Вирок № 86915866, 15.01.2020, Вишгородський районний суд Київської області

15.01.2020 363/3538/15-к

ВИРОК

Іменем України

15 січня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Рудюка О.Д.,

за участю секретарів

судового засідання Клименко В.В., Ковшун А.М., Хом`як А.М., Давидової А.О.,

прокурорів Швеця Т.О., Іванькова П.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представника потерпілої Кудрицького Р.П.,

захисників Сухова Ю.М., Шевченка Д.В., Пишного М.М., Татарчука Ф.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді кримінальне провадження № 42014100000001627 відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, одруженого, на утримані має неповнолітніх дітей 2010 року народження та 2015 року народження, працюючого суддею Печерського районного суду міста Києва, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду кримінального провадження.

ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він перебуваючи на посаді судді Печерського районного суду міста Києва, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, у серпні 2014 року вчинив умисний злочин проти правосуддя за наступних обставин.

Так, указом Президента України № 308/2006 від 14.04.2006 ОСОБА_2 призначений на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.

Постановою Верховної Ради України № 2990-VI від 03.02.2011 ОСОБА_2 обраний безстроково на посаду судді Печерського районного суду м. Києва, яку він на даний час обіймає.

Під час здійснення правосуддя ОСОБА_2 , як посадова особа органу державної влади, була зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є законність.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді. За ст. 55 вказаного Закону суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Як зазначено у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Крім того, у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з`їздом суддів України від 22.02.2013, закріплено, що суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Також суддя має здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом.

У Розділі VII додатку до Рекомендацій СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, наголошується, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

Згідно із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997, та процесуальним законодавством України кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом.

Так, 27.06.2014 ОСОБА_3 (представник позивача) в інтересах ОСОБА_6 (позивач) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач), треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ», про переведення прав і обов`язків покупця та визнання права власності.

У вказаному позові представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , просив право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 припинити, визнати право власності на зазначене майно за ним та зобов`язати ОСОБА_1 передати це майно ОСОБА_6 .

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено усні договори-доручення від 03.09.2011 та 01.03.2012, відповідно до яких, начебто, ОСОБА_1 не мала власних коштів для розрахунку за купівлю квартири АДРЕСА_2 у сумі 1 712 140,00 грн., діяла на підставі усного договору доручення від 03.09.2011, укладеного з ОСОБА_6 , та в інтересах останнього мала підписати з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, за яким вона виступить покупцем. При цьому, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на момент начебто укладання усного договору доручення від 03.09.2011 була досягнута домовленість про те, що укладання вищевказаного договору купівлі-продажу та реєстрація права власності на зазначену квартиру не призведе до виникнення у ОСОБА_1 права власності на вказане майно та на першу вимогу ОСОБА_6 остання безоплатно здійснить передачу квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , що відповідно до матеріалів кримінального провадження, не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_1 , діючи на підставі усного договору доручення від 01.03.2012, нібито укладеного з ОСОБА_6 , в інтересах останнього мала підписати з ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ» договір купівлі-продажу автомобіля «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 , за яким вона виступить покупцем цього рухомого майна. При цьому між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на момент нібито укладання усного договору доручення від 01.03.2012 була досягнута домовленість про те, що укладання вищевказаного договору купівлі-продажу та реєстрація права власності на автомобіль «Порше Кайен Турбо» номер кузова НОМЕР_1 не призведе до виникнення у ОСОБА_1 права власності на вказане майно та на першу вимогу ОСОБА_6 остання безоплатно здійснить передачу автомобіля «Порше Кайен Турбо» номер кузова НОМЕР_1 ОСОБА_6 , що відповідно до матеріалів кримінального провадження, не відповідає фактичним обставинам справи.

Також, з метою усунення участі відповідача ОСОБА_8 у провадженні, ОСОБА_3 вказано у позовній заяві місце проживання ОСОБА_1 , яке не відповідало дійсності, а саме: АДРЕСА_3 , та остання на момент подачі позовної заяви не була зареєстрована та фактично не проживала за вказаною адресою.

Надалі, 27.06.2014, автоматизованою системою документообігу Печерського районного суду м. Києва указаний позов розподілено судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2, а 01.07.2014 вказаний позов надійшов йому для розгляду.

01.07.2014 суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 виніс ухвалу про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_6 , надавши позивачу 5 (п`ять) днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

При цьому, цього ж дня ОСОБА_2 , з метою встановлення фактичного місця проживання та реєстрації ОСОБА_1 направив запит на адресу УДМС України в Херсонській області.

14.07.2014 ОСОБА_3 (представник позивача) в інтересах ОСОБА_6 (позивач) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом, уточненим та виправленим, до ОСОБА_1 (відповідач), треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ», про припинення права власності, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

Одночасно, ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з заявою про забезпечення позову, а саме накладення арешту на автомобіль «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_2 , встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України та заборону Державній прикордонній службі України вчиняти дії, пов`язані із наданням ОСОБА_1 можливості виїзду за межі України.

У наступному, у невстановлений органом досудового розслідування час у судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 виник умисел на винесення завідомо неправосудного судового рішення на користь ОСОБА_6 , незважаючи на безпідставність вимог останнього.

14.07.2014 суддя Печерського районного суду м. Києві ОСОБА_2 , у невстановлений досудовим слідством час, перебуваючи в приміщенні Печерського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. М. Гайцана, 4, діючи умисно, в інтересах позивача ОСОБА_6 та представника позивача ОСОБА_3, виніс ухвалу про відкриття провадження у справі за вказаним вище позовом.

У той же день суддя Печерського районного суду м. Києві ОСОБА_2, у невстановлений досудовим слідством час, перебуваючи в приміщенні Печерського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. М. Гайцана, 4, виніс ухвалу, якою заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову по справі задовольнив, наклав арешт на автомобіль «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_2 , встановив тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України та заборонив Державній прикордонній службі України вчиняти дії, пов`язані із наданням ОСОБА_1 можливості виїзду за межі України.

Цього ж дня, тобто 14.07.2014 секретар Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_9 , надіслала сторонам по справі, у тому числі ОСОБА_1 на адресу, яка була зазначену у позовній заяві, листи, які містили у тому числі копію ухвали про відкриття провадження у справі та повістку про виклик до Печерського районного суду м. Києва у судове засідання, призначене на 28.07.2014.

21.07.2014 на адресу Печерського районного суду міста Києва до судді ОСОБА_2 надійшла відповідь з УДМС України в Херсонській області, згідно з якою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 з 28.09.2011 знята з реєстрації.

Надалі, 28.07.2014, суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 провів судове засідання у цивільній справі № 757/17220/14-ц, в подальшому відклавши розгляд позову для створення видимості виклику усіх сторін по справі у судове засідання письмовими повістками на 11.08.2014.

Цього ж дня, тобто 28.07.2014 секретар Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_9 , надіслала сторонам по справі, у тому числі ОСОБА_1 на адресу, яка була зазначену у позовній заяві, повістки про виклик до Печерського районного суду м. Києва у судове засідання, призначене на 11.08.2014.

11.08.2014 суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 провів друге судове засідання у цивільній справі № 757/17220/14-ц, в подальшому відклавши розгляд позову для створення видимості виклику усіх сторін у судове засідання письмовими повістками на 26.08.2014.

Цього ж дня, тобто 11.08.2014 секретар Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_9 , надіслала сторонам по справі, у тому числі ОСОБА_1 на адресу, яка була зазначену у позовній заяві, повістки про виклик до Печерського районного суду м. Києва у судове засідання, призначене на 26.08.2014.

