Рішення № 86925241, 14.01.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2020 р. Справа№200/14049/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 )

до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить:

- зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити пенсію з лютого 2019 року.

Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 лютого 2019 року він звернувся до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 розділу 111 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Але рішенням №44 про відмову в призначені пенсії Маріупольське об`єднане Управління пенсійного фонду України Донецької області від 28.02.2019 року за № 5063\34-1\06 було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що відповідно до п.2. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993 р. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року на № 110 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу,переведення а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим органом де було зроблено відповідний запис. Так в рішення вказано,що за результатами розгляду наданих документів з`ясовується неможливість підтвердити, що трудова книжка належить ОСОБА_1 .

Із зазначеним позивач не згоден та звернувся в порядку окремого провадження із заявою до Жовтневого районного суду м. Маріуполя про встановлення факту, що має юридичне значення. Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 вересня 2019 року, судом встановлено факт, що трудова книжка НОМЕР_5 від 10.08.1977р. та НОМЕР_6 заповнена 14.07.1982р. на ім`я « ОСОБА_1 з виправленням по батькові на « ОСОБА_1 » дійсно належить заявнику тобто ОСОБА_1 . Зазначене рішення позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач вмотивував тим, що відповідно абз. 1 частини першої ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , починаючи з 1 січня 2018 р право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу : з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року , страховий стаж, передбаченого частиною другою статті 26 Закону 1058 , право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом , що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно ч.2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними , що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку:- на підставі документів та в порядку визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. З цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п.2.6 Інструкції «Про ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику цьому необхідну допомогу. Згідно п.4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

За результатами розгляду наданих документів з`ясувалось, що неможливо підтвердити, що трудова книжка ОСОБА_1 та архівні довідки , які підтверджують стаж позивача, тому при розрахунку загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1982р. по 01.12.1983 р та з 08.09.1984 р. по 08.07.1991 р. - колгосп ім..Фрунзе; з 01.12.1983р. по 23.09.1984р. та з 01.09.1991 р. по 31.12.1998 р. - колгосп «Росія»; з 01.02.2001р. по 01.06.2001р. - Старченковський сільський дом культури. Також, у зв`язку з відсутністю коду ОКПО на печатці підприємства та даних персоніфікованого обліку, не зараховано період роботи з 04.06.2000р. по 01.01.2001р - ДП «Лего -Мар».

Загальний страховий стаж ОСОБА_1 за наданими документами складає 16 років 10 місяців. 16 днів . За таких обставин, через відсутність страхового стажу, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований - АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що 18 лютого 2019 року позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 розділу 111 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

28 лютого 2019 року (за вих. № 5063\34-1\06) Маріупольське об`єднане Управління пенсійного фонду України Донецької області винесло рішення №44 про відмову в призначені пенсії позивачу у зв`язку з тим, що відповідно до п.2. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993р., Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року на № 110 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу,переведення а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим органом де було зроблено відповідний запис.

Водночас, в зазначеному рішенні вказано, що за результатами розгляду наданих документів з`ясовується неможливість підтвердити, що трудова книжка належить ОСОБА_1 та наданих позивачем архівних довідок які підтверджують стаж.

Як вбачається зі змісту відзиву, при розрахунку загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1982р. по 01.12.1983 р та з 08.09.1984 р. по 08.07.1991 р. - колгосп ім..Фрунзе; з 01.12.1983р. по 23.09.1984р. та з 01.09.1991 р. по 31.12.1998 р. - колгосп «Росія»; з 01.02.2001р. по 01.06.2001р. - Старченковський сільський дом культури. Також, у зв`язку з відсутністю коду ЄДРПОУ на печатці підприємства та даних персоніфікованого обліку, не зараховано період роботи з 04.06.2000р. по 01.01.2001р - ДП «Лего -Мар».

Судом також встановлено, що Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області 08 липня 2019 року розглянуто цивільну справу № 263/4712/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, щодо встановлення належності ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Ст. Чиганак Джамбульської області Казахстан, трудової книжки серії НОМЕР_4 від 10.08.1977р. та НОМЕР_7 заповнена 14.07.1982р. на ім`я « ОСОБА_1 » з виправленням по батькові на « ОСОБА_1 » (записи мовою оригіналу).

Крім того, Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області 30 вересня 2019 року розглянуто цивільну справу № 263/12229/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, щодо встановлення належності ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Ст. Чиганак Джамбульської області Казахстан, архівних довідок, виданих трудовим архівом Нікольського району Донецької області за №№ 33, 34 від 18.01.2019 року, №45 від 31.01.2019 року.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 липня 2019 року по справі № 263/4712/19 встановлений факт належності ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Ст. Чиганак Джамбульської області Казахстан, трудової книжки серії НОМЕР_4 від 10.08.1977р. та НОМЕР_7 заповнена 14.07.1982р. на ім`я « ОСОБА_1 » з виправленням по батькові на « ОСОБА_1 » (записи мовою оригіналу), тобто ОСОБА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2019 року по справі № 263/12229/19 встановлений факт належності ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Ст. Чиганак Джамбульської області Казахстан, архівних довідок, виданих трудовим архівом Нікольського району Донецької області за №№ 33, 34 від 18.01.2019 року, №45 від 31.01.2019 року.

Зазначені рішення набрали законної сили 02.08.2019р. та 05.11.2019 року, відповідно.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" "в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України)".

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058).

Відповідно до статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За змістом цих норм вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно п. 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів". Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &да) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш смертним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&й ). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіка Молдова та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v . the Republic of Moldova and Russia 23022016 & 142).

Отже, оскільки право позивача, як право на пенсію, ґрунтується на положеннях Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідач в своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії від 28 лютого 2019 року № 44 посилається на те, що не можливо підтвердити факт належності трудової книжки саме позивачу.

У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України, усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

При цьому, суд зауважує, що приписи Порядку № 637 від 12 серпня 1993 року щодо необхідності надання додаткових підтверджуючих документів, застосовуються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, тоді як в ході розгляду справи встановлено та підтверджено наявність необхідного трудового стажу саме зі змісту трудової книжки.

Отже, позивачем надано усі передбачені законодавством документи щодо підтвердження свого стажу.

Відповідно до приписів ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може. зокрема прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, приймаючи рішення про призначення позивачу пенсії, відповідач має враховувати висновки рішення в даній адміністративній справі щодо наявності підтвердження пільгового стажу позивача з зарахуванням визначеного судом періоду.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Тобто, питання щодо зарахування та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом: скасування рішення Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 лютого 2019 року № 44 «Про відмову в призначенні пенсії» та зобов`язання Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 лютого 2019 року № 1309, з урахуванням висновків суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються пропорційно задоволеним вимогам.

Таким чином, відповідно до приписів статті 139 КАС України судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам з обох сторін на користь Державного бюджету України.

Відповідно до статті 243 КАС України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. У виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124, 125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229, 230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 лютого 2019 року № 44 «Про відмову в призначенні пенсії» ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 лютого 2019 року № 1309, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривень 20 копійок на користь Державного бюджету України.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривень 20 копійок на користь Державного бюджету України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14 січня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова