Рішення № 86949802, 16.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 січня 2020 р. Справа № 120/4159/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (серія і номер паспорта: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (серія і номер паспорта: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо призначення та виплати їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника, яка не відповідає 50 % розміру пенсії померлого ОСОБА_2 , яку він отримував на день смерті. Тому, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою, з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 .

08.01.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Загальний стаж роботи ОСОБА_2 , згідно з матеріалами пенсійної справи складав 81 рік 10 місяців 7 днів (з 01.09.1969 року по 31.07.2006 року був обрахований у подвійному розмірі, як працівнику охорони здоров`я відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Однак, при опрацюванні документів для призначення позивачу пенсії по втраті годувальника, було виявлено відсутність у пенсійній справі ОСОБА_2 довідки, яка підтверджує, що позивач за вказані періоди не перебував у відпустці без збереження заробітної плати. У трудовій книжці годувальника дані відомості також відсутні.

Отже, згідно вимог чинного законодавства, відповідачем при призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника до загального стажу роботи було зараховано весь період роботи годувальника, а саме з 03.09.1959 року по 13.09.2008 року в одинарному розмірі (стаж склав 48 років 6 місяців 22 дні). Відповідно до статті 25 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", було визначено коефіцієнт страхового стажу годувальника, який склав 0,48500.

У розрахунку середньомісячного заробітку врахована заробітна плата за період з 01.01.1986 року по 31.12.1990 року та з 01.07.2000 року по 31.07.2006 року, індивідуальний коефіцієнт заробітку годувальника - 1,96689.

З 01.07.2019 року відбулось збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в результаті чого мінімальна пенсія становить 1564 грн.

4201,49 грн. (8662,87*0,48500) - розмір пенсії за віком годувальника, обчислений відповідно до статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

359,72 грн. - доплата за 23 роки понаднормового стажу.

Таким чином, розмір пенсії за віком годувальника склав 4561,21 грн.

З огляду на наведені обставини, на думку представника відповідача, розмір пенсії позивача по втраті годувальника було обраховано правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", розмір якої станом на 01.05.2019 року становив 1692,00 грн.

Згідно з паспортними даними позивача та свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , 29.11.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02.05.2019 року, виданого виконавчим комітетом Немирівської міської ради Немирівського району Вінницької області.

Відповідно до заяви та на підставі наданих позивачем документів, Тульчинським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Вінницької області переведено ОСОБА_1 на інший вид пенсії - пенсію по втраті годувальника з урахуванням стажу та заробітної плати годувальника, яку призначено з 07.06.2019 року. Розмір пенсії по втраті годувальника, яку призначено позивачу становив з 07.06.2019 року по 30.06.2019 року - 2272,90 грн., з 01.07.2019 року по 30.11.2019 року - 2280,61 грн., а з 01.12.2019 року по теперішній час - 2289,12 грн.

Вважаючи, що такий розмір пенсії по втраті годувальника не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач 31.07.2019 року звернулася до відповідача з письмовим зверненням стосовно розміру пенсії по втраті годувальника.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 2319/Т-10 від 19.08.2019 року позивача повідомлено, що загальний страховий стаж ОСОБА_2 , обрахований у період з 03.09.1959 року по 13.09.2008 року, становить 48 років 6 місяців 22 дні. Відповідно до статті 25 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", було визначено коефіцієнт страхового стажу годувальника, який склав 0,48500.

У розрахунок середньомісячного заробітку врахована заробітна плата за період з 01.01.1986 року по 31.12.1990 року та з 01.07.2000 року по 31.07.2006 року, індивідуальний коефіцієнт заробітку годувальника - 1,96689.

З 01.07.2019 року відбулось збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в результаті чого мінімальна пенсія становить 1564 грн.

Розрахунок пенсійної виплати позивача з 01.07.2019 року становить: 4201,49 грн. (8662,87*0,48500) - розмір пенсії за віком годувальника, обчислений відповідно до статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; 359,72 грн. - доплата за 23 роки понаднормового стажу. Таким чином, загальний розмір пенсії позивача по втраті годувальника складає: 4561,21 грн. * 50 % = 2280,61 грн.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, з метою зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі від 50 % від суми пенсії ОСОБА_2 , встановленої станом на день його смерті 01.05.2019 року, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно зі статтею 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з пунктом першим частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з приписами статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, спірним питанням у даній справі є правомірність визначення розміру пенсії за втратою годувальника, а не сам факт її призначення.

Відповідно до приписів статті 37 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Статтею 38 зазначеного закону визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

З наведеного вбачається, що у разі втрати годувальника, члени його сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

При цьому, суд наголошує, що вказана норма Закону № 1058-ІV, а саме стаття 37, носить імперативний характер, тобто виражає чітко позначені дії і не допускає ніяких відхилень від вичерпного переліку прав та обов`язків суб`єктів. Отже, виходячи з приписів зазначеної статті, Законом заборонено призначення пенсії по втраті годувальника нижче 50% розміру пенсії, що виплачувалась годувальнику за життя.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема протоколом призначення пенсії ОСОБА_2 від 23.02.2019 року, згідно якого розмір пенсії за віком з надбавками становив із 01.03.2019 року по 31.03.2019 року - 7401, 90 грн., з 01.04.2019 року по 30.04.2019 року - 7401,90 грн. та з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року - 7401,90 грн. Тобто на момент смерті розмір пенсії годувальника складав 7401,90 грн., що не заперечується відповідачем.

Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених вище норм, пенсія позивача має становити 50 відсотків пенсії померлого годувальника, яку він одержував на день смерті, а саме (7401,90 грн. / 50 %) - 3700,95 грн.

Разом із тим, судом встановлено, що сума пенсії по втраті годувальника, яка призначена та виплачується позивачу становить 2280,61 грн. Таке зменшення розміру пенсії відбулося за рахунок здійснення відповідачем перерахунку пенсії ОСОБА_2 , що також підтверджено листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 2319/Т-10 від 19.08.2019 року.

Суд не бере до уваги повторний розрахунок пенсії ОСОБА_2 , здійснений після його смерті, при якому визначено розмір пенсії годувальника для розрахунку пенсії позивачу, виходячи з розміру пенсії померлого, а саме - 4201,49 грн., оскільки відповідно до статті 37 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається у розмірі на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку особи, яка звертається за призначенням пенсії у разі втрати годувальника, доводити наявність підстав для призначення пенсії померлому годувальнику, у тому числі підтверджувати наявність відповідного стажу роботи. Право померлого годувальника на отримання пенсії вже було встановлене відповідачем у момент призначення ОСОБА_2 пенсії.

Особа, яка звертається за призначенням пенсії у разі втрати годувальника повинна довести наявність підстав для призначення їй пенсії у разі втрати годувальника, тобто підтвердити, що вона є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника, який був на утриманні померлого.

Суд наголошує на тому, що відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Окрім того, суд зазначає, що у даній справі сам факт призначення пенсії ОСОБА_2 у розмірі 7401,90 грн. є встановленим та не є спірним.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства", "Пічкур проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою Європейського Суду з прав людини не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що під час розрахунку та призначення позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідач діяв не у спосіб, визначений Законом № 1058-ІV, а саме, безпідставно та у порушення норм зазначеного Закону зменшив розмір пенсії померлого годувальника.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити з дня подання заяви перерахунок призначеної пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 50 відсотків суми пенсії за віком ОСОБА_2 , виходячи саме із розміру останньої, станом на 01.05.2019 року, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії у зв`язку із втратою годувальника, яка не відповідає 50 відсоткам фактичного розміру пенсії померлого ОСОБА_2 , яку він отримував станом на день його смерті - 01.05.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 07.06.2019 року перерахунок пенсії у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_1 у розмірі 50 відсотків від фактичного розміру пенсії померлого ОСОБА_2 , яку він отримував станом на день його смерті - 01.05.2019 року, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (серія і номер паспорта: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 16.01.2020 року

Суддя /підпис/ Чернюк Алла Юріївна

Згідно з оригіналом

Суддя

Помічник судді