Рішення № 86951190, 02.12.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 грудня 2019 року м. Рівне №460/2474/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач), до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення до нього позивача;

зобов`язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", який має право на відшкодування коштів у розмірі 200 000, 00 гривень згідно з Договором №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) "8 років разом" від 30.05.2014.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.04.2014 позивач уклав з ПАТ "Дельта Банк" договір №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) "8 років разом" у гривнях в розмірі 1010000,00грн., які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку, з процентною ставкою на суму вкладу 24%. Того ж дня між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору банківського вкладу (депозиту) "8 років разом", за умовами якого було встановлено відсоткову ставку на рівні 25% річних. В строк встановлений договором банк не повернув позивачу суму вкладів та не сплатив нараховані проценти, оскільки на підставі постанови правління Національного банку України №150 від 02.03.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням №51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до постанови правління НБУ №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 від 02.10.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк". Зазначає, що оскільки вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону України “Про гарантування вкладів фізичних осіб”. При цьому, відсутні правові підстави для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону України “Про гарантування вкладів фізичних осіб”.

Ухвалою суду від 02.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву. На обґрунтування заперечення зазначає, що у позові вказано, що лише 24.09.2019, після отримання відповіді відповідача згідно з листом №4204 від 19.09.2019, позивач дізнався, що його було безпідставно не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак, позивач не вказує, що 19.11.2015 він звертався до відповідача із заявою про видачу виписки згідно з договором №002-17501-300514 банківського вкладу від 30.05.2014, яку отримав у Рівненському відділенні №1 за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 156. Згідно з довідкою №05-3240498 від 16.02.2016, яку позивач отримав в Рівненському відділенні №1, його кредиторські вимоги будуть здійснюватися в наступному порядку: в 4 чергу - 476,03 грн; в 7 чергу - 1 061 589,56 грн. Таким чином, звертаючись 16.02.2016 з проханням видати довідку, позивач вже знав про включення його даних до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ “Дельта Банк”, а тому маніпуляції із адвокатськими запитами створюють лише ілюзію не обізнаності позивача з дійсним станом його вкладу. 30.05.2014 між Публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” та ОСОБА_1 укладено договір №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом» у гривнях (далі - Договір). Згідно з п.1.2. договору сума вкладу складає 1 010 000,00 (один мільйон десять тисяч гривень) 00 коп. Відповідно до п.1.4. договору процентна ставка на суму вкладу становить 24 (двадцять чотири) процентів річних. 30.05.2014 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до п.1 якої сторони домовились викласти пункт 1.4. статті 1 договору в наступній редакції: “Процентна ставка на суму вкладу становить 25 (двадцять п`ять) процентів річних”. Згідно з п.3 додаткової угоди сторони домовилися доповнити статтю 2 договору пунктом 2.10 та викласти його в наступній редакції: “Підписанням цього договору вкладник підтверджує своє розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за вкладом на індивідуальних умовах або отримання інших фінансової привілеїв від банку за цим договором, передання банку в заставу майнових прав вимоги вкладу для забезпечення зобов`язань перед банком як вкладника, так і будь-яких інших третіх осіб, що виникають на підставі інших правочинів, укладених між банком та вкладником/будь- якими іншими третіми особами, а також у випадку настання інших законодавчо передбачених обставин, за наявності яких Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється відшкодування коштів за вкладом, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюватимуться на відшкодування коштів за вкладом відповідно до цього договору”. Враховуючи викладене, вбачається, що позивач уклав договір на індивідуальних умовах, оскільки процентна ставка відрізнялася від стандартної, що запропоновано в публічній оферті. Окрім цього, позивач погодився з тим, що гарантії Фонду не розповсюджуватимуться на цей договір. Разом з тим, позивач помилково послався на приписи пункту сьомого частини четвертої статті 26 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23.02.2012 №4452-VІ, в редакції Закону № 629-VІІІ від 16.07.2015, оскільки спірні правовідносини (і спірний договір банківського вкладу, і надання відповідачем відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, на підставі частини четвертої етапі 26 Закону №4452-VI) виникли ще до внесення відповідних змін до вказаної правової норми в частині посилань на приписи статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, з огляду на що твердження позивача є неспроможними. На підставі викладеного відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що його права не можна вважати порушеними з дати формування (навіть не направлення та вручення) йому листів Уповноваженої особи Фонду вих. № 05-3179990 від 20.11.2015 (про надання позивачу виписки) та №05-3240498 від 16.02.2016 (про надання довідки про включення до реєстру кредиторів), на які посилається відповідач та, відповідно, обчислювати з вказаної дати строк звернення до суду. Слід звернути увагу, що у вказаних листах відсутні посилання на повідомлення про неможливість включення позивача до переліку вкладників ПАТ “Дельта Банк”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Доказів того, що в 2016 році позивач вже знав про не включення його до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, матеріали справи не містять. Предметом подання позову є саме протиправна триваюча бездіяльність відповідача, що полягає в невиконанні останнім обов`язку подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві “Дельта Банк” за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором № 002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом” від 30.05.2014, що і призвело до порушення майнових прав позивача. Про таку бездіяльність позивач дізнався саме з листа відповідача від 24.09.2019, де зазначено, що окреме рішення провизнання правочину нікчемним не приймалося, а отже ні яким чином про факт невиплати гарантованої сумипозивачу не повідомлялося. Відповідно до офіційної інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, термін здійснення ліквідації ПАТ “Дельта Банк” визначено з 05.10.2015 року по 04.10.2020 рік. Таким чином, для позивача існує обмежений строк до 04.10.2020 включно, на протязі якого він має право на відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за його вкладом, відкритим в ПАТ «Дельта Банк», а відтак позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо подання Уповноваженою особою додаткової інформації до Фонду щодо нього, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду протягом встановлено терміну ліквідації банку, оскільки невжиття заходів із повернення коштів позивачу є триваючим правопорушенням та обмежується лише завершенням повноважень Уповноваженої особи та Фонду у зв`язку з повною ліквідацією банку. Враховуючи викладене, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Крім того, у пункті 1.4 додаткової угоди № 1 від 30.05.2014, як і в договорі банківського вкладу від 30.05.2014 в цілому не зазначено, що саме процентна ставка на суму вкладу в розмірі 25 % річних укладається на індивідуальних умовах. В тексті, додаткової угоди відсутні будь-які посилання на те, що вказану додаткову угоду, укладено на підставі рішення уповноважених осіб банку щодо погодження індивідуальних умов для позивача, як і відсутні докази звернення позивача із заявою про встановлення розміру процентної ставки на індивідуальних умовах. Враховуючи викладені обставини, відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження укладення позивачем додаткової угоди № 1 від 30.05.2014 саме на індивідуальних умовах. Саме по собі визначення процентної ставки на рівні 25 % річних додатковою угодою № 1 від 30.05.2014, не свідчить про те, що така процентна ставка надана на індивідуальних умовах лише позивачу та не надана іншим вкладникам цього банку. Крім того, доповнення вказаного договору пунктом 2.10 згідно із додатковою угодою № 1 від 30.05.2014 не може позбавити позивача передбаченого Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду. Приймаючи до уваги той факт, що Уповноваженою особою Фонду не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, належна сума коштів не була йому відшкодована Фондом, вбачається порушення його прав протиправною бездіяльністю відповідача. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

