Рішення № 86952180, 15.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2020 року м. Київ № 826/6393/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПухівської сільської ради Броварського району Київської областіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити діїТретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- Міністерство оборони України;

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Пухівської сільської ради Броварського району Київської області «Про відмову у наданні земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 » від 21 грудня 2017 року №882-ХХІ-VII щодо відмови громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Пухівської сільської ради, Броварського району, Київської області в межах населеного пункту;

- зобов`язати Пухівську сільську раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектара на території Пухівської сільської ради, Броварського району, Київської області в межах населеного пункту відповідно із графічними даними розташування бажаної земельної ділянки в порядку і спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято із порушенням норм чинного земельного законодавства України, а саме ухвалено всупереч частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, якою визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Розпорядженням керівника апарату суду від 22 травня 2019 року №610, у зв`язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/6393/18 відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу за позовом ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями, за результатами якого визначено суддю Шейко Т.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2019 року адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Шейко Т.І. та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на позовну заяву.

Третя особа надала письмові пояснення, в яких заперечила проти задоволення позовних з огляду на те, що у користуванні Міністерства оборони України, а саме військової частини А0231, перебуває земельна ділянка площею 5 га., яка відведена для потреб оборони, а саме учбового полігону на території Пухівської сільської ради.

Міністерство оборони України вважає, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Пухівської сільської ради, Броварського району, Київської області в межах населеного пункту, є власністю держави та перебуває у постійному користуванні третьої особи, а тому Пухівська сільська рада Броварського району Київської області правомірно відмовила у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Позивач надав відповідь на пояснення третьої особи, в якій зазначив, що в оскаржуваному рішенні відсутнє посилання відповідача на те, що бажана земельна ділянка співпадає з межами наявної земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні третьої особи - Міністерства оборони України.

В той же час, суд звернувся з судовим запитом від 04 вересня 2019 року до відповідача з метою реалізації основаного завдання адміністративного судочинства, а саме офіційного з`ясування всіх обставин у справі, про надання інформації, чи дійсно земельна ділянка, щодо якої ОСОБА_1 звернувся з заявою від 04 грудня 2017 року, відноситься до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України.

Пухівська сільська рада Броварського району Київської області листом від 17 вересня 2019 року №618/02-13 повідомила суд про те, що дійсно земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся з заявою від 04 грудня 2017 року відноситься до земель державної власності та знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України, в підтвердження чому надала графічні матеріали.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 04 грудня 2017 року звернувся до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області з заявою про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2.0 гектара та, відповідно, надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Пухівської сільської ради Броварського району Київського області в межах населеного пункту.

До заяви позивачем додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорту та реєстраційного номеру облікової картки платника податку.

Дана заява відповідачем зареєстрована за вх. № 350 від 04 грудня 2017 року.

У відповідь на подану заяву, в січні 2018 року позивач отримав рішення Пухівської сільської ради Броварського району Київської області №882-ХХІ-VII від 21 грудня 2017 року «Про відмову у наданні земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 ».

Вищезазначене рішення аргументовано тим, що місце розташування бажаної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральному плану населеного пункту.

Крім того зазначено, що вказана на графічному матеріалі земельна ділянка відноситься до земель державної власності і знаходиться в постійному користуванні Міністерства оборони України.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною шостою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

Відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виходячи з вимог статті 118 Земельного кодексу України, повинна бути мотивованою та може бути пов`язаною виключно з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач зазначив про невідповідність місця розташування обраної земельної ділянки вимогам законів, генеральному плану населеного пункту.

Щодо прав третьої особи на земельну ділянку, то суд виходить з наступного:

Згідно листа Укрземпроект від 17 вересня 1973 року до Краснознаменного Київського воєнного округу - надсилався план земельної ділянки, відведеної в постійне користування площею 187,5га в/ч 62979 під спецпотреби із земель Пухівського птахорадгоспу - репродуктору Броварського району , та акт відводу в натурі земельної ділянки.

До листа долучено акт відводу земельної ділянки в натурі та план вказаної земельної ділянки, документи датовані 1973 роком, та план земельної ділянки, відведеної в постійне користування в\ч 62979 для спецпотреб 187,5га з землекористування Пухівського племптахорадгоспу, проведено на підставі розпорядження РМ УРСР від 24 липня 1973 року №504-рс.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 24 липня 1973 року № 504-рс військовій частині 62979 для спецпотреб із землекористування Пухівського племптахорадгоспу-репродуктору Броварського району відведено в натурі земельну ділянку в селі Пухівка площею 187,5 га.

За Актом відводу в натурі земельної ділянки в постійне, тимчасове користування дану ділянку відведено військовій частині 62979 та складено план земельної ділянки.

