Рішення № 86957217, 16.01.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2020 р.

м. Київ

справа № 755/15158/19

провадження № 2др/755/1/20

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, яка подана в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року позов Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 11 липня 2009 (актовий запис № 651) розірвано.

27.12.2019 року позивачем ОСОБА_1 до суду подано заяву, відповідно до якої заявник просить суд ухвалити додаткове рішення суду щодо залишення спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із позивачем, оскільки вказана позовна вимога не була вирішена під час ухвалення рішення суду від 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. (ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 259 Цивільного процесуального кодексу України)

Згідно положень статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Згідно положень ч. 1-3 ст. 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно роз`яснень, наведених у п. 18. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Крім того, Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2016 року (по Справі № 6-2445цс16) зауважено, що Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Як передбачено ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини та відібрання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який надає письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, а також на підставі інших документі, які стосуються справи.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав у задоволенні вимог позивача щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом із позивачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності спору між сторонами спірних правовідносин, тобто батьками дітей, щодо місця проживання дітей після розірвання шлюбу між сторонами, зокрема, доказів звернення позивача та/або відповідача до органу опіки та піклування із заявами про визначення місця проживання дітей, вказуючи на відсутність між сторонами домовленості. При цьому в матеріалах справи наявна заява відповідача, відповідно до якої він не має заперечень проти позовних вимог, заявлених позивачем, в тому числі і щодо місця проживання дітей разом із позивачем (а.с. 20). Таким чином, в розрізі даної справи відсутня обов`язкова ознака для вирішення спору - це наявність спору, що також є вимогою статті 161 СК України.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення суду в частині позовних вимог про визначення місця проживання дітей, яка є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 19, 157, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 258, 259, 263, 265, 270, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Доповнити рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у цивільній справі № 755/15158/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.

Сторони мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даної копії рішення суду.

Повний текст додаткового рішення суду складено 16 січня 2020 року.

Суддя: В.І. Галаган