Рішення № 86932254, 14.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2020Справа № 910/13122/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальської Тетяни Трохимівни

до Акціонерного товариства "Сбербанк"

про визнання дій протиправними, стягнення 4 216,36 грн.

без повідомлення учасників справи

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець Ковальська Тетяна Трохимівна (далі - ФОП Ковальська Т.Т., позивач) із позовом до Акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк", відповідач) про визнання дій протиправними, стягнення грошових коштів у сумі 4 216,36 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач - АТ "Сбербанк" протиправно списав грошові кошти з рахунку ФОП Ковальської Т.Т. у сумі 4 216,36 грн. на примусове виконання виконавчого листа Жовтневого районного суду міста Маріуполя № 263/13568/17 від 19.10.2918 р. щодо стягнення заборгованості з Ковальської Т.Т. Позивач зазначає, що рахунок, з якого здійснювалось списання коштів - № НОМЕР_3 належить суб`єкту господарювання Ковальській Т.Т., проте, списання з цього рахунку відбулось за виконавчим листом № 263/13568/17 від 19.10.2918 р., боржником за яким є громадянка (фізична особа) - Ковальська Т.Т .

У позові ФОП Ковальська Т.Т. просить визнати протиправними дії АТ "Сбербанк" зі списання коштів з рахунку позивача у сумі 4 216,36 грн. та стягнути з відповідача указану суму грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2019 р. за вказаним позовом було відкрите провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Цією ж ухвалою сторонам наданий строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

У строк, визначений законом, відповідач надав суду відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечив, зазначив, що здійснюючи дії зі списання грошових коштів на виконання платіжної вимоги виконавця у межах примусового виконання судового рішення, банк керувався виключно нормами законів України "Про банки і банківську діяльність", «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р., попередньо перевіривши приналежність позивачу реквізитів платіжної вимоги. При цьому підстав для невиконання судового наказу банком встановлено не було, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебувало виконавче провадження № 57522949 з примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі № 263/13568/17, виданого 19.10.2018 Жовтневим районним судом міста Маріуполя, про стягнення з фізичної особи - Ковальської Т.Т. заборгованості у сумі 3 679,42 грн. на користь ОСББ «Миру - 75Б».

З метою примусового виконання вказаного виконавчого документа державним виконавцем були вжиті заходи щодо виявлення майна боржника та звернення на нього стягнення. Так, в ході проведення виконавчих дій державний виконавець виніс постанову від 21.05.2019 р. про арешт коштів боржника - Ковальскої Т.Т. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), зокрема, що містяться на рахунках АТ «Сбербанк» (МФО 320627), у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів на загальну суму 4 216,36 грн. У зв`язку з цим державним виконавцем була виставлена платіжна вимога № 14/57522949 від 21.05.2019 р. на суму 4 216,36 грн., платник - Ковальська Т.Т. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), банк платника - АТ «Сбербанк», призначення платежу - стягнення згідно виконавчого листа № 263/13568/17, виданого 19.10.2018 Жовтневим районним судом міста Маріуполя (постанова про арешт коштів від 21.05.2019 р.).

27.05.2019 р. постанова державного виконавця від 21.05.2019 р. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 57522949 та платіжна вимога № 14/57522949 від 21.05.2019 р. на суму 4 216,36 грн. надійшли на адресу АТ «Сбербанк».

Того ж дня (27.05.2019 р.) вказані виконавчі документи були виконані банком у повному обсязі в межах виконавчого провадження № 57522949, а саме - з рахунку боржника - фізичної особи-підприємця Ковальської Т.Т. № НОМЕР_3 було здійснене списання коштів у сумі 4 216,36 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

Позивач вказує, що АТ «Сбербанк», не перевіривши належність рахунку № НОМЕР_3 фізичній особі-підприємцю Ковальській Т.Т., неправомірно здійснив списання грошових коштів у сумі 4 216,36 грн. на виконання судового наказу, боржником за яким є громадянка Ковальська Т.Т. (фізична особа). Вказані дії банку, на думку позивача, є порушенням вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р., у зв`язку з чим Ковальська Т.Т. просить визнати їх неправомірними.

Розглядаючи такі доводи позивача та вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення у цивільному провадженні здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про виконавче провадження" до учасників виконавчого провадження відносяться виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, тощо. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (стаття 15 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладений обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які визначені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.п. 7, 21 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону державний виконавець, зокрема, має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Отже, Закон України "Про виконавче провадження" визначає певний порядок з примусового виконання судового рішення, дотримання якого є обов`язком усіх учасників відповідного виконавчого провадження, а також органом Державної виконавчої служби.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюється виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ч. 2 ст. 1071 ЦК України).

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1.39 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" примусове списання - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів регламентовано главою 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція № 22 від 21.01.2004 р.).

Так, відповідно до п. 9.1 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р. виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця / приватного виконавця (далі - виконавець), судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження.

Згідно з п. 9.3 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р. арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Примусове списання коштів з рахунків клієнта без його доручення на підставі рішення суду передбачене главою 5 Інструкції № 22 від 21 січня 2004 року, відповідно до якої банк зобов`язаний виконати судове рішення і здійснити примусове списання коштів з рахунків платників за ініціативою стягувачів (органу державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законом. При цьому необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, несе відповідальність не банк, а стягувач згідно із законодавством України (п.п. 5.1. - 5.4 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р.).