Станом на 01 жовтня 1993 року відповідно до директив МО України від 06 січня 1993 року №115\1\057 умовне найменування в\ч 62979 анульовано.

Згідно Акту інвентаризації земель Міністерства оборони на території Пухівської сільської ради вбачається, землекористувач в\ч 31941 - згідно розпорядження РДА від 27 березня 1993 року №126 проведена інвентаризація земель в\ч 31941 використано облікові статистичні дані - державний звіт 1992 року; встановлено, що земельна ділянка в\ч 31941 в адмінмежах Пухівської сільради площею 167,9га, використовується для потреб оборони 133,2га, не використовується для даних потреб 24,7га., на час інвентаризації в користуванні в\ч 31941 знаходилось всього 167,9га земель, в тому числі у постійному користуванні 167,9га., частина земель пропонується для передачі в народне господарство, в користуванні в\ч 31941 залишається 133,2га в постійному користуванні.

Згідно експлікації земель МО, додаток 1 до акту інвентаризації, за станом їх використання в\ч 31941 на території Пухівської сільради, всього земель 133,2га.

Згідно листа командира військової частини А-0231 - командування військової частини просило клопотати перед ЦКНВМО України щодо передачі надлишкових земель в користування в народне господарство згідно вказівки Міністра оборони, згідно інвентаризації земель в 1995 року за в\чА-0231 на учбовому центрі с. Пухівка рахується 133,2га, з них передано під сади 63,1га, залишок землі на учбовому центрі налічує 70,1га, для проведення занять під час табірного збору для в\ч вистачає ділянки площею 5га, інша ділянка 65,1га пустує і для занять не використовується. З метою доцільного використання землі пропонується ділянку 5га, яка відображена на схемі і узгоджена з земельним устроєм Броварського району залишити за в\ч А-0231 для проведення занять з учбовим складом частини, а ділянку 65,1га передати в народне господарство місцевим органам влади. Долучено ситуаційну схему з позначенням вказаних ділянок площею 5га і 65,1га.

Згідно листа начальника КЕУ від 09 лютого 1999 року на ім`я командувача сил ППО та командувача північного ОК, начальника КЕВ м. Києва - надсилався перелік земельних ділянок, що пропонується передати місцевим органам самоврядування, затверджений МО 05 лютого 1999 року.

Згідно переліку земельних ділянок, що пропонуються до передачі місцевим органам самоврядування, затвердженого 05 лютого 1999 року міністром оборони, в даному списку - переліку під номером 8 зазначено : місце дислокування Київська область, загальна площа земельної ділянки 70,1га, площа, що пропонується до передачі 65,1га, хто пропонує до передачі: начальник головного управління інженерних військ. До переліку долучався план з зазначенням місця дислокування земельної ділянки.

Згідно рішення Пухівської сільської ради №250 від 29 грудня 2001 року (ХУ111 сесія ХХ111 скликання) з назвою «Про вилучення земельної ділянки в/ч 0231», - розглянувши на сесії погодження міністра оборони України від 05 лютого 1999 року про передачу місцевому самоврядуванню земельної ділянки в/ч 0231 на території Пухівської сільської ради площею 65,1га , та керуючись пунктом 1 статті 27 ЗК України, сільська рада вирішила вилучити із землекористування в/ч 0231 земельну ділянку площею 65,1га земель оборони (військовий полігон) та передати її до земель запасу. Головному спеціалісту Броварського РВ земельних ресурсів доручено внести зміни до земельно-облікових документів; Командиру в/ч 0231 виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 5,0га, що залишилась в користуванні військової частини.

Згідно Земельного кодексу УРСР, що діяв станом на 1973 рік, усі землі перебували у державній власності.

Згідно статті 157 Земельного кодексу УРСР, що діяв станом на 1973 рік, допускалось існування земель для спеціальних цілей або земель спеціального призначення, на яких розміщувались фортеці та інші військові споруди, та які знаходились в управлінні відповідних відомств.

Земельним кодексом УРСР 1990 року закріплено визначення поняття земель оборони як земель, наданих для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» від 24 серпня 1991 року № 1431-XII було підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, утвореному МО України.

Відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року № 1540-XII встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про Збройні Сили України» створено на базі військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, сил Чорноморського Флоту, інших військових формувань, що дислокуються на території України, крім військ, які входять до складу Стратегічних Сил Стримування, Збройні Сили України (пункт 1 Указу Президента України від 12 грудня 1991 року «Про Збройні Сили України»).