Таким чином, суддя ОСОБА_2, своїми незаконними умисними діями, в порушення вимог ст.ст. 1, 10, 27, 127, 131 ЦПК України, діючи в інтересах позивача, створив умови та штучні перешкоди, за яких ОСОБА_1 була позбавлена своїх основоположних прав на одержання копій ухвал, на участь у судових засіданнях, подачу доказів та участь у їх дослідженні, на поставлення запитань іншим особам, які беруть участь у справі, на подання клопотань та відводів.

У подальшому, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на постановлення завідомо неправосудного судового рішення, суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 , отримавши повідомлення про те, що судові повістки від 14.07.2014, 28.07.2014 та 11.08.2014, направлені нібито на адресу ОСОБА_1 , повернуто у зв`язку із закінченням строку зберігання, а також, достовірно знаючи, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 з 28.09.2011 знята з реєстрації, всупереч ст.ст. 74, 76 ЦПК України, не здійснивши дій щодо перевірки поважності причин неявки ОСОБА_1 у судові засідання, а також не встановивши її фактичне місце проживання, належним чином не повідомивши про час та місце судових розглядів, порушив принцип змагальності сторін та позбавив ОСОБА_1 можливості на реалізацію своїх процесуальних прав, у тому числі бути присутнім у судовому засіданні, подавати докази, заявляти клопотання та висловлювати свою правову позицію.

У подальшому, 26.08.2014, перебуваючи в приміщенні Печерського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. М. Гайцана, 4, діючи умисно, в інтересах позивача ОСОБА_6 та представника позивача ОСОБА_3 , спрямовуючи свої умисні дії на постановлення завідомо неправосудного судового рішення, суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 за відсутності у справі належних доказів та за відсутності відповідача ОСОБА_1 провів судове засідання у цивільній справі № 757/17220/14-ц.

Під час вказаного судового засідання суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2, без дослідження матеріалів цивільної справи, та протиправно, у порушення норм цивільного процесуального законодавства, діючи умисно, в інтересах позивача ОСОБА_6 та представника позивача ОСОБА_3 , спрямовуючи свої умисні дії на постановлення завідомо неправосудного судового рішення який будучи представником судової влади, покликаним захищати законність в державі, керуватись при цьому принципом верховенства права, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувати кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, створювати такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, передбачених процесуальним законом визнав необхідність винесення заочного судового рішення.

Вчинивши вищевказані умисні дії, суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 , у невстановлений досудовим слідством час, перебуваючи у приміщенні Печерського районного суду м. Києва, за адресою: м. Київ, вул. М. Гайцана, 4, діючи в інтересах ОСОБА_6 , грубо нехтуючи та ігноруючи положення цивільного процесуального законодавства, достовірно знаючи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_28., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 та відповідно до договору купівлі-продажу від 06.03.2012 між останньою та ТОВ «АТ Імпорт» ОСОБА_1 є власником автомобіля «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 , маючи на меті злочинний умисел на постановлення завідомого неправосудного судового рішення, постановив та підписав завідомо неправосудне судове рішення у цивільній справі № 757/17220/14-ц, яким позов представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 задовольнив, припинив право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль «Порше Кайен Турбо» номер кузова НОМЕР_1 , а право власності на зазначене майно визнав за ОСОБА_6 та зобов`язав ОСОБА_1 передати останньому це майно.

При цьому, спрямовуючи свої умисні дії на постановлення завідомо неправосудного судового рішення, суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 протиправно, у порушення ст.ст. 1, 10, 27, 131, 185, 192, 212 ЦПК України взяв за доказ обґрунтування позову представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3, які фактично не відповідали дійсності та є надуманими.

Водночас, обставини щодо начебто відсутності у ОСОБА_1 власних коштів на придбання вищевказаного нерухомого та рухомого майна умисно залишились поза увагою судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 та в ході розгляду позову досліджені не були.

Таким чином, суддя ОСОБА_2, діючи умисно, в інтересах позивача, заздалегідь позбавивши ОСОБА_1 реалізації наданих їй процесуальних прав на участь у судових засіданнях, подачу доказів та участь у їх дослідженні, на поставлення запитань іншим особам, що беруть участь у справі, на подання клопотань та відводів, дачу усних і письмових пояснень, подання своїх доводів, та міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також подачу заперечень проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, у порушення ст.ст. 1, 10, 27, 127, 131, 185, 192, 212, 213 ЦПК України, не дослідивши докази у справі, надавши необґрунтовану перевагу доказів, які свідчать на користь позивача, перед іншими доказами, що свідчать проти нього, та зробив висновки, які явно не відповідають фактичних обставинам справи, що призвело до винесення завідомо неправосудного рішення суду.

Постановляючи завідомо неправосудне рішення про задоволення позовних вимог позивача, діючи з прямим умислом, суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 усвідомлював відсутність законних підстав для винесення такого рішення, свідомо порушив вимоги чинного законодавства України, передбачав настання тяжких наслідків, сприяв утворенню суттєвих перешкод у реалізації учасниками розгляду справи своїх прав та бажав настання таких наслідків.

Численність, системність та характер порушень законодавства, які були допущені суддею ОСОБА_2 при розгляді цивільної справі № 757/17220/14-ц, свідчить про наявність у нього прямого умислу, яким він керувався при ухваленні завідомо неправосудного рішення.

У той же час, згідно зібраних матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_6 , використовуючи постановлене завідомо неправосудне судове рішення судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 26.08.2014, подав заяву № 51056972 від 30.10.2014, до ВРЕР-9 УДАІ в м. Києві, за результатами розгляду якої співробітниками зазначеного підрозділу підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в м. Києві здійснено перереєстрацію автомобіля «Порше Кайен Турбо» номер кузова НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 , без відома, згоди власника - ОСОБА_1 та без надання вищевказаного автомобіля до ВРЕР-9 УДАІ ГУМВС України в м. Києві для проведення такої перереєстрації.

Одночасно, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що 03.10.2014 ОСОБА_6 , використовуючи постановлене завідомо неправосудне судове рішення судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 26.08.2014, подав його до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, службовими особами якого здійснено перереєстрацію нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме: квартири АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_6 .

Унаслідок вчинення злочинного діяння судді ОСОБА_2 , який будучи представником судової влади, покликаним захищати законність в державі, створено умови, які перешкодили ОСОБА_1 реалізувати надані їй чинним законодавством України права та унеможливили у подальшому всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин справи, що призвело до незаконного позбавлення ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль «Порше Кайен Турбо» номер кузова НОМЕР_1 , заподіявши останній тим самим тяжкі наслідки, а саме матеріальні збитки на загальну суму 8 167 938,78 (вісім мільйонів сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень сімдесят вісім копійок).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 62 Конституції України, винність особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому, згідно ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженню наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні № 1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» № 5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Суд, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, надані стороною обвинувачення приходить до висновку, що такі не доводять події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України або ж не можуть бути прийняті судом як такі, з огляду на наступне.

Так, допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2 вину у інкримінованому діяння не визнав повністю та показав, що 27.06.2014 року до суду подано позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб ОСОБА_5 ; ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ», яка була зареєстрована за № 757/17220/14-ц та автоматизованою системою документообігу з урахуванням визначеної загальними зборами суддів спеціалізації розподілена до розгляду під його головуванням.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у даній справі він керувався наявними у справі даними та чинними на той час положеннями ЦПК України в редакції 2004 року, які полягають у наступному.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Вирішуючи на виконання вимог ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 ЦПК України питання про відповідність оформлення даної позовної заяви ЦПК України, він керувався вимогами ч. 1 ст. 119 ЦПК України, згідно яких в позовній заяві мають бути зазначені вимоги позову та обставини, якими ці вимоги обґрунтовуються.

Ухвалою судді від 01.07.2014 позовна заява залишена без руху у зв`язку з її невідповідністю вказаним вимогам ст. 119 ЦПК України та надано строк для усунення її недоліків протягом п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Поряд з цим, ч. 3 ст. 122 ЦПК України визначає, що суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Відповідно до цих вимог, виходячи з зазначеної в позовній заяві адреси місця проживання відповідача ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 , листом від 01.07.2014 за його підписом до Управління ДМС України в Херсонській області направлено запит суду щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

14.07.2014 року до суду в усунення недоліків згідно ухвали судді від 01.07.2014 подано уточнену позовну заяву, у якій позивач просив суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЦПК України питання про відкриття провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Оскільки об`єктом частини вимог позову була квартира по вул. Звіринецькій, 59, що у Печерському районі міста Києва, він прийшов до висновку про підсудність справи Печерському районному суду міста Києва за правилами виключної підсудності.

Таким чином, дані про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 не мали юридичного значення для визначення підсудності даної справи.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка про виклик в судове засідання та копії відповідних документів підлягали направленню відповідачу ОСОБА_1 за вказаною в позові адресою.

Відтак, відсутність на момент відкриття провадження у справі даних про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 не була перешкодою, а відтак, і не мала юридичного значення для вирішення питання про відкриття провадження у даній справі.

Крім того, одночасно з уточненою позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, при вирішенні питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі ним враховано:

-відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦПК України - відповідність позовної заяви вимогам ЦПК України щодо порядку подання та оформлення позову;

-відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України - виключна підсудність даної справи Печерському районному суду міста Києва;

-відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України - належність судового виклику відповідача за вказаною в позові адресою;

-вимоги ч. 1 ст. 153 ЦПК України щодо розгляду заяви про забезпечення позову в день її надходження у відкритій провадженням справі.

Керуючись вищевикладеними правовими підставами ухвалою судді від 14.07.2014 відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання з розгляду справи.

Судове засідання з розгляду справи було призначено 28.07.2014 з урахуванням дотримання засад розумності строків розгляду та в межах визначених законом строків, безпосередньо вимог ст.ст. 156-157 ЦПК України, відповідно до яких справа призначалась до розгляду не пізніше семи днів і мала бути розглянута в строк не більше двох місяців.

Відтак вказав, що це були єдині міркування та мотиви, якими він керувався як суддя при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі.

Вважає, що твердження сторони обвинувачення про те, що у цей період часу у нього виник умисел на ухвалення завідомо неправосудного рішення на користь позивача ОСОБА_6 , умисне, в інтересах позивача ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_3 постановлення ним 14.07.2014 ухвали про відкриття провадження у справі, є нічим іншим як голослівними припущеннями.

Ці припущення засновані на суб`єктивній оцінці стороною обвинувачення фактичних обставин та помилковому тлумаченні змісту положень ЦПК України.

Оцінка процесуальних дій та судових рішень при відкритті провадження як необґрунтованих та незаконних в судовому порядку судом апеляційної інстанції надана не була.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі не була оскаржена відповідачем, набрала законної сили і є чинною, а отже є законною і обґрунтованою, і діє на всій території України і до цього часу.

Одночасно з уточненою позовною заявою 14.07.2014 позивачем подано заяву про забезпечення позову. Вирішуючи дану заяву він як суддя виходив з наступних положень ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, ухвалою суду від 14.07.2014 було вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно та тимчасової заборони виїзду за межі України.

Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Даний вид забезпечення позову - шляхом накладення арешту та заборони вчиняти дії, - передбачений п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України.

Даний спосіб відповідно до вимог ч. 3 ст. 152 ЦПК України вважався ним співмірним заявленим вимогам, оскільки не виходив за межі вимог, стосувався обставин в межах заявлених підстав та предмету вимог і не вирішував їх по суті.

Ухвала суду від 14.07.2014 про забезпечення позову підлягала виконанню у порядку, визначеному чинним на той час Законом України «Про виконавче провадження». Копія ухвали суду отримана для виконання Державною прикордонною службою України 24.07.2014.

Вважає, що очевидним є те, що під час виконання компетентними органами ухвали суду в частині тимчасової заборони виїзду за межі України, відповідачу ОСОБА_1 стало б відомо про розгляд справи в суді.

Крім того, ухвали про відкриття провадження та про забезпечення позову у даній справі були оприлюднені відповідно до вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» в Єдиному державному реєстрі судових рішень і перебували у вільному доступі.

Зазначені обставини прямо вказують на відсутність у нього будь-якого наміру щодо неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про судовий розгляд справи чи будь-яке інше обмеження її процесуальних прав чи перешкоджання виконання нею обов`язків.

Відповідно до ст. 127 ЦПК України після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Враховуючи зазначені вимоги ст.ст. 74, 127 ЦПК України, копії процесуальних документів та судова повістка про виклик відповідача ОСОБА_1 у засідання 28.07.2014 підлягали невідкладному направленню останній після відкриття провадження у справі 14.07.2014.

На час направлення зазначених процесуальних документів дані про зареєстроване місце проживання відповідача до суду ще не надійшли.

На виконання зазначених вимог ст.ст. 74, 127 ЦПК України, а також відповідно до положень ч. 5 ст. 74 ЦПК України, судова повістка про виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання 28.07.2014, копії ухвал про відкриття провадження у справі та забезпечення позову від 14.07.2014, а також копія позову та додатків до нього, були направлені за зазначеною в позові адресою відповідача ОСОБА_1 , по АДРЕСА_3 .

В подальшому, 21.07.2014 до суду надійшли дані АДБ ГУ ДМС, УДМС України про реєстрацію відповідача ОСОБА_1 за вказаною адресою до 28.09.2011.

Таким чином, судом було отримано дані про останню адресу реєстрації місця проживання відповідача за вказаною в позові адресою.

Зауважив, що у судовій практиці дані про зняття особи з реєстрації за певною адресою не виключають фактичного проживання особи за цією адресою.

За наявності таких даних, з метою дотримання засад своєчасності та розумності строків розгляду справи (ст.ст. 1, 157 ЦПК України), а також враховуючи порядок вручення адресату судових повісток, направлених поштою, в перше судове засідання особа викликається за наявними в матеріалах справи адресами з подальшим вирішенням питання про її виклик відповідно до ЦПК України в залежності від відмітки поштового відділення щодо вручення цій особі судової кореспонденції та її явки в судове засідання, тобто з урахуванням конкретних обставин.

До часу судового засідання у справі 28.07.2014 дані про вручення відповідачу ОСОБА_1 судової повістки про виклик у судове засідання та зазначеної судової кореспонденції не повернулись.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі : неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Таким чином, за відсутності зазначених даних законом імперативно передбачено відкладення розгляду справи.

Поряд з тим, за правилами судового розгляду, відповідно до ст. 168 ЦПК України, перед вирішенням питання про відкладення судового розгляду, суд має вирішити клопотання осіб у справі.

Так, в судовому засіданні у справі, ухвалою суду від 28.07.2014 судом розглянуто клопотання представника позивача про витребування судом доказів в порядку ст. 137 ЦПК України та встановлено строк їх подання протягом трьох днів з дня отримання ухвали суду.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України в межах засад змагальності цивільного процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ЦПК України витребування судом доказів є самостійною підставою для перерви у розгляді справи.

Таким чином, причиною відкладення судового розгляду в судовому засіданні 28.07.2014 справи стали:

1)витребування судом нових доказів на підставі ст. 137, ст. 191 ЦПК України;

2)відсутність відомостей, про вручення відповідачу судової повістки, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України.

Цілком очевидно, що вказані обставини стали імперативними процесуальними підставами для відкладення судового розгляду справи на виконання вимог ЦПК України і не залежали від його волі як головуючого у даній справі.

Крім того, ухвала суду про витребування доказів була оприлюднена відповідно до вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» в Єдиному державному реєстрі судових рішень і перебувала у вільному доступі.

Наступне судове засідання у справі було призначено 11.08.2014.

Враховуючи, відсутність даних про неможливість вручення відповідачу ОСОБА_1 судової повістки про виклик у судове засідання за зазначеною адресою, суд, враховуючи вищенаведені положення ч. 5 ст. 74 ЦПК України, здійснив виклик відповідача за зазначеною в позові адресою відповідача ОСОБА_1 , по АДРЕСА_3 , як за останньою відомою адресою реєстрації місця проживання останньої.

Вважає, що зазначені обставини прямо вказують на відсутність у нього будь-якого наміру щодо неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про судовий розгляд справи чи будь-яке інше обмеження її процесуальних прав чи перешкоджання виконання нею обов`язків.

До часу судового засідання у справі 11.08.2014 дані про вручення відповідачу ОСОБА_1 судової повістки про виклик у судові засідання та зазначеної судової кореспонденції не повернулись.

Також, до суду не повернулись дані щодо виконання ухвали суду від 28.07.2014 про витребування доказів, яка була отримана для виконання вказаними в ухвалі установами 08.08.2014.

Відповідно до ст. 69 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, враховуючи зазначені положення ст. 69 ЦПК України, станом на час судового засідання о 12-00 11.08.2014 визначений судом триденний строк подання доказів не сплинув.

Таким чином, причиною відкладення судового розгляду в судовому засіданні 11.08.2014 справи стали: відсутність даних про виконання ухвали суду про витребування доказів та чинність строку її виконання, на підставі ст.ст. 137, 191 ЦПК України; відсутність відомостей, про вручення відповідачу судової повістки, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України.

Вказані обставини були імперативними процесуальними підставами для відкладення судового розгляду справи на виконання вимог ЦПК України і не залежали від його волі як головуючого у даній справі судді.

Наступне судове засідання у справі було призначено 26.08.2014.

Враховуючи, що відсутність даних про неможливість вручення відповідачу ОСОБА_1 судової повістки про виклик у судове засідання за зазначеною адресою, суд, враховуючи вищенаведені положення ч. 5 ст. 74 ЦПК України, знову здійснив виклик відповідача за зазначеною в позові адресою відповідача ОСОБА_1 , по АДРЕСА_3 , як за останньою відомою адресою реєстрації місця проживання останньої.

Вважає, що зазначені обставини прямо вказують на відсутність у нього будь-якого наміру щодо неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про судовий розгляд справи чи будь-яке інше обмеження її процесуальних прав чи перешкоджання виконання нею обов`язків.

До наступного судового засідання у справі 26.08.2014, до суду повернулись конверти з судовими повістками та процесуальними документами суду, направлені відповідачу ОСОБА_1 , з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання» поштові штампи від 14.08.2014 та від 17.08.2014.

Так, відповідно до п. 93, п. 99, п. 110 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою КМ України від 05.03.2009 № 270, рекомендовані листи, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного рекомендованого поштового відправлення. У разі коли адресат не з`явився за одержанням зазначеного поштового відправлення протягом трьох робочих днів після доставки першого повідомлення про надходження зазначеного поштового відправлення, до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повторне повідомлень про надходження рекомендованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 117 Правил, поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 ЦПК України у разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Зазначив, що враховуючи наведені правила вручення рекомендованих поштових відправлень та вимоги ч. 4 ст. 76 ЦПК України, у судовій практиці відмітка «за закінченням терміну зберігання» не вказує на відсутність адресата за вказаною у поштовому відправленні адресою, оскільки у разі відсутності адресата пошта проставляє відмітку відповідно до ч. 4 ст. 76 ЦПК України «адресат вибув», «не проживає» або «відсутній за даною адресою».

Відповідно до ч. 3 ст. 76 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 75 ЦПК України передбачено обов`язок особи, яка одержала судову повістку в зв`язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату.

В цьому контексті, сам за себе говорить той факт, що відповідно до отриманих в ході досудового слідства даних, за вказаною адресою постійно проживають батьки відповідача ОСОБА_1 , які проживали за цією адресою і на час судового розгляду справи, а відтак, повинні були у відповідності до ст.ст. 75, 76 ЦПК України отримати судову кореспонденцію у справі та передати її своїй дочці ОСОБА_1 .

ЦПК України не передбачено загального обов`язку суду встановлювати фактичне місце проживання особи у справі, у тому числі і відповідача.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.

Таким чином, суд розшукує відповідача, місцеперебування якого невідомо, виключно по двох категоріях справ: щодо стягнення аліментів та відшкодування шкоди здоров`ю, з подальшим відшкодуванням витрат в дохід держави. Розшуку відповідача за ініціативою суду у інших категоріях справах законом не передбачено.

Не передбачено ЦПК України і безумовного обов`язку суду перевіряти поважність причини неявки відповідача в судове засідання, про що стверджує сторона обвинувачення хибно тлумача відповідні положень ЦПК України.

Так, відповідно до змісту ст. 169 ЦПК України суд може визнати поважними причини неявки осіб у справі в судове засідання, у разі неявки останніх, однак за умови повідомлення ними про причини неявки, що є обов`язком осіб у справі відповідно до ст. 77 ЦПК України.

Таким чином, визнавати причини неявки осіб у справі поважними є не обов`язком, а правом суду, яке суд може реалізувати у разі виконання особою у справі обов`язку повідомлення суду причин неявки та надання доказів про їх поважність, які оцінюються судом з урахуванням обставин справи та дотримання засад розумності строків її розгляду.

Відтак, у разі неявки особи у справі в судове засідання та за відсутності даних про причини неявки, суд не має вживати заходів щодо з`ясування причин неявки та оцінувати їх поважність.

Вважає, що, доводи сторони обвинувачення про те, що суд не встановив фактичне місце проживання відповідача, належним чином не повідомив про час та місце судового засідання та не перевірив поважність причин неявки відповідача, не мають процесуальних підстав, передбачених ЦПК України, а відтак, є неспроможними для обґрунтування стороною обвинувачення твердження про наявність у нього умислу на постановлення неправосудного рішення суду.

Крім цього, з приводу обставин щодо постановлення заочного рішення у цивільній справі ОСОБА_2 показав наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Механізм заочного розгляду застосовується судом за наявності таких умов: неявки належним чином повідомленого відповідача, достатності даних в матеріалах справи для ухвалення рішення суду і згоди позивача на заочний розгляд справи.

Таким чином, механізм заочного розгляду правомірно обмежує можливість реалізації відповідачем процесуальних прав на стадії судового розгляду в цілях своєчасного судового розгляду як одного з завдань цивільного судочинства, визначених в ст. 1 ЦПК України.

Поряд з тим, можливість реалізації процесуальних прав забезпечується відповідачу особливим порядком перегляду заочного рішення судом, під час якого відповідач може реалізувати свої процесуальні права та довести обґрунтованість своїх заперечень перед судом. (ст.ст. 228-232 ЦПК України)

Таким чином, сама процедура заочного розгляду справи виключає спроможність будь-яких тверджень про недотримання під час такого розгляду засад змагальності внаслідок відсутності відповідача, неможливість реалізації останнім своїх процесуальних прав, у тому числі, на участь в судовому засіданні, заявляти клопотання, подавати докази та обґрунтовувати свою правову позицію перед судом.

А відтак, виключає і спроможність тверджень про протиправність дій суду при застосуванні процедури заочного розгляду з метою умисного обмеження процесуальних прав відповідача.

До дати судового засідання у справі 26.08.2014, до суду повернулись конверти з судовими повістками та процесуальними документами суду, направлені відповідачу ОСОБА_1 за останньою відомою адресою реєстрації місця проживання, з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання».

При цьому, даних про те, що відповідач ОСОБА_1 не проживає за вказаною адресою відмітки пошти не містили.

Дані про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_1 чи про її фактичне місце проживання за іншою адресою також до суду не надходили.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

В подальшому, в ході кримінального провадження було отримано достатні дані про те, що за вказаною адресою проживали батьки відповідача, які не виконали свого процесуального обов`язку, передбаченого ст. 75 ЦПК України, повідомити останню про судовий розгляд або, у разі її відсутності, повідомити суд про відсутність її за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 5 ст. 74, ст. 77 ЦПК України передбачає можливість суду вважати повідомлення належним, навіть якщо особа відсутня за адресою свого місця проживання та реєстрації і не отримала судовий виклик або судове повідомлення.

З урахуванням цих даних та міркувань, а також виходячи з вже наведених доводів про правомірність повідомлення відповідача ОСОБА_1 за вказаною адресою, суд під його головуванням вважав належним повідомлення ОСОБА_1 в судове засідання 26.08.2014.

В судове засідання з розгляду справи 26.08.2014 з`явився представник позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи у відсутність відповідача ОСОБА_1 .

Також до судового засідання до суду надійшли витребувані судом дані та докази, які містили дані про майновий стан відповідача та інші обставини позову.

За вказаних обставин та даних, суд під його головуванням відповідно до ст.ст. 224-227 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи та ухвалив у справі заочне рішення суду про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час заочного розгляду ним було досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи даним, про що містяться дані в журналі судового засідання, технічному записі судового засідання від 26.08.2014 і відповідно до вимог ст. 215 ЦПК України детально зазначено в повному заочному рішенні суду від 26.08.2014.

Доводи сторони обвинувачення про неналежність та недопустимість доказів, прийнятих до уваги судом, вважав необґрунтованими, оскільки будь-які дані про те, що прийняті до уваги судом докази одержані з порушенням встановленого законом порядку в матеріалах справ відсутні. Належність і достатність доказів, прийнятих до уваги судом, обґрунтована в повному заочному рішенні суду.

Також вказує, що твердження сторони обвинувачення про безпідставність вимог позивача і можливість ухвалення іншого - протилежного рішення суду за результатом розгляду даного позову також не обґрунтоване, жодними фактичними даними не підтверджується і навпаки, спростовується, перш за все, мотивами та правовими підставами з посиланням на нормами законодавства, зазначеними в обґрунтування висновків суду в повному заочному рішенні суду.

З приводу перегляду заочного рішення показав, що можливість реалізації процесуальних прав забезпечується відповідачу особливим порядком перегляду заочного рішення судом, під час якого відповідач може реалізувати свої процесуальні права та довести обґрунтованість своїх заперечень перед судом.

Порядок та підстави перегляду заочного рішення суду визначено положеннями ст.ст. 228-232 ЦПК України.

Зокрема, відповідно до ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, заочне рішення суду може бути скасовано судом за наявності одночасно двох обставин: неявки відповідача в судове засідання з поважних причин і істотність значення доказів відповідача для правильного вирішення справи.

Істотність значення доказів для правильного вирішення справи фактично означає, що докази відповідача спростовують обставини, встановлені судом на підставі прийнятих до уваги доказів позивача, і вказують на неправильне вирішення справи заочним рішенням суду.

15.10.2014 до суду від відповідача у справі ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд заочного рішення суду від 26.08.2014 у даній справі, у якій остання посилалась на те, що не була повідомлена належним чином про розгляд справи, оскільки кореспонденції від суду не отримувала, про заочне рішення суду відповідачу фактично стало відомо 14.10.2014. В обґрунтування своїх заперечень послалась на те, що спірні квартира та автомобіль були придбані останньою за власні кошти і перебувають в її користуванні.

Ухвалою суду від 30.10.2014, яка набрала законної сили і є чинною, в задоволенні заяви було відмолено.

Підставою відмови у скасуванні заочного рішення суду стало неподання відповідачем суду доказів на підтвердження зазначених в заяві обставин про придбання власного майна за особисті кошти і які б спростовували встановлені судом обставини щодо майнового стану відповідача в період набуття у власність спірного майна, обставини укладення договору купівлі-продажу спірної квартири за фактичної участі позивача та оплатою останнім її вартості.

На стадії перегляду заочного рішення суду відповідачем буквально не було подано жодних даних, які б могли бути оцінені судом як доказ з позиції його належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку, і встановити його значення у правильному вирішенні справи.

Всі дані, на доказ обставин, зазначених в обґрунтування своїх заперечень проти позову та заочного рішення суду, відповідачем було подано вже на стадії апеляційного оскарження.

Подані на стадії апеляційного оскарження дані, датовані періодом до подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Однак, ані на стадії перегляду заочного рішення суду, ані при даному судовому розгляді кримінального провадження відповідач ОСОБА_1 питання про неможливість своєчасного подання доказів перед судом не ставила і доказів поважних причин їх неподання не надала.

Означена процесуальна поведінка відповідача у справі вказувала на недобросовісне користування своїми правами як на стадії перегляду заочного рішення суду, так і на стадії апеляційного оскарження.

Крім цього показав, що заочне рішення суду від 26.08.2014 було скасовано судом апеляційної інстанції у зв`язку з відмовою позивача від позову, поданою представником позивача в порядку ст. 306 ЦПК України, а провадження у справі закрито.

Зазначена підстава скасування апеляційним судом рішення суду не стосується порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, чого і не було встановлено при вказаному апеляційному розгляді.

Однак, не дочекавшись результатів апеляційного розгляду, стороною обвинувачення було розпочато дане кримінальне провадження щодо неправосудності заочного рішення суду за заявою відповідача.

Дана обставина сама по собі вказує на намір як відповідача ОСОБА_1 , так і органу досудового розслідування, вплинути на хід та результат апеляційного розгляду.

У зв`язку з чим, будучи абсолютно переконаним у правильності дій та вирішення справи, він все ж таки відмовився давати пояснення на стадії досудового розслідування кримінального провадження, скориставшись своїм правом на підставі ст. 63 Конституції України.

Оскільки вважав, що надані ним пояснення у кримінальному провадженні щодо мотивів та підстав ухваленого під його головуванням заочного рішення суду та вчинених процесуальних дій, вочевидь могли вплинути на тлумачення мотивів та висновків суду, викладених у змісті заочного рішення суду, та у зв`язку з цим, вплинути на суд апеляційної інстанції при вирішенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , що є неприпустимим.

Під час апеляційного розгляду як відповідач ОСОБА_1 , так і сторона обвинувачення реалізували свій намір вплинути на хід та результат апеляційного розгляду. Зокрема, громадська організація, членом якої є відповідач ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на процесуальні дії та поведінку головуючого із складу колегії суддів апеляційного суду до ВККС України, а слідчий у даному кримінальному провадженні направив звернення головуючому судді з твердженнями про неправосудність заочного рішення суду, яке було предметом апеляційного розгляду.

Вказані обставини були встановлені судом і внаслідок чого ухвалою апеляційного суду від 26.01.2015 задоволено заяву судді Корчевного Г.В. про самовідвід у зв`язку із тиском на суд з боку відповідача ОСОБА_1 .

Вважає, що стороною обвинувачення не доведено перед судом, що постановлене судом під його головуванням рішення суду може кваліфікуватись як неправосудне, а здобуті стороною захисту докази повністю спростовують обставини обвинувачення як юридично неспроможні, такі, що не містять належних, допустимих і достатніх даних про подію і склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України.

Такі показання ОСОБА_2 були перевірені шляхом безпосереднього дослідження доказів, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 показала, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , яку придбала 13 вересня 2011 року за власні кошти та в ній проживає з 2011 року та зареєстрована за вказаною адресою з жовтня 2011 року. Договір на придбання означеної квартири посвідчувався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_28.