30.05.2014 між ПАТ "Дельта Банк" (Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "8 років разом" у гривнях №002-17501-300514, за умовами якого Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , зарахування коштів на який в сумі 1010000,00 гривень здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу банку у день укладення сторонами договору. Вклад залучається на строк, з моменту зарахування Вкладу на рахунок по 04.06.2015 (а.с.11).

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 від 30.05.2014 до договору №002-17501-300514 від 30.05.2014 банківського вкладу (депозиту) "8 років разом" у гривнях сторони домовились викласти пункт 1.4. статті 1 Договору в наступній редакції: "1.4. Процентна ставка на суму Вкладу становить 25 (Двадцять п`ять) процентів річних".

У пункті 2 Додаткової угоди №1 від 30.05.2014 сторони домовились викласти пункт 1.11. статті 1 Договору в наступній редакції: "1.11. У випадку, якщо Вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію цього Договору або про бажання зняти частину Вкладу до закінчення строку, зазначеного в п.1.3. цього Договору, дія цього Договору вважається припиненою достроково, а Банк виплачує Вкладнику весь Вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на Рахунку, за ставкою:

- до закінчення 180 календарних днів з дати внесення коштів на Вклад на рівні 10 (десять) процентів річних:

- після закінчення 180 календарних днів - на рівні 0,01 (Нуль цілих одна сота) процентів річних.

