Рішення № 86917683, 15.01.2020, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/1936/19

Провадження № 2/548/93/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.01.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Коновод О.В.

за участю секретаря судового засідання Вовк М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хорольської районної державної адміністрації , Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області, за участю третьої особи без самостійних вимог Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права на земельну частку ( пай),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хорольської районної державної адміністрації , Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області, за участю третьої особи без самостійних вимог Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права на земельну частку ( пай), мотивуючи його тим, що 20 червня 1996 року він був прийнятий в члени колективного сільськогосподарського підприємства «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області (надалі - КСП), згідно протоколу засідання правління КСП № 8 та направлений на навчання в Хорольське СПТУ- 45 (на сьогодні Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області).

Починаючи з 01.09.1996 року по 21.06.1999 року позивач навчався за направленням КСП «Ленінський шлях» за професією «Тракторист-машиніст широкого профілю. Слюсар з ремонту сільськогосподарської техніки. Водій автомобіля категорій «В», «С», що підтверджується довідкою Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області від 05.07.2019 р. № 01-05/189.

Відповідно до протоколу загальних зборів № 4 від 26 листопада 1992 року колгосп «Ленінський шлях» реорганізовано у колективне сільськогосподарське підприємство «Ленінський шлях». Відповідно до протоколу загальних зборів № 1 від 18.02.2000 року колективне сільськогосподарське підприємство «Ленінський шлях» реорганізовано у сільськогосподарський виробничий кооператив «Вишняківський», діяльність якого припинено в 2012 році.

12 січня 1996 року КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради отримано державний акт на право колективної власності на землю серія ПЛ № 00006.

Згідно листа відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 08.07.2019 р. № 702/116-19 розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» на території Вишняківської сільської ради затверджено загальними зборами членів КСП 10.12.1996 року протокол № 15.

Розмір земельної частки ( паю ) КСП КСП «Ленінський шлях» затверджений в розмірі 2,59 в умовних кадастрових гектарах, що підтверджується довідкою Вишняківської сільської ради від 02.07.2019 р. № 639. Листом відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19.07.2019 р. № 749/116-19 повідомлено, що уточнена вартість земельної частки (паю) станом на 01.01.2019 р. становить - 99 730 грн. 99 коп.

Відповідно до відповіді архівного відділу Хорольської РДА Полтавської області від 15.07.2019 р., у книгах протоколів засідань правління та книгах зборів уповноважених членів КСП « Ленінський шлях» данні про виключення мене з членів за період з 1996 року по 1999 рік відсутні .

Тобто на момент паювання земель КСП «Ленінський шлях» 10 грудня 1996 року позивач був його членом та співвласником земель КСП, тому відповідно до вимог Закону маю право на земельну частку (пай).

Проте, під час проведення в 1996 році паювання земель КСП «Ленінський шлях» позивача помилково не було включено до списку громадян-членів КСП, які мають право на земельну частку (пай), та відповідно він не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай), що порушує його право на земельну частку (пай). Зазначене підтверджується довідкою Відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 08.07.2019 р. № 702/116-19. Тому для захисту своїх прав та інтересів, а саме визнання за позивачем права на земельну частку (пай) він вимушений звертатися до суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, але подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

В судове засідання представник відповідача Хорольської РДА не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутностіїх представника , зазначивши, що при вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

В судове засідання представник відповідача Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області не з"явився, але подав заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради, зазначивши, що не заперечує проти задоволення позову.

В судове засідання представник третьої особи без самостійних вимог Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не з"явився, з невідомих суду причин , хоча вчасно та належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

В силу ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.2 Закону України «Про власність», ст. 321 Цивільного кодексу України право власності в Україні є непорушним і охороняється законом; власника не може бути позбавлено права власності на земельну ділянку, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або за загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» закріплено, що держава гарантує додержання прав і законних інтересів

підприємства та його членів.

Відповідно до вимог п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720 від 08.08.1995 р. право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Варто зауважити, що невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), особи яка є членом колективного сільськогосподарського підприємства та не отримання сертифікату, за жодних умов не позбавляє її права на земельну частку (пай). Аналогічна позиція висловлена в п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.02.2004 року № 7.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» у разі виявлення після розробки проекту, факту не включення одного чи кількох громадян, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська рада чи райдержадміністрація приймає одне з рішень (розпоряджень) або коригування проекту землеустрою організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору), або про надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної частки (паю).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання права, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Необхідність визнання прав на землю виникає тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб`єктивного земельного права, суб`єктивне право заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку чи права користування нею через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку.

Отже, позивач на час розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» був його членом та відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» маю право на земельну частку (пай) але мене не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) та не видано сертифікат.

За положеннями ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2 ст.16 цього Кодексу).

За положеннями ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Хорольською районною державною адміністрацією на звернення позивача про виділення землі надана відповідь листом від 08.08.2019 р. № 810/01-40 про необхідність встановлення свого права в судовому порядку.

Тому, на даний час захистити своє право на землю та отримати земельну частку (пай) позивач може лише на підставі рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) шляхом виділення із земель запасу чи резервного фонду Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Варто зазначити, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права він дізнався тільки у 2019 році з засобів масової інформації, де кваліфіковані спеціалісти розповідали про осіб, які мають право на земельну частку (пай). Після консультацій з цього приводу з юристом позивач відразу звернувся до відповідних органів, а саме Вишняківської сільської ради, Хорольської районної державної адміністрації та відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, з метою встановлення свого права на земельну частку (пай) та його захисту.

До 2019 року про те, що позивач має право на земельну частку (пай) йому було не відомо та дізнатися не мав змоги, так як на час розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» він поїхав навчатися до м. Хорол за направленням КСП.

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осібю право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 3.3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», зокрема, якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягаєст. 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно п. 3.1 вказаного листа право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

З огляду на зазначене, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою права або може скористатись можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під змістом позову розуміють саме вид (спосіб) судового захисту прав та законних інтересів, з яким позивач звертається до суду (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12.06.2009 року).

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Хорольської районної державної адміністрації , Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області, за участю третьої особи без самостійних вимог Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права на земельну частку ( пай),- задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Визнати за ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право на земельну частку (пай) КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області загальною площею 2,59 в умовних кадастрових гектарах.

Реалізацію ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , права на земельну частку (пай) визначити шляхом виділення йому земельної частки (паю) КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області на території Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області із земель державної або комунальної власності загальною площею 2,59 в умовних кадастрових гектарах та видати на неї правовстановлюючі документи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 15.01.2020 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , мешканець : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач:Хорольська районна державна адміністрація, адреса 37800, вул. 1-го Травня, 4, м. Хорол, Полтавська область, ЄДРПОУ 04057267.

Відповідач:Вишняківська сільська рада, адреса 37860, вул. Шевченка, 10, с. Вишняки, Хорольський район, Полтавська область, ЄДРПОУ 22535463 .

Третя особа без самостійних вимог:Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, адреса : 36039, вул. Уютна, 23, м. Полтава, Код ЄДРПОУ 39767930.

Суддя: О.В. Коновод