Вона давно мала намір придбати квартиру. Квартиру за адресою АДРЕСА_2 вона раніше орендувала, а коли їй стало відомо, що квартира продається, вирішила її придбати. Оскільки попереднім власником зазначеної квартири був знайомий ОСОБА_6 , то всі перемовини з приводу її придбання проводились ОСОБА_6 та останній її відвозив до нотаріуса, в кого оформлявся договір купівлі-продажу.

Зазначила, що з ОСОБА_6 вона дійсно знайома з 2007 року, перебувала з ним в близьких відносинах, однак, починаючи з 2011 року перестала з останнім спілкуватися.

Зазначила, що ніколи не укладала з ОСОБА_6 усного договору доручення не укладала та жодних домовленостей з приводу того, щоб передати ОСОБА_6 на його першу вимогу квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль «Порше Кайен Турбо» д.н.з. НОМЕР_2 .

В жовтні 2014 році їй на мобільний телефон прийшло повідомлення від знайомої, що власником зазначеної квартири та автомобіля став ОСОБА_6 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва.

Після цього вона звернулась до юристів задля підготовки заяви про скасування такого рішення Печерського районного суду м. Києва, аргументуючи це тим, що ніякі повістки та повідомлення їй не приходили. Які докази подавались із заявою, вона не пригадує. При подачі цієї заяви та доказів суд жодним чином їй не перешкоджав.

Між тим, суддею ОСОБА_2 було відмовлено в заяві про скасування судового рішення та її юристи підготували апеляційну скаргу на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва.

В апеляційній інстанції ОСОБА_6 від позову відмовився і провадження у справі було закрите.

З приводу коштів на придбання квартири зазначила, що оскільки вона давно мала намір придбати квартиру то певна сума грошових коштів в неї була відкладена, однак її не вистачало, тому вона позичила в своєї подруги ОСОБА_13 250 тисяч доларів США, з якою договір позики вона не укладала, а остання передала їй грошові кошти за пару днів до придбання у вересні 2011 року квартири. Однак через деякий час, можливо, через пару місяців, вони все ж таки за ініціативи подруги уклали договір позики на вказану суму. Дату складання та підписання договору вона не пригадує, дату в договорі вони з подругою написали, яку приблизно пригадали, коли між ними відбулась розмова з приводу грошових коштів. Грошові кошти подруга передала їй в м. Києві в ресторані, назву якого вона не пригадує.

Грошові кошти подрузі вона повернула протягом 3 років, про що остання їй надала відповідну розписку. Договір позики вона разом з папкою з документами загубила.

В квітні 2012 році вона вирішила придбати автомобіль «Порше Кайен Турбо» д.н.з. НОМЕР_2 у ТОВ «Автопорт Київ» за грошові кошти, які їй залишились від позичених у подруги та частина грошових коштів на придбання автомобіля були її власними. Під час придбання автомобіля громадянина ОСОБА_6 з нею не було. Автомобіль був зареєстрованій за місцем її реєстрації на той час за адресою в квартирі АДРЕСА_2 .

Де знаходиться автосалон, в якому вона придбавала автомобіль, вона не пригадує, не пригадує чи на лівому чи на правому березі річки Дніпро у м. Києві, не пригадує адресу.

Однак у вересні 2014 року він прислав їй смс-повідомлення з приводу того, що він є власником зазначеного майна.

На час розгляду кримінальної справи все майно їй повернуто, вона і надалі продовжує проживати в згадуваній квартирі.

До придбання квартири АДРЕСА_2 вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , де постійно проживають і проживали її батьки.

Протягом тривалого часу її батьки допомагали їй з грошовими коштами, оскільки її батько працював на іноземну компанію ТОВ «Коламбія шип менеджмент Україна», однак чи сплачував він податки, їй не відомо. Довідку з приводу його заробітної плати вона надавала до суду апеляційної інстанції. До суду першої інстанції така довідка нею не надавалась.

Також до суду апеляційної інстанції нею була надана довідка про рух грошових коштів по картковому рахунку, відкритому в ПАТ «Приватбанк» на її ім`я, куди вона особисто здійснювала внесення грошових коштів, які вона не пам`ятає від кого отримувала.

Офіційно вона не працювала ніколи, однак доходи в неї завжди були, про які вона ніде не зазначала. На придбання квартири вона накопичувала грошові кошти починаючи з 18 річного віку.

Заяву про вчинення суддею ОСОБА_2 злочину вона подавала за допомогою юристів. Вважає, що суть неправосудного рішення постановленого суддею ОСОБА_2 полягає в тому, що її не було повідомлено про розгляд справи. Про те, що в матеріалах цивільної справи наявна довідка з ДМС України з приводу її місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , їй відомо.

Аналізуючи показання потерпілої, суд вважає їх належними, допустимими та достовірними доказами. При цьому суд звертає увагу на те, що жодної інформації про скоєння ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, показання потерпілої не містять.

Фактично потерпіла констатувала факт прийняття суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 певного рішення, висловила свою незгоду з цим рішенням, як сторона цивільного провадження, та як зацікавлена особа.

Між тим, твердження потерпілої про порушення процесуальних норм суддею ОСОБА_2 при розгляді, вказаної справи не ґрунтуються на законі та спростовуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та фактичними обставинами провадження.

При цьому потерпіла ОСОБА_1 не стверджувала про можливу наявність в судді Печерського районного суду м. Києва умислу на прийняття завідомо неправосудного рішення, а оцінюючи показання потерпілої, суд вважає за необхідне зазначити, що очевидний факт незгоди однієї із сторін з судовим рішенням, прийнятим не на її користь, не може свідчити про винесення суддею завідомо неправосудного рішення.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 вказала, що потерпілу ОСОБА_1 вона знає, приблизно з 2008 року, з якою в неї тісні дружні відносини. Вона в 2011 році позичила ОСОБА_1 власних 250 тисяч доларів по курсу 8 гривень за 1 долар, що становили 2 млн. грн. Грошові кошти вона позичила ОСОБА_1 за ініціативою останньої, так як ОСОБА_1 сказала, що має намір придбати квартиру і саме такої суми їй не вистачає, яка справжня мета отримання ОСОБА_1 грошових коштів, їй не відомо. Спочатку грошові кошти вона позичила ОСОБА_1 без будь якого документального оформлення, потім порадившись зі своїм батьком, вони оформили позику договором. Грошові кошти ОСОБА_1 їй повертала протягом трьох років, і на даний час вся позика повернута. Повернення вони оформили відповідними розписками, які повинні знаходитись у ОСОБА_1 . На що витратила грошові кошти ОСОБА_1 їй не відомо, однак відомо, що остання придбала квартиру та на даний час є її сусідкою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що він був власником квартири за адресою, АДРЕСА_2 , яку згодом продав особі на ім`я ОСОБА_6 , однак договір купівлі - продажу був оформлений на людину, яку йому вказав ОСОБА_6 . Саме він проводив всі переговори з приводу купівлі - продажу квартири, саме він розраховувався за вказану квартиру та надавав грошові кошти за неї, однак просив оформити договір на жінку за прізвищем ОСОБА_1 , пояснюючи це якимись власними обставинами. З останньою він ніяких справ не мав, переговорів не проводив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що познайомились з ОСОБА_1 в ресторані приблизно у 2008 році та мали з нею близькі стосунки. Проживала ОСОБА_1 в м. Києві - винаймала квартиру, а взагалі вона з міста Херсона. В 2011 році він придбав квартиру АДРЕСА_2 та пізніше автомобіль «Порше Кайен Турбо» у своїх знайомих. Оформлювалося дане майно на ОСОБА_1 , оскільки відносно нього на той час була кримінальна справа по факту контрабанди, потім його виправдали та у них з ОСОБА_1 були довірительні відносини. Під час покупки даного майна кошти передавав особисто він. Коштів у ОСОБА_1 не було, оскільки вона не працювала і він здійснював повне її утримання. Проживали разом з ОСОБА_1 у вказаній квартирі, коли він приїздив до м. Києва. При купівлі квартири та машини, у них з ОСОБА_1 існувала усна домовленість з самого початку, що за першою його вимогою ОСОБА_1 поверне йому дане майно. Коли виправдали у кримінальній справі, він попросив ОСОБА_1 повернути квартиру та машину йому у власність, остання відмовилась та подальшого спілкування та зустрічей уникала з ним. Після чого його представник подав позовну заяву про повернення квартири та автомобіля до Печерського районного суду м. Києва, про що він повідомив ОСОБА_1 по телефону і останній було відомо. Інформації щодо адреси реєстрації гр. ОСОБА_1 на час подання позову до суду він не володів. Багато чого не пам`ятає, пройшло багато часу. Інформації щодо постановлення завідомо - неправосудного рішення суддею ОСОБА_2 не має.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показав, що він є адвокатом. З суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 не підтримує та ніколи не підтримував жодних відносин. До нього в червні 2014 року звернувся громадянин ОСОБА_6 з проханням допомогти поновити його майнові права на квартиру, яка знаходиться в м. Києві по вул. Звіринецькій та автомобіль «Порше Кайен Турбо». Надав певні документи та наступні пояснення. Так, ОСОБА_6 йому розповів, що в 2008 році він познайомився з гр. ОСОБА_1 , з якою почав підтримувати близькі стосунки. В 2011 році в нього почались проблеми з правоохоронними органами, його могли підозрювати у несплаті податків і як наслідок цього почались відповідні судові тяжби. Після цього ОСОБА_6 вже боявся оформляти на себе будь-яке право власності на майно. В 2011 році ОСОБА_18 його знайомий запропонував придбати квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 у зв`язку з наявним проблемами з правоохоронними органами не хотів оформляти на себе договір купівлі-продажу цієї квартири і навіть з цього приводу звернувся до свого брата та запропонував йому оформити такий договір на ім`я брата. Отримавши незгоду брата, ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_1 і оформив на неї право власності за умови, що в разі виникнення потреби, остання переоформить право власності на зазначену квартиру знову на ОСОБА_6 після цього у вересні 2011 року в нотаріуса був оформлений договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 за участі ОСОБА_5 як продавця, ОСОБА_6 як фактичного покупця, який сплачував грошові кошти та ОСОБА_1 , яка ставила підпис в договорі купівлі - продажу.