Згідно статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно Роз`яснень Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з судовим захистом права державної власності», пункт 7, -незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Таким чином, земельна ділянка, у складі якої знаходиться бажана для отримання позивачем у власність ділянка, в межах Пухівської сільської ради, відведена в 1973 році для потреб держави, є землями оборони. Військова частина 62979, на ім`я якої було видано Акт відводу в натурі земельної ділянки від 02 жовтня 1973 року, була складовою частиною Збройних Сил УРСР, підпорядкована Міністерству оборони УРСР, отже її основні фонди та матеріальні цінності є державною власністю з урахуванням всіх вищевказаних нормативно-правових актів УРСР та України. Землекористувачем вказаних земель було Міністерство оборони УРСР, у подальшому МО України, яке в межах своєї компетенції розпоряджалось вказаними землями та передавало їх своїм структурним підрозділам, якими є, в тому числі, військові частини, в оперативне управління. У зв`язку з передачею земельної ділянки на баланс від одної до іншої військової частини (що є структурними підрозділами, підпорядкованими Міністерству оборони України, вказана земельна ділянка не вибула з державної власності, віднесена до категорії земель оборони, її цільове призначення не було змінено у встановленому законом порядку, і станом на час прийняття відповідачем оскаржуваних рішень дана земельна ділянка площею 5 га (враховуючи рішення Пухівської сільської ради від 29 грудня 2001 року, коли частину земельної ділянки у порядку, встановленому законом, було вилучено) віднесена до земель оборони, є державною власністю, перебуває у постійному користуванні третьої особи.

Крім того, дані обставини встановленні в постанові Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/6557/16-а, яке залишено в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд при розгляді даного позову виходить з того, що станом на час підготовки і прийняття відповідачем оскаржуваного рішення за клопотанням позивача дана земельна ділянка (площею 5га) залишалась і перебувала у постійному користуванні третьої особи, і у вказаного землекористувача не вилучалась.

З приводу законності прийнятого рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок йому у власність, то суд виходить з наступного.

Згідно частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною першою статті 59 даного закону Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок передачі земель у власність, за якою встановлено двостадійну процедуру: звернення з клопотанням за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з долученням графічних матеріалів бажаного розташування земельної ділянки, розгляд колегіальним органом даного клопотання з прийняттям рішення про надання такого дозволу (згоди) або про вмотивовану відмову.

Згідно статті 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Після розроблення проекту землеустрою передбачене повторне звернення з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і про передачу її у власність.

Згідно статті 80 цього Кодексу суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У відповідності до частини п`ятої цієї статті територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, підставою відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної ним (бажаної) земельної ділянки слугувало те, що вказана земельна ділянка не була вільною, знаходилась у постійному користуванні іншої особи, не вилучалась у землекористувача, а тому не могла бути передана позивачу, що відповідає вимогам частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України, статті 118 Кодексу щодо невідповідності місця розташування, і дана обставина була правомірною і достатньою підставою для відмови позивачу. Дана відмова є вмотивованою.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи дії та рішення відповідача (в межах оскарження) на відповідність їх вимогам закону, виходячи з положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов таких висновків.

Вирішення питань щодо передачі земельної ділянки у власність, в тому числі щодо надання дозволу (згоди) на розробку проекту відводу, віднесено (у даному випадку) до компетенції органу місцевого самоврядування - сільської ради, в межах якої знаходиться земельна ділянка. Таким чином, відповідач, розглядаючи клопотання позивача і приймаючи оскаржуване позивачем рішення, діяв в межах наданих йому повноважень, і з метою, з якою це повноваження йому надано, відповідно мав всі підстави, передбачені законом, відмовити позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Оскаржуване позивачем в даній справі рішення було прийняте відповідачем з дотриманням положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом не виявлено порушень закону, в тому числі вимог статті 118 Земельного Кодексу, які б були підставою для визнання прийнятих радою рішень незаконними. Рішення прийняті з урахуванням положень статі 116 Земельного кодексу України і з урахуванням того, що вказані земельні ділянки не є вільними, вже знаходяться у постійному користуванні у іншої особи (Міністерства оборони) згідно цільового призначення та не вилучалися із користування даного землекористувача.

Судом не встановлено порушення прав позивача вказаним рішенням, а сам факт відмови у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо конкретної земельної ділянки не є порушенням права позивача на отримання у власність земельної ділянки за даним призначенням в межах даного села і не є перешкодою у здійсненні позивачем даного права відносно інших (вільних) земельних ділянок. Підстави для скасування вказаного рішення відсутні.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, то така позовна вимога також не підлягає задоволенню, враховуючи, що заява (клопотання) позивача відносно вказаної конкретної земельної ділянки відповідачем в межах його повноважень розглянута з прийняттям відповідного рішення по суті. Прийняте відповідачем рішення є законним і суд не вправі перебирати на себе функції та повноваження іншого органу, до виключної компетенції якого віднесено вирішення зазначених вище питань.

Таким чином, у позові ОСОБА_1 слід відмовити в цілому, як у необґрунтованому.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко