Рішення № 86916681, 15.01.2020, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

15.01.2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

КОПІЯ Справа № 401/81/19 Провадження № 2/401/25/20

15 січня 2020 року м. Світловодськ

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Мельничика Ю.С.,

з участю: секретаря судового засідання Пилипенко Т.Ю.,

представника позивача Тригубенка В.І .,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 травня 2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 06 травня 2010 року у сумі 32473, 42 грн.

Ухвалою суду від 29 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У встановлений строк відповідачка, ОСОБА_2 , в порядку ст.178 ЦПК України подала до суду відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору від 06 травня 2010 року недійсним, в яких обгрунтувала заперечення проти позову.

Ухвалами суду від 10 травня 2019 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору від 06 травня 2010 року недійсним залишено без руху надано сторонам строк для усунення недоліків позовів.

Ухвалою суду від 18 червня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору від 06 травня 2010 року недійсним, визнано неподаною і повернуто.

Позиція позивача, Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»:

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що дійсно відповідно до укладеного 06 травня 2010 року договору ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 9000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві від 06 травня 2010 року. Проте, ОСОБА_2 з вересня 2018 року перестала повертати своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до умов договору № б/н від 06 травня 2010 року, внаслідок чого станом на 24 жовтня 2018 року утворилася заборгованість перед банком в загальному розмірі 32473,42 грн., в тому числі:

- заборгованість по нарахованим відсоткам за користування кредитом в розмірі 6620,02 грн.;

- заборгованість з нарахованої пені в розмірі 23830,86 грн.;

- штрафи, відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг - 500 грн. (фіксована частина) та 1522,54 грн. (процентна складова).

У відповіді на відзив позивач зазначав, що відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правилами надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. До суду було надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, повертав кредитні кошти, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. А отже, недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обгрунтованим, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, а саме по собі посилання на неознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору. Відповідач умови кредитного договору виконував, погашав кредитну заборгованість, останній платіж на погашення зоборгованості здійснив 20 липня 2018 року, внісши 1200 грн. готівкою в касу банку, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не доведено відсутність заборгованості та повне виконання умов договору належним чином, тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано до суду такі докази:

- анкета-заява відповідача від 06 травня 2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку на отримання у Банку платіжної картки з кредитним лімітом 9000 грн.;

- умови та правила надання банківських послуг;

- копію паспорта відповідача;

- розрахунок заборгованості відповідача перед Банком за договором б/н від 06 травня 2010 року з якого видно, що відповідач використовував кредитні кошти та погашав заборгованість за кредитом та відсотками, останній платіж в сумі 645,91 грн. здійснила 05 вересня 2018 року;

- банківська виписка по кредитному рахунку, який було відкрито клієнту ОСОБА_2 ;

- довідка про видачу кредитних карт та строк їх дії.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Позиція відповідача, ОСОБА_2 :

Відповідачка ОСОБА_2 заперечила проти позовних вимог та подала відзив.

В судовому засіданні відповіда пояснила, що при оформленні 06 травня 2010 року банківської картки для отримання соціальної допомоги по втраті годувальника, вона підписала підготовлену працівниками банку Анкету- заяву, яка містить інформацію про неї і взагалі відсутня інформація про розмір кредиту та умови кредитування, з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, її не ознайомлювали. У 2011 році вона отримала в Приватбанку банківську картку для виплат, якою користувалася до 2018 року. Вона заперечує отримання кредитних коштів, оскільки вона отримала картки для соціальних виплат на які вона отримувала лише допомогу по втраті годувальника, соціальну допомогу на утримання дитини, та заробітну плату, а також самостійно її поповнювала для використання безготівкових коштів. У 2018 році їй зателефонували з Приватбанку та повідомили про утворення значної кредитної заборгованості. Після консультації з працівником банку, вона особисто у липні 2018 року в касі Приватбанку внесла 1200 грн. на погашення кредитної заборгованості по картці для виплат, та погасила близько 800 грн. на окремий рахунок, який точно зазначити не може. З вересня 2018 року вона не здійснювала погашення кредиту, а Банк самостійно списував з її заробітної плати на погашення кредитної заборгованості частину її заробітної плати. На її переконання Банк безпідставно звернувся до неї з позовом, оскільки заборгованість з тіла кредиту відсутня, а при нарахуванні процентів за користування кредитом, пені, штрафів не можливо застосувати положення «Умов» з якими ОСОБА_2 не ознайомлювали, а тому в задоволенні позовних вимог про нарахування процентів за користування кредитом, пені та штрафів просила відмовити. В обґрунтування відзиву відповідачкою не надано до суду доказів.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та зміст заяв сторін по суті справи, оцінивши у єдності та в сукупності надані позивачем докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що доводи відповідача не знайшли свого підтвердження, проте позовні вимоги в судовому засіданні доведені належними та допустимими доказами, тому позов належить задовольнити частково з таких підстав.

Встановлені судом обставини справи:

06 травня 2010 року ОСОБА_2 уклала з Банком договір б/н про надання банківських послуг, за умовами якого АТ КБ «ПриватБанк» їй надало, а вона отримала кредитний ліміт у розмірі 9000 грн. на платіжну картку зі сплатою 30,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На підставі вказаного договору відповідач ОСОБА_2 з травня 2010 року отримувала від Банку кошти в межах кредитного ліміту та погашала кредит і відсотки. Останній платіж щодо повернення боргу відповідач в сумі 645,91 грн. здійснила 05 вересня 2018 року.

В судовому засіданні відповідач, ОСОБА_2 , підтвердила факт сплати нею у липні 2018 року в касі банку в м. Горішні Плавні Потлавської області готівкових коштів в розмірі 1200 грн. на погашення кредитної заборгованості.

Після 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 перестала надавати своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов договору № б/н від 06 травня 2010 року, в зв'язку з чим, станом на 24 жовтня 2018 року Банком нарахована заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором перед Банком, а саме заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 6620,02 грн.

В зв'язку з порушенням ОСОБА_2 взятих за кредитним договором зобов'язань Банком нараховано відповідачу також: заборгованість за пенею 23830,86 грн., штрафи, відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500 грн. (фіксована частина) та 1522,54 грн. (процентна складова).

Встановлені обставини справи вказують на те, що між сторонами договору виник спір щодо виконання зобов`язання за договором від 06 травня 2010 року про надання кредитного ліміту на платіжну картку.

Оцінка суду:

1. Згідно статті 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ст.526, 527 та 530 ЦК України, - зобов`язання має виконуватися належним чином та в установлений строку відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов' язання (неналежне виконання).

В силу ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов"язання.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення позичальником чергової частини суми кредиту є право позикодаця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

2. Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Крім цього, за змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

При цьому, згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви) умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а відповідно до частини 1 зазначеної статті, чинній на час збільшення банком процентів, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Частинами третьою та четвертої вищевказаної статті визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

В разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

За змістом наведеної правової норми в будь-якому випадку зміни відсоткової ставки за кредитним договором, в тому числі й за наявності в договорі відповідних умов, банк зобов`язаний повідомити про це позичальника, а при невиконанні такого обов`язку не вправі нараховувати змінену відсоткову ставку. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 по справі № 454/2960/15-ц.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Висновок суду:

2. Відповідно до укладеного 06 травня 2010 року договору ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 9000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

На підставі вказаного договору відповідач ОСОБА_2 з вересня 2010 року отримувала від Банку кошти в межах кредитного ліміту та погашала кредит і відсотки за користування кредитом. Останній платіж щодо повернення боргу з кредиту та по відсоткам відповідач в сумі 645,91 грн. здійснила 05 вересня 2018 року

Так, станом на момент укладення договору відсоткова ставка складала 30% річних, а з 01 червня 2015 р. 36% річних.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не був належним чином повідомлений про зміну процентної ставки, тому не можна вважати, що він прийняв пропозицію про це від кредитора.

Як вбачається з наданого банком розрахунку, заборгованість за договором б\н від 06 травня 2010 р. утворилась у розмірі 32473,42 грн, в тому числі відсотки за користування кредитом 6620,02 грн.

Так, станом на момент укладення договору відсоткова ставка складала 30% річних.

Судом було перевірено розмір нарахованих відсотків, яка відповідно до розрахунку наданого банком становила 6620,02 грн., та виявлено, що їх нарахуванням не відповідає умовам договору.

Таким чином, судом було проведено перерахунок нарахованих за кредитним договором відсотків.

З розрахунку вбачається, що банком відсотки почали нараховуватись з 01 квітня 2016 р., а саме, з дати виникнення простроченої заборгованості.

Отже, за період з 01 квітня 2016 р. по 24 жовтня 2018 р. минуло 936 днів. Розмір процентів складає (7,91*30%/360)*936=616,98 грн.

Отже, загальна заборгованість за відсотками станом на 24 жовтня 2018 р., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 616 грн. 98 коп.

Оцінка суду:

3. Вирішуючи вимоги про стягнення заборгованості за пенею, а також штрафів, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пеня за своєю правовою природою є неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання) як зазначено в п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Слід зауважити, що умови споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності (Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

Висновок суду:

3. Встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем свого зобов"язання за кредитним договором спричинено позивачу збитки в розмірі сум заборгованості за нарахованими процентами 616,98 грн., які даним рішенням вирішено стягнути.

Враховуючи відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання, суд вважає за необхідне відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України зменшити суму пені до 1000 грн., оскільки на думку суду, саме такий розмір є справедливим, розумним та співмірним, виходячи з встановлених фактичних обставин.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафів 500 грн. (фіксована частина) та 1522 грн. 54 коп. (процентна складова), то вони не підлягають задоволенню і суд прийшов до такого висновку виходячи з наступного.

Так, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до правової позиції висловленої в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15 штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Вказана правова позиція є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в зв'язку зі стягненням з відповідача заборгованості з пені та комісії, у стягненні штрафів слід відмовити.

Судові витрати у справі розподіляються у відповідності з положеннями ст.141 ЦПК України та покладаються на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 10-13, 76-81, 83, 89, 141, 223, 264, 265, 268, 274, 279, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 258, 267, 525, 526, 530, 536, 549, 553, 554, 610, 611, 1048-1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором б/н від 06 травня 2010 року, а саме: заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 616 грн. 98 коп., та заборгованість за пенею в розмірі 1000 грн., а також судовий збір в сумі 95 грн. 65 коп., а всього 1712 грн. 63 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Найменування сторін:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Світловодського

міськрайонного суду Ю.С. Мельничик

Згідно з оригіналом