При цьому, Вкладник зобов`язаний письмово повідомити Банк про вимогу повернення Вкладу або його частини не менш, ніж за 3 (три) банківські дні до очікуваної дати повернення. Різницю між раніше виплаченими процентами фактично належними до виплати при поверненні Вкладу з врахуванням умов, що встановлені цим пунктом Договору Вкладник доручає Банку утримати з суми Вкладу.".

У пункті 3 Додаткової угоди №1 від 30.05.2014 сторони домовились доповнити статтю 2 Договору пунктом 2.10 та викласти його в наступній редакції: "Підписанням цього Договору Вкладник підтверджує своє розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за Вкладом на індивідуальних умовах або отримання інших фінансових привілеїв від Банку за цим Договором, передання Банку в заставу майнових прав вимоги Вкладу для забезпечення зобов`язань перед Банком як Вкладника, так і будь-яких інших третіх осіб, що виникають на підставі інших правочинів, укладених між Банком та Вкладником/будь-якими іншими третіми особами, а також у випадку настання інших законодавчо передбачених обставин, за наявності яких Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється відшкодування коштів за Вкладом, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюватимуться на відшкодування коштів за Вкладом відповідно до цього Договору. " (а.с.12).

Внесення коштів в розмірі 1010000,00грн. на вкладний рахунок згідно з Договором №002-17501-300514 від 30.05.2014 підтверджується квитанцією №36101154 від 30.05.2014 та випискою по угоді в період з 30.05.2014 по 20.11.2015 (а.с.13, 14-16).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича.

Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати АТ "Дельта Банк".

05.10.2015 згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду №181 від 02.10.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено Кадирова Владислава Володимировича уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" строком на 2 роки з 05.10.2015 по 03.10.2017 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20.02.2017 №619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки по 04.10.2019 включно, та продовжено повноваження ліквідатора Кадирова Владислава Володимировича на два роки по 04.10.2019 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 04.04.2019 №772 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на один рік по 04.10.2020 включно, та продовжено повноваження ліквідатора Кадирова Владислава Володимировича на два роки по 04.10.2020 включно.

19.11.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати виписку по депозиту згідно з договором №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом” у гривнях від 30.05.2014, а весь період дії депозитного договору з 30.05.2014 по 04.06.2015, яка була надана відповідачем згідно з листом від 20.11.2015 за вих. № 05-3179990.

16.02.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання довідки про включення в реєстр вимог кредиторів АТ “Дельта Банк”. Згідно з довідкою від 16.02.2016 за вих. № 05-3240498 на подану заяву, позивача було включено до реєстру акцептованих кредиторів АТ “Дельта Банк”, а задоволення кредиторських вимог здійснюватиметься в строки та розмірах, визначеним Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” та в черговості, що передбачена пунктом 4 частини першої статті 52 цього Закону: в 4 чергу – 476,03грн; в 7 чергу – 1061589,56грн; загальна акцептована сума кредиторських вимог ОСОБА_1 становить 1062065,59грн.

На адвокатський запит від 21.08.2019 щодо підстав невиплати позивачу гарантованої суми відшкодування відповідач листом від 30.08.2019 за вих. №3867 повідомив, що за результатами проведеної перевірки було виявлено, що договір №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом” від 30.05.2014 між Публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” та ОСОБА_1 укладено на індивідуальній основі, а відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд не відшкодовує кошти, розміщені як вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, аніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку. Оскільки кошти за вказаним договором не підпадають під гарантії Фонду, позивача не включено до реєстру виплат Фонду. Зазначено, що кошти, які перевищують гарантовану суму або які не гарантуються Фондом, є кредиторськими вимогами до Банку та можуть пред`являтись в межах ліквідаційної процедури та підлягають задоволенню у черговості, визначеній статтею 52 Закону.

На адвокатський запит від 21.08.2019 відповідач у листі від 19.09.2019 повідомив, що рішення про визнання нікчемним договору №002-17501-300514 від 30.05.2014 не приймалося.

Не погоджуючись з бездіяльністю Уповноваженої особи щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (далі також - Закон №4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.

Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону №4452-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд не відшкодовує кошти, розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку.

