Рішення № 86932423, 13.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2020Справа № 910/11342/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика"

про стягнення 150 643,47 грн,

Представники:

Від позивача: Кравчук А.С.

Від відповідача: Бєлкін М.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" через систему "Електронний суд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про стягнення 150 643,47 грн., з яких 120 200,98 грн. інфляційних втрат та 30 442,49 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014.

20.08.2019 позивач подав зазначений позов через канцелярію суду в паперовому вигляді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Турчин С.О.) від 21.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11342/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 17.09.2019.

09.09.2019 від представника відповідача надійшла заява про відвід судді Господарського суду міста Києва Турчина С.О. від розгляду справи № 910/11342/19.

Розглянувши матеріали вказаної заяви про відвід судді Турчина С.О., суд дійшов висновку про її необґрунтованість, у зв`язку з чим заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про відвід судді Турчина С.О. від розгляду справи №910/11342/19 передав для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 (суддя Ломака В.С.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про відвід судді Турчина С.О. від участі у розгляді справи № 910/11342/19 відмовлено.

Крім того, 12.09.2019 (після розгляду заяви про відвід) відповідач подав доповнення до заяви по відвід, у яких посилався на порушення при здійсненні автоматизованого розподілу справи та порядку визначення судді для розгляду справи.

Суддя Турчин С.О. заявив самовідвід від розгляду справи № 910/11342/19 у зв`язку з наявністю у відповідача впевненості в упередженості та необ`єктивності судді при розгляді справи № 910/11342/19.

Ухвалою від 13.09.2019 самовідвід судді Турчина С.О. від розгляду справи №910/11342/19 задоволено, справу №910/11342/19 передано для вирішення питання про здійснення повторного автоматичного розподілу.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із задоволенням самовідводу судді Турчина С.О. справу № 910/11342/19 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 прийнято справу № 910/11342/19 до свого провадження, підготовче засідання у справі № 910/11342/19 призначено на 07.10.2019.

У підготовче засідання 07.10.2019 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 28.10.2019.

25.10.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання про заміну позивача у справі.

У підготовче засідання 25.10.2019 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву в підготовчому засіданні до 20.11.2019.

20.11.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.

У підготовче засідання 20.11.2019 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

За приписами ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Ураховуючи відсутність в цьому підготовчому засіданні представника позивача, що унеможливлює здійснення судом усіх передбачених статтею 182 Господарського процесуального кодексу України дій, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд уважає за необхідне відкласти підготовче засідання у даній справі.

Ухвалою від 20.1.2019 підготовче засідання було відкладено на 11.12.2019.

В судовому засіданні 11.12.2019 представник відповідача підтримав клопотання про закриття провадження у даній справі.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд відмовив в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі обґрунтовані відсутністю предмету спору, у зв`язку із тим, про позивач відступивши Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" згідно з договором про відступлення права вимоги від 13.03.2017 право вимоги до відповідача, втратив право нараховувати інфляційні нарахування та 3% річних на заборгованість за договором № 25/12/14-1 користування холодильною камерою та надання вантажних послуг від 25.12.2014.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Однак, предмет спору у справі (інфляційні втрати у сумі 120 200,98 грн та 3% річних у сумі 30 442,49 грн) не припинив своє існування, а договір про відступлення права вимоги укладений ще 13 березня 2017 року, що спростує посилання відповідача на відсутність предмету спору у справі.

Водночас, у позові позивач посилається на те, що предметом відступлення на користь третьої особи права вимоги до відповідача була виключно визначена таким договором заборгованість по сплаті орендної плати, в той час як право на отримання будь-яких інших нарахувань, зокрема 3% річних та інфляційних втрат, залишилося за позивачем.

Враховуючи вище наведене, підстави для закриття провадження у справі №910/11342/19, згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

10.12.2019 на електрону адресу суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення відповідно до яких позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

11.12.2019 через вгідді діловодство господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли узагальнюючі письмові пояснення на позов.

У судовому засіданні 11.12.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/11342/19 до судового розгляду по суті на 13.01.2020, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача у судове засідання 13.01.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення по суті заперечень, проти позову заперечив у повному обсязі.

У судовому засіданні 13.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

25 грудня 2014 року між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та ТОВ "Укрлогістика" укладений договір користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1, відповідно до умов якого ТОВ "Укрлогістика" прийняло у строкове платне користування холодильні камери, що знаходяться у виробничому корпусі літера В, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а.

В подальшому, 13.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (цедент) та Приватним підприємством "Дніпровський краєвид 07" (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги, умовами якого передбачено, що цедент передає цесіонарію право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (боржник) зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2016 - 26.07.2017, складеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" за договором №25/12/14-1 від 25.12.2014.

З цього договору випливає, що цесіонарій займає місце цедента в зобов`язаннях з боржником в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, цесіонарій одержує право грошової вимоги до боржника з моменту набуття чинності цим договором (з моменту його підписання та скріплення печатками сторін).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 5.7. договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18 за позовом Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА" про стягнення заборгованості, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2019, позовні вимоги Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА" 1747092,57 грн заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014.

