Рішення № 86951751, 16.01.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3477/19

РІШЕННЯ

іменем України

16 січня 2020 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", яка полягає у нездійсненні повного розрахунку з ОСОБА_1 на час звільнення та невиплаті компенсації за належні до видачі предмети речового майна;

- зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 7592,88 грн;

- зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток виходячи з розміру 232,60 грн в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24 травня 2019 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що станом на момент звільнення і до часу звернення з цим позовом їй не виплачено належних сум вартості грошової компенсації за речове майно. Зазначена невиплата, на її думку, зумовлює також порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці. Тому, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України виплаті належить також середній заробіток за весь час затримки.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.11.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

У зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2019 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду 05.12.2019 надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що згідно з пунктом 22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013, грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Відповідні кошти на виплату компенсації за не отримане речове майно відсутні. Також, грошова компенсація за не отримане речове майно має разовий характер, у зв`язку із неотриманням позивачем речового майна, а тому, не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Тобто, грошова компенсація вартості за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення та, як наслідок немає підстав для стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач вказав, що позивачка звернулася до державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" із заявою щодо виплати їй компенсації за не отримане речове майно 30.10.2019, тобто після звільнення. При цьому, з урахуванням приписів пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013, для виплати зазначеної компенсації під час звільнення є висловлення бажання її отримати, яке повинно передувати звільненню.

Звернув увагу на те, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 задоволено клопотання державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" та долучено до матеріалів адміністративної справи №560/3477/19 копію довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 №38 від 29.11.2019.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з витягом з наказу начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" від 24.05.2019 №22/ОС-19 "Про звільнення працівника установи ОСОБА_1 " старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", звільнено за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Відповідно до довідки державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 29.11.2019 №260 виплата компенсації за речове майно ОСОБА_1 на день звільнення становила 7592,88 грн. Виплата компенсації не проводилася у зв`язку з відсутністю виділених асигнувань розпорядником бюджетних коштів по КЕКВ 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар".

За змістом довідки державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 29.11.2019 №261 станом на 29.11.2019 кошти на виплату компенсації за речове майно для осіб начальницького та рядового складу відсутні.

Позивачка звернулася до начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" з письмовою заявою від 26.09.2019 щодо надання їй інформації про суму компенсації за не отримане нею речове майно, а також щодо його виплати.

Листом від 04.10.2019 №11-3-19/3-3 відповідач повідомив позивачку, що сума компенсації за не отримане речове майно становить 7592,88 грн. Також зазначено, що для виплати компенсації за не отримане речове майно позивачці слід надати заяву та довідку з банку про відкриття особистого рахунку.

ОСОБА_1 звернулася до начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" з заявою від 28.10.2019, в якій просила виплатити їй компенсацію за не отримане речове майно. В додатках до заяви зазначено копію довідки з банку про відкриття рахунку.

Про результати розгляду заяви відповідач повідомив позивачку листом від 08.11.2019 №11-4-19/3-4. Зазначив, що грошова компенсація буде виплачена за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Відповідно до довідки державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 №38 від 29.11.2019, загальна сума до виплати становить 10141,59 грн.

Позивачка вважаючи порушеними її права, звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частини 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Пунктом 1 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578), визначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Згідно з пунктом 22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Відповідно до пункту 27 Порядку №578, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Отже, для осіб, які проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, така компенсація виплачується у разі наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі, як то передбачено пунктом 22 Порядку №578. В той же час, для осіб, які звільняються зі служби, таких застережень Порядок №578 не містить.

Також зміст пункту 27 Порядку №578 дає підстави для висновку, що особи рядового і начальницького складу мають право на речове майно особистого користування, або на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що реалізується за їх бажанням, тобто шляхом подання відповідної заяви (рапорту). При цьому, особи рядового і начальницького складу після звільнення зберігають право на грошову компенсацію вартості за речове майно, яке не було ними отримано на день звільнення.

Отже, у позивачки після звільнення зі служби виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, і вона висловила бажання щодо її отримання у заяві від 28.10.2019.

Право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач не заперечує. Однак, така компенсація не виплачена позивачу у зв`язку з відсутністю виділених асигнувань розпорядником бюджетних коштів по КЕКВ 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар", що протиправно враховуючи вказане та наступне.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

При цьому, з метою забезпечення прав позивачки, суд враховує довідку державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" №38 від 29.11.2019, відповідно до якої загальна сума грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 10141,59 грн, що є вищою, ніж заявлена в позовних вимогах.

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141,59 грн та зобов`язання державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141,59 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток виходячи з розміру 232,60 грн в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24 травня 2019 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Приписами пунктів 3, 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17.

Так, враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Зауважила, що посилання скаржника на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що в цьому випадку не має підстав для відповідальності роботодавця за статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Разом з цим, суд зазначає, що для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

При цьому, для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, та, як наслідок, і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проаналізувавши положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідач не виплатив на час звернення позивачки до суду належну їй грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141,59 грн, тобто, з ОСОБА_1 не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні. Сторонами не надано доказів такої виплати і на час вирішення спору по суті. Не здобуто таких доказів і судом.

Суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому, й не може задовольнити позовні вимоги про зобов`язання державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток виходячи з розміру 232,60 грн в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24 травня 2019 року по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, частиною 2 вказаної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" 768,40 грн судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141 (десять тисяч сто сорок одна) грн 59 коп.

Зобов`язати державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141 (десять тисяч сто сорок одна) грн 59 коп.

У задоволення позову в іншій частині відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 16 січня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) Відповідач:Державна установа "Замкова виправна колонія (№ 58)" (вул. Гагаріна 2, м. Ізяслав, Хмельницька область, 30300 , код ЄДРПОУ - 08564771) Головуючий суддя Д.А. Божук