Рішення № 86927638, 14.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2020 року м. Київ № 640/9171/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністраціїпро визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.11.2018 №8 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації визнати ОСОБА_1 учасником війни, тобто особою, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2019 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та необґрунтованістю відмови відповідача у встановлені позивача статусу учасника війни, оскільки позивачем надані всі необхідні документи , що посвідчують безпосередню участь у проведенні АТО.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав правомірності своїх дій, зважаючи на те, що позивач не мав трудових відносин та здійснював душпасторську опіку особового складу військових частин Збройних Сил України на волонтерських засадах.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту» від 12.11.2018 №8 відмовлено ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника війни, оскільки чинним законодавством України не передбачено встановлення вказаного статусу особам, які здійснювали волонтерську діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої законні права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Свобода совісті - одне із основоположних прав сучасного суспільства. Як визначено у статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Кожен громадянин наділений правом вільно сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати жодної, однак рід діяльності окремих громадян створює певні особливості реалізації даного права. Зокрема специфіка реалізації права на свободу совісті у військових формуваннях зумовлюється умовами проходження військової служби.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.

Координацію діяльності суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Згідно з пунктом 3 Розділу І Положення про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь в антитерористичній операції, під час відновлення боєздатності військових частин (підрозділів), затвердженого Наказом Міністерства оборони України №702 від 09.12.2015 (далі - Положення), психологічна реабілітація військовослужбовців є обов`язковою складовою заходів відновлення бойової готовності (боєздатності) військових частин (підрозділів).

Пунктом 1 Розділу III Положення, встановлено, що виконання завдань психологічної реабілітації у військових частинах (підрозділах) покладається в тому числі і на військових священиків (капеланів) (за їх наявності).

Відповідно до пункту 13 статті 9 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками війни вважаються працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у порядку, встановленому законодавством.

Порядок надання статусу учасника війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі у забезпеченні проведення антитерористичної операції, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 739 «Питання надання статусу учасника війни деяким особам» встановлено, що підставою для надання статусу учасника війни працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, є документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією, його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення), а також інші документи, видані державними органами, підприємствами, установами, організаціями, що містять відомості про безпосередню участь працівника в забезпеченні виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (витяги з наказів і розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень).

Згідно матеріалів справи позивач до заяви про встановлення йому статусу учасника війни додав на підтвердження перебування в зоні проведення АТО наступні документи:

1) витяг з наказу Міністерства оборони України командира оперативно-тактичного угрупування «Луганськ» (по стройовій частині) від 28.11.2016 №337;

2) витяг з наказу Міністерства оборони України командира оперативно-тактичного угрупування «Луганськ» (по стройовій частині) від 08.12.2016 №347;

3) посвідчення про відрядження №271/11-009 від 28.11.2016;

4) розпорядження заступника ГШ ЗСУ №23104/С від 23.08.2016;

5) розпорядження заступника ГШ ЗСУ №2013/С від 25.01.2016;

6) витяг з наказу Міністерства оборони України командира оперативно-тактичного угрупування «Луганськ» (по стройовій частині) від 07.02.2016 №39;

7) витяг з наказу Міністерства оборони України командира оперативно-тактичного угрупування «Луганськ» (по стройовій частині) від 15.02.2016 №47;

8) посвідчення про відрядження№ 0578 від 29.01.2016;

9) витяг з наказу керівника сектору «А» (по стройовій частині) від 23.08.2015 №238;

10) витяг з наказу керівника сектору «А» (по стройовій частині) від 23.08.2015 №243;

11) довідка Міністерства оборони України Центр морально-психологічного забезпечення ЗСУ №357/26дж від 11.06.2018;

12) розпорядження начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ від 15.08.2018 №21192/с;

13) телеграма заступника Командувача об`єднаних сил з морально-психологічного забезпечення та гуманітарних питань №313/ОКПОС/12/880 від 06.02.2019;

14) витяг з наказу Командира військової частини А0409 від 25.02.2019 №47;

15) витяг з наказу Командира військової частини А0409 від 08.03.2019 №59;

16) посвідчення про відрядження.

Отже, інформацією, зазначеною в цих документах підтверджено факт перебування позивача в зоні проведення антитерористичної операції, а також участь позивача в забезпеченні виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Натомість, відповідач у спірному рішенні від 12.11.2018 №8 посилається на лист-роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 11.09.2018 №8275/37/3/103 як на підставу відмови позивачу у встановленні статусу, водночас рекомендаційні листи та роз`яснення Міністерств не є нормативно-правовими актами, а носять інформаційно - роз`яснювальний характер і не утворюють підстави для встановлення чи відмови у наданні правового статусу.

Щодо посилань відповідача на відсутність трудових відносин, суд зазначає, з матеріалів справи вбачається, що позивач був членом Громадської організації «Міжконфесійне братство військових капеланів».

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" визначено, що громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Отже, члени громадської організації не є працівниками такої організації та не оформлюють трудові відносини відповідно до статей 24, 48 Кодексу законів про працю України шляхом укладання трудового договору та внесення відповідних записів у трудову книжку.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також, суд враховує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Водночас, аналізуючи позовні вимоги, суд акцентує увагу на наступному, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Поряд з цим, суд акцентує увагу, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника війни з підстав, викладених в рішенні від 12.11.2018 №8, а вказане рішення є таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому статусу учасника війни, з урахуванням викладеного в мотивувальній частині даного рішення.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.11.2018 №8.

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням викладеного в мотивувальній частині даного рішення.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян