Рішення № 86919117, 10.01.2020, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/4149/15-ц

Провадження № 2/459/8/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Жураковського А.І.

з участю секретаря Ганас К.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: Червоноградської державної нотаріальної контори, про визнання договору довічного утримання незаконним, недійсним та нікчемним, та визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить визнати незаконним, недійсним та нікчемним договір довічного утримання, що укладений 13.11.2015 р. між його покійним батьком та відповідачкою, а також визнання незаконною та скасувати реєстрацію права власності відповідачки на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що у момент укладання цього договору його батько перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними у зв`язку із наслідками інсульту, що мав місце 04.11.2014 р., і черепно-мозковою травмою, яку він отримав при падінні на підлогу під час інсульту. Вказав, що батько мав психічний розлад, не пам`ятав родичів, не орієнтувався у часі й просторі. Вважає, що через незаконність договору довічного утримання та набуття на його підставі відповідачкою у власність квартири батька було порушено його права й інтереси, оскільки дане майно батько заповів йому згідно з заповітом від 03.07.2008 р.

У відзиві представник відповідачки просив відмовити у позові. Вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, позаяк надані позивачем докази не містять даних про те, що померлий ОСОБА_5 прижиттєво виявляв ознаки будь-яких психічних розладів, потребував чи проходив з цього приводу будь-які курси лікування. Зазначив, що після перенесеної хвороби покійний мав погіршення фізичного, а не психічного здоров`я, а відповідний догляд за ним забезпечувала відповідачка, а не позивач.

У судовому засіданні позивач та його представник просили задовольнити позовні вимоги з підстав, що викладені у позові.

Відповідач та її представник просили відмовити у задоволенні позовних вимог покликаючись на аргументи й доводи, що викладені ними у заявах по суті справи.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подавав.

Вислухавши учасників справи, оцінивши докази, суд прийшов до такого висновку.

Батьком позивача є ОСОБА_5 , що стверджується копією відповідного свідоцтва про народження.

03.07.2008 р. ОСОБА_5 склав заповіт на все своє майно на ім`я позивача.

04.11.2014 р. ОСОБА_5 був госпіталізований до стаціонару невралогічного відділення Червоноградської ЦМЛ з діагнозом ішемічний інсульт в басейні правої середньої мозкової артерії з лівобічною геміанопсією, післяінфарктний склероз, забійна рана лобної ділянки голови.

13.11.2015 р. ОСОБА_5 та відповідачка уклали нотаріально посвідчений договір довічного утримання, згідно з яким відчужувач передав у власність набувачці квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а взамін цього остання зобов`язалася забезпечувати йому утримання та догляд довічно.

Як видно з інформаційної довідки 52902723, 13.11.2015 р. на підставі цього договору за відповідачкою зареєстровано право власності на вище вказану квартиру.

Згідно з копією свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до листа головного лікаря Червоноградської ЦМЛ, ОСОБА_5 помер з діагнозом хронічна серцево-судинна недостатність ІІ ст.; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярна хвороба, наслідки перенесеного ішемічного інсульту. За період з 01.04.2015 р. по 31.12.2015 р. до ОСОБА_5 було зареєстровано чотири виклики на дім.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно з ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 цього Кодексу).

Фактичні обставини справи у світлі викладених норм законодавства дають підстави для висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що його батько ОСОБА_5 уклав договір довічного утримання із відповідачкою у момент, коли не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд неодноразово призначав судово-психіатричну експертизу за клопотанням позивача, однак експертиза не була проведена, а матеріали справи повернуті експертом у зв`язку з не сплатою позивачем вартості її проведення.

Письмові докази, головним чином медичні документи, що надані позивачем, свідчать про існування проблем зі здоров`ям у ОСОБА_5 у останні роки його життя, однак не містять достатніх і переконливих даних про існування обставин і фактів, що обґрунтовують позовні вимоги.

Покази свідків були надані попередньому складу суду. Клопотання про повторний їх допит сторонами не подавалося. Підстави для дослідження та оцінки таких доказів у порядку ст. 233 ЦПК України відсутні.

При посвідченні договору довічного утримання нотаріусом було встановлено особи сторін правочину та перевірено їх дієздатність.

За таких обставин і міркувань суд вважає необґрунтованою і безпідставною позовну вимогу про визнання незаконним, недійсним та нікчемним договору довічного утримання, що укладений 13.11.2015 р. між його ОСОБА_5 та відповідачкою.

Оскільки така позовна вимога не підлягає задоволенню, а позовна вимога позивача щодо визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на квартиру є похідною, у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Крім цього, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

На думку суду, потреба у забезпеченні позову не відпала й не змінилися обставини, що зумовили його застосування за ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 22.01.2016 р., тому вжиті заходи забезпечення позову слід залишити в дії до набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Заходи забезпечення позову у виді арешту квартири АДРЕСА_1 , що вжиті на підставі ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 22 січня 2016 року - скасувати після набрання судовим рішенням законної сили.

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Червоноградський міський суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.01.2020 р.

Суддя А.І. Жураковський