Судовими рішеннями у справі №910/14240/18 встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, в частині своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 1747092,57 грн, нарахована за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, право вимоги на отримання якої було відступлено позивачем на користь Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" (третьої особи у справі) на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, заборгованість у сумі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 була стягнута з відповідача на користь Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" в примусовому порядку 30.05.2019.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідачем допущено порушення грошового зобов`язання з оплати, нарахованої згідно договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 орендної плати за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 у розмірі 1747092,57 грн, у зв`язку з чим позивачем нараховані за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у період з 02.02.2017 по 01.09.2017 інфляційні втрати у сумі 120 200,98 грн. та 3% річних у сумі 30 442,49 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, в частині своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 1747092,57 грн, нарахована за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, право вимоги на отримання якої було відступлено позивачем на користь Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" (третьої особи у справі) встановлено рішенням суду у справі №910/14240/18.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 120 200,98 грн та 3% річних у сумі 30 442,49 грн, нарахованих за період 02.02.2017 по 01.09.2017 за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати, нарахованої згідно договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 орендної плати за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 у розмірі 1747092,57 грн.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Обов`язок оплатити основний борг, а також обов`язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є подільними один від одного зобов`язаннями, хоча і є взаємопов`язаними між собою. Норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв`язку з простроченням основного грошового зобов`язання.

Нарахування заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивач здійснює за період 02.02.2017 по 01.09.2017.

Проте, як установлено судом вище, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (боржник) зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016, позивач відступив Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/14240/18 установлено, що додатковою угодою від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, сторони договору погодили збільшити розмір відступленого права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, у зв`язку з чим вирішили, що ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (позивач) передає Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" (третій особі) право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (відповідача) зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, а саме: у розмірі 1465303,45 грн, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та у розмірі 281789,12 грн, що утворилася за період з 27.07.2016 по 31.07.2016.

За змістом наявної у матеріалах справи копії додаткової угоди від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 сторонами визначено, що предметом відступлення за договором є виключно визначена в п.1.1. сума права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, без будь-яких додаткових прав на нарахування цесіонарієм передбачених зазначеним договором чи положеннями чинного законодавства України штрафних санкцій та інших нарахувань (в т.ч. встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України) за прострочення виконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Пунктом 1 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов`язання зі збереженням решти елементів зобов`язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Як передбачено ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором про заміну сторін у певному існуючому зобов`язанні, після чого первісний кредитор вибуває з такого зобов`язання.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Суд зазначає, що за змістом ст.ст. 509 та 510 ЦК України зобов`язання породжує права та обов`язки для сторін зобов`язання, яким є кредитор та боржник.

Так, стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У розумінні наведених приписів цивільного законодавства, боржником у зобов`язанні є особа, яка має обов`язок виконати на користь кредитора певну дію або утриматися від виконання певної дії, тобто є зобов`язаною стороною.

В свою чергу кредитором є сторона зобов`язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії або утриматися від її вчинення.

З урахуванням наведених приписів Цивільного кодексу України, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, з подальшими змінами, відбулася заміна первісного кредитора ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на нового кредитора Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" (третій особі) у зобов`язанні зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що виникла за період з 01.07.2016 по 31.07.2016.

У зв`язку зі наведеним, виходячи з суті правової природи договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, з моменту укладення вказаного договору відступлення позивач вибув із зобов`язання зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що виникла за період з 01.07.2016 по 31.07.2016.

В свою чергу, Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07" набуло статусу кредитора у зобов`язанні зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що виникла за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" стало зобов`язаною стороною Приватним підприємством "Дніпровський краєвид 07" з виконання вказаного грошового зобов`язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, невиконання зобов`язання боржником у певний строк врегульовані, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України.

У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Згідно з приписами цивільного законодавства нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснюється на суму простроченого зобов`язання, яке належить до сплати кредитору.

З огляду на наведене, у зв`язку зі зміною кредитора у зобов`язанні згідно договору про відступлення права вимоги, позивач з 13.03.2017 (зі змінами від 20.03.2017) перестав бути кредитором у зобов`язанні зі сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, у зв`язку із чим, позивач у період з 02.02.2017 по 01.09.2017 не міг зазнати матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та за користування відповідачем утримуваними ним грошовими коштами.

В свою чергу, у зв`язку зі зміною кредитора у зобов`язанні згідно договору про відступлення права вимоги, прострочення відповідача перед позивачем зі сплати заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014 у період з 02.00.2017 по 01.09.2017 відсутнє.

У період з 02.02.2017 по 01.09.2017 у позивача було відсутнє право вимоги до відповідача зі сплати заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, з чого випливає безпідставність нарахування за вказаний період сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

З огляду на зазначене вище, оскільки у спірний період з 02.02.2017 по 01.09.2017 позивач не був кредитором зі сплати заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014 та у відповідача відсутнє прострочення з виконання вказаного зобов`язання перед позивачем у спірний період, суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для нарахування на суму боргу 1747092,57 грн за договором №25/12/14-1 від 25.12.2014 у період з 02.02.2017 по 01.09.2017 інфляційних втрат у сумі 120 200,98 грн. та 3% річних у сумі 30 442,49 грн.

Судом враховано, що відповідно до додаткової угоди від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, предметом відступлення за договором є сума права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, без будь-яких додаткових прав на нарахування цесіонарієм передбачених зазначеним договором чи положеннями чинного законодавства України штрафних санкцій та інших нарахувань (в т.ч. встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України) за прострочення виконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Однак, передбачені положення договору про відступлення права вимоги стосуються лише обсягу переданих прав Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" та жодним чином не наділяють позивача правом на стягнення нарахувань, встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, за зобов`язанням, за яким позивач у період з 02.03.2018 по 01.12.2018 вже не був кредитором.

Відповідно до статті 76 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності у позивача правових підстав для нарахування за період з 02.02.2017 по 01.09.2017 інфляційних в сумі 120 200,98 грн та 3% річних у сумі 30 442,49 грн, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідачем 11.09.2019 подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки позивач звернувся з позовом 20.08.2019, то вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.02.2017 по 01.09.2017, заявлені в межах встановлених законодавством строків позовної давності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16.01.2020

СуддяТ. Ю. Трофименко