Суд відмічає, що диспозиція статті 26 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) містить дві складові, наявність яких надає право Фонду не відшкодовувати вклад, а саме: вклад повинен бути розміщений на індивідуальній основі; проценти повинні отримуватися на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Системний аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що для правильного вирішення цього спору необхідно розуміти зміст таких понять, як “сприятливі договірні умови”, “індивідуальна процедура”, та чи мали вони місце під час укладення позивачем договору банківського вкладу.

Якщо спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, то ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

За приписами пункту 3 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 09 серпня 2012 року №14 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Відповідно до частини другої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

Частинами першою і другою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (частина шоста статті 633 ЦК України).

З огляду на викладене, суд зазначає, що у випадку, коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Програми лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв`язку з пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника (пенсіонери, студенти, тощо), акції під певні свята, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб.

Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників.

Разом з тим, вкладом розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними.

Тобто, отриманню індивідуальних депозитних ставок може передувати підстава, зокрема, або письмове звернення особи з проханням встановити їй індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку, вказуючи при цьому на аргументи, які можуть слугувати підставою для встановлення процентів на більш сприятливих договірних умовах, або інформація банку про певні акції для конкретних осіб, які визначені банком.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 25.10.2019 у справі № 814/119/16 (адміністративне провадження №К/9901/62790/18) та від 24.01.2019 у справі № 820/11372/15 (адміністративне провадження №К/9901/15094/18, №К/9901/15095/18).

У відзиві на позов відповідач стверджує, що з огляду на те, що згідно з пунктом 1.4. укладеного з позивачем договору №№002-17501-300514 від 30.05.2014 процентна ставка на суму вкладу становить 24 (двадцять чотири), а додатковою угодою від 30.05.2014 №1 визначено процентну ставку на рівні 25 % річних, а також враховуючи те, що у пункті 3 додаткової угоди сторони домовилися, що вкладник підтверджує своє розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за вкладом на індивідуальних умовах гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюватимуться на відшкодування коштів за вкладом відповідно до цього договору, вказане підтверджує те, що позивач уклав договір на індивідуальних умовах, оскільки процентна ставка відрізнялася від стандартної, що запропоновано в публічній оферті. Окрім цього, на думку відповідача, позивач у такий спосіб позивач погодився з тим, що гарантії Фонду не розповсюджуватимуться на цей договір.

Суд відхиляє зазначені доводи відповідача, позаяк спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитний договір, не можуть вважатися індивідуальними умовами, наданими тільки позивачу, оскільки відповідачем не доведено, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.

Окрім того, відповідач не надав суду доказів того, що позивач звертався з відповідним клопотанням до банку або доказів того, що банк на індивідуальній основі запропонував позивачу укласти спірний договір банківського вкладу із підвищеною відсотковою ставкою за депозитом і позивач прийняв таку пропозицію.

Враховуючи встановлені обставини справи та аналізуючи доводи сторін відповідно до наданих та досліджених судом доказів суд зазначає, про відсутність належних та допустимих доказів в підтвердження укладення позивачем додаткової угоди №1 від 30.05.2014 саме на індивідуальних умовах.

Суд зауважує, що відповідачем не надано і доказів того, що широкому колу осіб, в тому числі і позивачу, доводилась інформація стосовно того, що базова відсоткова ставка за договором строкового банківського вкладу (депозиту), що оформлюється в рамках угоди “8 років разом”, становить саме 24 відсотки річних.

Разом з тим, суд зауважує, що позивач помилково посилався на приписи пункту сьомого частини четвертої статті 26 Закону №4452-VI, в редакції Закону № 629-VIII від 16 липня 2015 року стосовно пов`язаних осіб, оскільки спірні правовідносини (спірний договір банківського вкладу) виникли ще до внесення відповідних змін до вказаної правової норми в частині посилань на приписи статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Відтак, відповідні доводи позивача є безпідставними та судом відхиляються.

Відповідно до статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, а Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Отже, включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ “Дельта Банк”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, належить до повноважень Фонду, які можуть бути реалізовані ним лише після отримання додаткової інформації від Уповноваженої особи про позивача як вкладника банку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 814/4091/15.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи; невчинення певних дій, які вимагаються від нього законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року (справа № 11-138заі18) висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені».

Отже, для того щоб встановити факт бездіяльності суб`єкта владних повноважень, необхідно в першу чергу визначити, які дії відповідно до закону він мав вжити, і не вжив, чи яке рішення мав прийняти, і не прийняв. Тільки після цього може йти мова про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно конкретної особи у будь-якій сфері правовідносин.

