Рішення № 86951083, 15.01.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6869/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Юхтенко Л.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3955 (код ЄДРПОУ 07954406, місцезнаходження: 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 52) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду 18 листопада 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3955 (код ЄДРПОУ 07954406, місцезнаходження: 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 52),в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року; та зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року.

Ухвалою від 21 листопада 2019 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено перше судове засідання на 17 грудня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасник бойових дій та наказом командира військової частини А 3955 по стройовій частині від 19 листопада 2018 року №296 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини 19 листопада 2018 року.

Так, позивач зазначив, що згідно з повідомленням командира військової частини А 3955 №2073 у період з 2015-2018 роки позивач не отримував додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій та не здійснена виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні.

Позивач вважає, що командування військової частини протиправно не виплатило позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2018 роки, що передбачено п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус вестернів війни, гарантії їх соціального захисту».

До суду 12 грудня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі, додаткової відпустки як учасникам бойових дій та оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів припинено (тобто у військовослужбовців права на отримання такої відпустки немає), то компенсація за невикористану додаткову відпустку (що є похідною від права на додаткову відпустку) не виплачується.

Позивачем, в свою чергу, надано відповідь на відзив (вхід. № 46890/19 від 10.12.2019 року), відповідно до якої просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення на відповідь на відзив відповідач до суду не подав.

На перше судове засідання 17 грудня 2019 року сторони не з`явились, повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повісток.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач просив розглядати справу за його відсутністю.

До суду 16 грудня 2019 року від представника відповідача надійшла заява, в якій відповідач зазначив, що свої заперечення підтримує у повному обсязі та просив проводити розгляд справи за його відсутністю.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання вирішив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, судом встановлено таке.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є ветераном війни- учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.07.2015 року (а.с.13).

Відповідно до довідки Військової частини А3955 від 30.03.2018 року вих. №7-1, ОСОБА_1 дійсно в період з 20.11.2014 року по 16.12.2014 року, з 04.08.2015 року по 15.12.2015 року та з 16.08.2016 року по 28.09.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (а.с.14).

Згідно з витягу із наказу командира військової частини А 3955 №296 від 19.11.2018 року старшого прапорщика ОСОБА_1 звільненого наказом начальника Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України від 02 листопада 2018 року №39-РС, з 19 листопада 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).

Так, суд встановив, що 01 листопада 2019 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини А 3955, в якій просив повідомити про надання в період служби з 2015 по 2018 рік додаткової відпустки строком 14 діб або отримання відповідної грошової компенсації (а.с.16).

Листом від 15.11.2019 року вих. №2073 військова частина А 3095 повідомила позивача про те, що здійснити відповідні нарахування та виплатити компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки неможливо, оскільки у вказані позивачем термін діє «Особливий режим», під час якого надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік припиняється та відповідні виплати не здійснюються (а.с.17-18).

Проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та встановлені судом факти та обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі, з огляду на таке.

Ця справа має ознаки типової справи, перелічені у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як встановлено судом, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки протягом 2015-2018 років.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових витрат, керуючись приписами ст. 139 КАС України, жодні витрати не належать стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 205,246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3955 (код ЄДРПОУ 07954406, місцезнаходження: 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 52) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3955 (код ЄДРПОУ 07954406, місцезнаходження: 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 52) щодо ненарахування ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 19 листопада 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А3955 (код ЄДРПОУ 07954406, місцезнаходження: 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 52) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 19 листопада 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.