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог (п. 5.9 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р.).

Відповідно до п. 9.9 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р. кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.

У разі надходження до банку платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку (п. 9.10. Інструкції № 22 від 21.01.2004 р.).

Як було встановлено судом, 27.05.2019 р. АТ «Сбербанк» отримало від Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь постанову від 21.05.2019 р. про арешт коштів боржника ( Ковальської Т.Т. , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), у межах суми звернення стягнення у розмірі 4 216,36 грн. та платіжну вимогу № 14/57522949 від 21.05.2019 р. про стягнення з указаної особи суми боргу згідно виконавчого листа № 253/13568/17, виданого 19.10.2018 Жовтневим районним судом міста Маріуполя.

Відповідно до пункту 22.6 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка платника з реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Зокрема, згідно із пунктом 2.4 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р. банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: "платник", "код платника", "рахунок платника", "банк платника", "код банку платника" та "підписи платника" (якщо згідно з формою документа вимагається його заповнення). Якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити, заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5, 6 і 12 та додатка 9 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї глави та пунктом 11.11 глави 11 цієї Інструкції (п. 2.5 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р.).

Отже, у разі надходження розрахункового документа на примусове списання коштів з боржника до банку, він перевіряє відповідність заповнення реквізитів у ньому та у разі їх збігу банк зобов`язаний прийняти до виконання цей розрахунковий документ.

Матеріалами справи підтверджено, що реквізити боржника (платника) Ковальської Т.Т. , зокрема, код платника, що міститься у платіжній вимозі № 14/57522949 від 21.05.2019 р., є тим самим, що і реєстраційний номер облікової картки платника податків, за яким Ковальська Т. Т . зареєстрована як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - НОМЕР_1 .

Також вказаний у вимозі державного виконавця рахунок № НОМЕР_2 , хоча і не співпадав із номером рахунку боржника, з якого здійснювалось списання банком коштів № НОМЕР_3 , проте, даний рахунок був відкритий у АТ «Сбербанк» на ім`я ФОП Ковальської Т.Т. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), а як вже встановлено судом, арешт на грошові кошти боржника був накладений на всі відкриті рахунки у АТ «Сбербанк», а також на всі інші рахунки, у тому числі, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

При цьому, відповідно до п. 5.4 Інструкції № 22 від 21.01.2004 р. за необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, відповідальність згідно із законодавством України несе стягувач.

У даному випадку суд зазначає, що банк не є стягувачем, а лише установою, що обслуговує платника. Банк не має обов`язку перевіряти законність і обґрунтованість винесеної державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника та його платіжної вимоги.

Таким чином, зобов`язання банку обмежуються виключно заходами щодо обов`язкового виконання вимог державного виконавця та забезпечення виконання відповідних документів в межах виконавчого провадження, зокрема, постанови про арешт коштів боржника та платіжних документів про примусове списання коштів.

Отже, оскільки зазначені у платіжній вимозі № 14/57522949 від 21.05.2019 р. реквізити були визначені державним виконавцем як реквізити боржника Ковальської Т.Т., то банк не мав правових підстав для відмови у виконанні наданого йому органом Державної виконавчої служби розрахункового документу. Натомість, судом встановлено, що банк у своїх діях керувався наведеними нормами діючого законодавства та здійснив списання з рахунку позивача заборгованості на виконання виконавчого листа № 263/13568/17 від 19.10.2918 р. у порядку, визначеному законом.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рахунки фізичної особи-підприємця Ковальської Т.Т. є власністю фізичної особи - Ковальської Т .Т. , тому списання коштів з рахунку суб`єкта господарювання за боргами фізичної особи було правомірним.

Так, одним з аспектів реалізації прав фізичної особи є право на здійснення підприємницької діяльності, яке регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, у свою чергу суб`єктами господарювання згідно зі ст. 55 ГК України є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до п. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 52 ЦК України за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, фізична особа - підприємець відповідає усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 318 ЦК України учасниками цивільних відносин та суб`єктами права власності є фізичні особи. Проте, чинне законодавство не визначає такий суб`єкт права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Набуття статусу фізичної особи - підприємця дозволяє лише здійснювати господарську діяльність.

Отже, незалежно від того, який статус у подальшому обере для себе фізична особа, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення господарської діяльності, суб`єктом права власності виступає саме фізична особа, а не підприємець. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, яким можуть бути грошові кошти, що перебуває у його власності, як фізичної особи.

На підставі викладеного, зважаючи на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги ФОП Ковальської Т.Т. про визнання протиправними дії АТ "Сбербанк" зі списання коштів з рахунку позивача у сумі 4 216,36 грн. та про стягнення з відповідача грошових коштів у вказаній сумі є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Фізичної особи-підприємеця Ковальської Тетяни Трохимівни до Акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання дій протиправними, стягнення грошових коштів у сумі 4 216,36 грн.

Повне судове рішення складено 14 січня 2020 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.