Аналіз встановлених судом обставин за результатом дослідження доказів в матеріалах справи дає підстави для висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не включення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позаяк укладення договору банківського вкладу з позивачем на індивідуальних умовах з наданням певних переваг, пільг тощо не знайшло підтвердження у ході судового розгляду. Відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Так, у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каіч та інші проти Хорватії» для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк”, який має право на відшкодування коштів у розмірі 200000,00 гривень згідно з Договором №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом” від 30.05.2014.

В частині дотримання позивачем строку звернення, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідач вказує, що про порушення прав та інтересів позивачу стало відомо ще 16.02.2016 після отримання довідки №05-3240498, у якій повідомлено, що кредиторські вимоги позивача будуть задоволені в 4 чергу в сумі 476,03грн та у 7 чергу в сумі 1061589,56грн.

Тому суд звертає увагу, що у вказаній довідці відсутнє повідомлення про неможливість включення позивача до переліку вкладників АТ “Дельта Банк”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з огляду на індивідуальні умови укладеного договору вкладника з банком.

Відповідач також не надав суду доказів, які б вказували, що позивач був повідомлений про не включення його до переліку вкладників АТ “Дельта Банк”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Окрім того, враховуючи встановлені судом обставини за результатом розгляду даної справи слід зазначити таке.

Право на отримання гарантованої суми відшкодування реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, у даному випадку Законом № 4452-VI такий обов`язок покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема організувати та здійснити відповідні виплати.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Як вбачається з офіційної інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, термін здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» визначено з 05.10.2015 по 04.10.2020.

Таким чином, для позивача існує обмежений строк до 04.10.2020, на протязі якого він має право на відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за його вкладом, відкритим в ПАТ “Дельта Банк”, а відтак позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо подання Уповноваженою особою додаткової інформації до Фонду щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду протягом встановлено терміну ліквідації банку, оскільки невжиття заходів із повернення коштів позивачу є триваючим правопорушенням та обмежується лише завершенням повноважень Уповноваженої особи та Фонду у зв`язку з повною ліквідацією банку.

Слід зазначити, що триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до листа Мін`юсту України від 17.07.2007 № 22-14-493, триваючими визнаються правопорушення, які, розпочавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язків. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія чи бездіяльність, коли винна особа або не виконує конкретний покладений на неї обов`язок, або виконує його не повністю або неналежним чином.

Отже, у межах спірних правовідносин, порушення прав позивача носить триваючий характер та виявляється у невиконанні відповідачем обов`язку подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві “Дельта Банк”.

Відтак, з часу призначення ліквідаційної процедури аж до дня звернення до суду (27.09.2019) позивач розраховував на отримання коштів за вкладом.

В той же час, у листі від 30.08.2019 за вих. № 3867 відповідачем повідомлено, що за результатами проведеної перевірки було виявлено, що договір №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом” від 30.05.2014 між Публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” та ОСОБА_1 укладено на індивідуальній основі, тому кошти за вказаним договором не підпадають під гарантії Фонду, відтак позивача не включено до реєстру виплат Фонду. А у листі від 19.09.2019 відповідач повідомив, що рішення про визнання нікчемним договору №002-17501-300514 від 30.05.2014 не приймалося.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові від 03.10.2018 №826/5908/18, Верховний Суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме з моменту ознайомлення зі змістом листа Уповноваженої особи Фонду, у якому позивача повідомлено, що на його договір не розповсюджується Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, з якого слід обчислювати шестимісячний строк звернення до суду.

Враховуючи встановлені судом обставини справи суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача в частині пропущення позивачем строку звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Як вже зазначалось вище, відповідачем у справі не надано суду належних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві та встановлені у ході судового розгляду обставини справи.

Таким чином, за результатом розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість позовні вимоги ґрунтуються на нормах матеріального закону та відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача як вкладника ПАТ “Дельта Банк”.

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду - відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” Кадирова Владислава Володимировича (01014, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 38, код ЄДРПОУ 21708016) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” Кадирова Владислава Володимировича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення до нього ОСОБА_1 .

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк”, який має право на відшкодування коштів у розмірі 200000,00 гривень згідно з Договором №002-17501-300514 банківського вкладу (депозиту) “8 років разом” від 30.05.2014.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 16 січня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.