієї заборгованості у прохальній частині позову не зазначені, а на підтвердження їх розміру позивачем надано відповідний розрахунок, який сам по собі не може бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної заборгованості за кредитним договором.

Крім того, розрахунок викладений незрозуміло, оскільки у графах складових заборгованості містить лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, тому визначити за ним час та період утворення заборгованості у відповідача та перевірити правильність її нарахування неможливо, а інших доказів, підтверджуючих ці обставини, позивачем не надано.

До того ж, розрахунок не містить достатніх даних про особу, яка його здійснила, посаду цієї особи, та інші ідентифікуючі дані цієї особи відсутні.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 315/353/17.

Разом з тим, суд вважає, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст таобсяг господарської операції,одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (ч.2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Враховуючи вищезазначене, суд також не приймає у якості допустимого доказу виписку по основній карті: НОМЕР_1 за період з 01.10.2011 по 26.06.2019, по карті НОМЕР_2 за період з 01.10.2011 по 26.06.2019 (а.с. 80-84), оскільки дані виписки оформлені з порушенням вищевказаних вимог, а позивачем не надано доказів, що саме ці рахунки є кредитними та їх було відкрито відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору від 31.10.2011 і останній отримував ці кредитні картки та користувався ними.

До того ж, відомості, зазначені у даній виписці, не підтверджують факт отримання відповідачем кредиту у розмірі 50000,00 грн. на час укладення договору 31.10.2011, оскільки вказані виписки містять лише відомості про здійснення фінансових операцій, і встановити з наданих даних час утворення та розмір заборгованості по кредитним коштам та її складових, перевірити правильність нарахування заборгованості неможливо.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13.06.2018 у справі № 733/608/16-ц.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнення сторонами згоди щодо істотних умов цього договору, отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів, тому підстави для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту за заявою № б/н від 31.10.2011 у розмірі 118171,23 про що просить позивач, відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Разом з цим, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності за заявою відповідача , оскільки згідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про необгрунтованість поданого позову, підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 256-257, 267, 525 - 526, 626 - 629, ч. 1 ст. 634, 639, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Букіна