Рішення № 86925517, 14.01.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 січня 2020 року м. Ужгород№ 260/1663/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати позивачу у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас за станом здоров`я грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 року (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з дня виключення зі списків особового складу - 31.12.2018 р.; 2) зобов`язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані 56-календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки (по 14 днів за кожен рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з дня виключення зі списків особового складу - 31.12.2018 р.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Закарпатській області та є учасником бойових дій. Разом з тим, з часу отримання такого статусу і до звільнення в 2018 році з військової служби жодного разу передбачена законодавством додаткова відпустка йому не надавалась, а грошова компенсація за таку при звільнені виплачена не була. У зв`язку з чим він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити належну йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, однак листом від 06.11.2019 р. у виплаті такої було відмовлено. Вважає таку відмову протиправною, оскільки право військовослужбовців на отримання додаткової відпустки передбачено законодавчими нормами, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а в разі невикористання такого, такі особи мають право на грошову компенсацію за всі невикористані дні, що виплачується при звільненні.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

18 грудня 2019 року відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив б/н від 17.12.2019 р., в якому проти позову заперечує. Вважає, що нормами п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію. Вважає, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не має обов`язкового щорічного характеру, тому така не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році.

23 грудня 2019 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якого вважає позицію відповідача, наведену у поданому відзиві, такою, що не відповідає нормам чинного законодавства України. Зокрема, твердження відповідача про те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до щорічних відпусток спростовується нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про відпустки», які гарантують виплату грошової компенсації за всі невикористані дні, в тому числі, додаткової відпустки, у рік звільнення військовослужбовців зі служби. Вважає, що лист-роз`яснення Міністерства соціальної політики України та фінансово-економічного управління Служби безпеки України, на які посилається відповідач, не можуть розцінюватися як нормативно-правові акти.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що старший прапорщик ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Закарпатській області (далі - УСБ України в Закарпатській області), отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 25.05.2015 р. (арк. спр. 19).

Наказом начальника УСБ України в Закарпатській області від 28.12.2018 р. №210-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за пп. «б» п. 61, за пп. «б» п. 62 (за станом здоров`я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) та пп. «б» п. 881 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України у запас Збройних Сил України з правом носіння військової форми одягу, з 31 грудня 2018 року (арк. спр. 26).

Відповідно до довідки УСБ України в Закарпатській області №58/11-506 від 06.11.2019 р., відпустка, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 протягом 2015 - 2018 рр. не виплачувалася (арк. спр. 27).

23 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до начальника УСБ України в Закарпатській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 грудня 2018 року (арк. спр. 20 - 22).

Листом УСБ України в Закарпатській області №58/21/3-291/3952/25 від 06.11.2019 р. заявника повідомлено про те, що згідно з нормами чинного законодавства в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» для учасників бойових дій. З огляду на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не має обов`язкового щорічного характеру, така не надається у наступному році у разі її невикористання у минулому році, в тому числі після закінчення дії особливого періоду. У зв`язку з чим підстави для виплати грошової компенсації відсутні (арк. спр. 24 - 25).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправною, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Служба безпеки України, згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» №2229-XII від 25.03.1992 р., державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Нормами ст. 19 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що кадри Служби безпеки України складають співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про Службу безпеки України», умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про Службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Право військовослужбовців на відпустки гарантується нормами ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон). Так, зокрема, ч. 8 ст. 101 Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Ст. 162 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 передбачено надання, в тому числі, учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993.

Отже, законодавством гарантовано право військовослужбовців, які мають статус учасника бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 входив до особового складу УСБ України в Закарпатській області саме в якості співробітника-військовослужбовця та має статус учасника бойових дій, а отже на нього поширюються гарантії щодо отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2015 року, така додаткова відпустка позивачу не надавалась з підстав, передбачених ч. 19 ст. 101 Закону.

Так, зокрема, ч. 17 ст. 101 Закону передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до ч. 19 ст. 101 Закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII, згідно з яким таким є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Відповідно ч. 14 ст. 101 Закону, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тому суд вважає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 101 Закону, ст. 162 Закону України «Про відпустки».

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на лист Фінансово-економічного управління Служби безпеки України №21/3/1-2313 від 19.06.2019 р. та лист-роз`яснення Міністерства соціальної політики України, оскільки такі не є нормативно-правовим актом. Суд зазначає, що при прийнятті рішень в спірних правовідносинах відповідач повинен керуватися нормами відповідних законодавчих актів, а не роз`ясненнями Фінансово-економічного управління Служби безпеки України та Міністерства соціальної політики України, оскільки останні, на відміну від нормативно-правових актів не носять обов`язкового характеру.

Ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав право на отримання при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а тому позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Довженка, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20001562) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас за станом здоров`я грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 року (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з дня виключення зі списків особового складу - 31.12.2018 р.

3. Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з дня виключення зі списків особового складу - 31.12.2018 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяР.О. Ващилін