В березні 2012 року ОСОБА_6 вирішив придбати автомобіль «Порше Кайен Турбо» для користування в м. Києві, оскільки він в м. Києві не проживав постійно. Знову ж право власності на вказаний автомобіль він запропонував ОСОБА_1 оформити на неї, на що остання погодилась, згодом після оформлення права власності на ОСОБА_1 ОСОБА_6 передав їй ключі до вказаного автомобіля, щоб вона також мала можливість ним користуватись.

В кінці 2012 року у відносинах між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 почались проблеми і ОСОБА_6 попросив останню повернути йому право власності на згадуване майно, однак та відмовилась.

Отримавши від ОСОБА_6 такі пояснення та ряд документів, свідок ОСОБА_17 в червні 2014 року підготував цивільний позов, долучив до нього надані ОСОБА_6 документи та звернувся з вказаним позовом до Печерського районного суду м. Києва. Після того як він дізнався, що його позов залишено без руху, він звернувся до працівників суду для отримання копі ухвали про залишення позову без руху, усунув, зазначені в ухвалі суду, недоліки, після чого справу за його позовом було призначено до розгляду під головуванням судді ОСОБА_2

Адресу відповідача ОСОБА_1 в позовній заяві він зазначав у м. Херсон, оскільки саме така адреса була вказана в договорі купівлі-продажу спірної квартири, та як йому повідомив ОСОБА_6 . ОСОБА_1 дійсно мешкала в Херсоні, куди він - ОСОБА_6 приїжджав в гості до неї додому.

Під час розгляду вказаної справи відбулось декілька судових засідань, в які ОСОБА_1 жодного разу не з`явилась.

Суддею під час розгляду справи ставилось питання з приводу розгляду справи з постановленням заочного рішення, однак він спочатку проти цього заперечував оскільки хотів щоб все ж таки ОСОБА_1 з`явилась в судове засідання. Навіть заявляв з цього приводу клопотання про обмеження виїзду ОСОБА_1 , за кордон, хотів щоб таким чином вона дізналась про судове засідання та все ж таки була присутня на ньому. Однак, зважаючи на те, що провадження у справі вже тривало, приблизно два місяці, він заявив клопотання про розгляд справи із постановленням заочного рішення. При цьому, йому пропонувалось здійснити оголошення про судове засідання в даній справі в газету «Голос України» та оплата такого оголошення повинна була здійснитись за рахунок позивача. Зважаючи, що зі слів ОСОБА_6 йому відомий був спосіб життя ОСОБА_1 , яка практично весь свій час проводила або відпочиваючи за кордоном, або в ресторанах зі своїми супутниками, він вважав таке оголошення недоцільним.

За результатами розгляду цивільної справи судом постановлено заочне рішення. Яким позов задоволено та право власності на спірне майно було переведене на ОСОБА_6 .

В жовтні 2014 року ОСОБА_1 через своїх представників звернулась до Печерського районного суду м. Києва із заявою про перегляд заочного рішення у даній справі. При цьому до такої заяви нею не було долучено жодних доказів, які б підтверджували її такий майновий та фінансовий стан, який би їй дозволив придбати квартиру та автомобіль.

А оскільки в судовому засіданні під час розгляду згадуваної справи вивчались зазначені обставини, то в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення судом було відмовлено.

Після цього ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою до Апеляційного суду м. Києва.

З першого судового засідання на колегію суддів, які переглядали рішення Печерського районного суду м. Києва з боку ОСОБА_1 чинився тиск. Так в судовому засіданні завжди було безліч сторонніх людей, представників якихось громадських організацій, якими в тому числі було подано скаргу на головуючого суддю до ВККС України. Як наслідок такого тиску Головуючим суддею було заявлено самовідвід, де він зазначив про тиск на суд, заяву про самовідвід було задоволено і відповідно змінено склад колегії.

Крім того ОСОБА_1 в судове засідання в апеляційному суді було надано копію витягу з ЄРДР, відомості у який були внесені за її заявою за ст. 375 КК України, що також можна розцінювати як тиск на суд.

В лютому 2015 року ОСОБА_1 почала надавати докази до суду її платоспроможності, які нею не надавались ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні при подачі заяви про перегляд заочного рішення, ні при зверненні з апеляційною скаргою.

Ознайомившись з такими доказами, якими були довідка про заробітну плату її батька, виписка з банківського рахунку, копія договору позики , яка була нотаріально посвідчена, при цьому за пару днів до судового засідання в суді апеляційної інстанції в нього виникли сумніви щодо достовірності таких доказів, оскільки, на його переконання, ОСОБА_1 фіктивно хотіла показати свої статки на момент придбання спірного майна. Ним було підготовлено ряд клопотань про витребування оригіналів доказів, насамперед оригіналу договору позики, проведення відповідної експертизи з приводу встановлення дати підписання такого договору. Однак жодне із його клопотань заявлене не було. Після цього, розуміючи, що об`єктивності в розгляді цієї справи не буде, він заявив клопотання про залишення позову без розгляду, однак і в задоволенні такої заяви йому було відмовлено.

Після цього він подав клопотання про зміну підсудності даної справи до будь-якого іншого суду апеляційної інстанції, будь-якого регіону, однак йому також було відмовлено, тому він змушений був відмовитись від позову, внаслідок чого провадження у справі було закрите.

Як юрист вважає, що рішення суду першої інстанції у згадуваній цивільній справі було законним та обґрунтованим, постановленим на підставі дослідження усіх необхідних доказів, під час розгляду справи всі процедури, визначені ЦПК України були дотримані.

Про те, що нотаріус, який посвідчував копію договір позики, який ОСОБА_1 надала в суд апеляційної інстанції та представник останньої є одногрупниками, йому не відомо.

Аналізуючи показання потерпілої ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_17 , суд приходить до наступного висновку.

Так, показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_17 є логічними та послідовними, узгоджуються поміж собою, узгоджуються змістом позовної заяви поданої ОСОБА_17 в інтересах ОСОБА_6 та обставинами, які встановлені заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва за результатами розгляду справи № 757/17220/14-ц, а відтак і в повній мірі підтверджують покази обвинуваченого.

Крім того, показання свідка ОСОБА_17 з приводу можливого здійснення тиску на колегію суддів апеляційної інстанції, яка здійснювала перегляд рішення у справі № 757/17220/14-ц, з боку ОСОБА_1 , знайшли своє підтвердження в ухвалі колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 26.01.2015, якою задоволено заяву про самовідвід головуючого у справі судді Корчевного Г.В.. (т. 3 а.с. 158-159, т. 7 а.с. 119-120). При цьому зі змісту мотивувальної частини зазначеної ухвали вбачається, що заява про самовідвід судді Корчевного Г.В. мотивована здійсненням тиску ОСОБА_1 на суд. Вказана ухвала суду апеляційної інстанції набрала законної сили, а відтак встановлені нею обставини дають суду підстави сумніватися в правдивості показань потерпілої ОСОБА_1 як з приводу обставин придбання нею спірного майна так і з приводу її необізнаності щодо обставин розгляду цивільної справи судом першої інстанції.

При цьому, зважаючи на дату надання потерпілою ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції доказів своєї платоспроможності та можливості самостійно придбати спірне майно «18.02.2015» (т. 7 а.с. 146-155), суд ставиться критично до наданих нею показань в судовому засіданні з приводу цих обставин, так як саме надання таких доказів разом зі здійсненням тиску на суд апеляційної інстанції, а так само і звернення із заявою про можливе вчинення суддею ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України під час перегляду судового рішення Апеляційним судом м. Києва вказує на недобросовісне користування нею своїми процесуальними правами як відповідача у справі, та саме по собі подання такої заяви про вчинення кримінального правопорушення є одним із засобів досягнення мети по скасуванню судового рішення у справі № 757/17220/14-ц.

Крім того, суд ретельно проаналізувавши покази свідка ОСОБА_6 звертає увагу, що фактичні події викладені в них настільки детально і послідовно, що їх могла викласти лише людина, яка безпосередньо брала участь в подіях, які вона описує. Між тим як показання потерпілої ОСОБА_1 містять розбіжності з приводу того, як їй стало відомо щодо наявності рішення Печерського районного суду м. Києва у згадуваній справі. В одному випадку вона повідомляє, що отримала повідомлення від знайомої, в іншому, що їй про це повідомив особисто ОСОБА_6 . Крім того сумнівними і є показання потерпілої з приводу самостійного придбання нею автомобіля, оскільки остання не змогла повідомити суду навіть приблизне місце знаходження автосалону, де був придбаний автомобіль, навіть не змогла вказати на якому березі річки Дніпро в м. Києві вказаний автосалон міг знаходитись. Відтак суд, ставиться критично до таких показань потерпілої. Та навіть з урахуванням таких показань потерпілої, наданих в судовому засіданні, вони не місять жодних даних ні підтвердження вчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому стороною обвинувачення діяння. Що стосується показань свідка ОСОБА_13 , суд вважає, що такі показання хоч і в певній мірі підтверджують показання потерпілої ОСОБА_1 з приводу позики грошових коштів у свідка ОСОБА_13 , однак зважаючи на те, що свідок ОСОБА_13 зазначила в судовому засіданні про те, що їй не відомо на, що були витрачені потерпілою ОСОБА_1 позичені грошові кошти, жодним чином не вказують на самостійне придбання останньою квартири АДРЕСА_2 , та тим більше не містять ніяких відомостей з приводу постановлення ОСОБА_2 завідомо неправосудного рішення за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 показала, що на даний час працює помічником в Печерському районному суді м. Києва на час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ» про переведення прав і обов`язків покупця та визнання права власності, вона працювала на посаді секретаря судового засідання в Печерському районному суді м. Києва. В коло її посадових обов`язків входило оформлення судової справи, здійснення викликів та повідомлень, відправка поштової кореспонденції під час розгляду цієї справи була секретарем.

За результатами розгляду справи було постановлене заочне рішення. Судових засідань у справі було декілька скільки точно, пригадати не може. Розгляд справи нічим не відрізнявся від інших. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання викликалась шляхом направлення судової повістки на адресу зазначену в позовній заяві, за якою точно адресою, пригадати вже не може. Так, виклики в справі здійснюються за адресами вказаними у позовній заяві, тобто за останнім відомим місцем реєстрації відповідача. Також здійснюються запити до адресного бюро. Хто саме оформлював запити у вказаній справі вона, чи помічник, вже не пригадує. Оголошення в газетах про розгляд справ в 2014 році відбувались дуже рідко і то тільки за кошти позивача. Поштова кореспонденція суду зазвичай відправлялась через канцелярію суду, у разі надходження до загальної канцелярії якогось документу по справі, яка перебуває в провадженні у судді, такий документ потрапляє до судді, приблизно протягом дня.

Чи були будь-які процесуальні порушення під час розгляду цієї справи їй не відомо. Про постановлення завідомо - неправосудного рішення суддею ОСОБА_2 їй не відомо.

Суддю ОСОБА_2 може охарактеризувати як хорошу людину, відповідального суддю.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що з суддею Печерського районного суду ОСОБА_2 в неї склались виключно робочі відносини. В 2014 році вона працювала помічником судді Печерського районного суду ОСОБА_2 її посадові обов`язки визначались ЦПК України та інструкцією з діловодства в місцевих загальних судах, точний перелік яких вона вже не пригадує.

Скільки було судових засідань у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 ., ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ» про переведення прав і обов`язків покупця та визнання права власності, вона не пам`ятає. Під час розгляду справи присутня не була, хоча мала можливість ознайомитись з вказаною справою Хто готував запити у даній справі, не пригадує. Розгляд даної справи відбувався аналогічно іншим справам. Всі обставини, які підлягають з`ясуванню під час розгляду справи регламентуються ЦПК України. Які адреси були зазначені в позовній заяві у даній справі, не пригадує. Зазначила, що поштова кореспонденція суду зазвичай відправлялась через канцелярію суду, однак були випадки, коли сторонам у справі надавались судові повістки, щоб ті самостійно їх відправили через пошту, у разі надходження до загальної канцелярії якогось документу по справі, яка перебуває в провадженні у судді, такий документ потрапляє до судді, приблизно через добу.

Будь-які дані з приводу постановлення суддею ОСОБА_2 завідомо неправосудного рішення, їй не відомо. ОСОБА_2 може охарактеризувати як професійного, справедливого суддю та як хорошу людину.

Показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_9 отримані у спосіб, визначений КПК України, узгоджуються поміж собою, а також підтверджують версію обвинуваченого з приводу проведення розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ», про переведення прав і обов`язків покупця та визнання права власності аналогічно іншим розглядом цивільних справ. Відтак суд приймає означені показання як доказ невинуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому стороною обвинувачення діяння.

Щодо наявних письмових доказів в даному кримінальному провадженні, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту, суд приходить до наступного висновку.

Так, з даних протоколу огляду від 30.01.2014 з додатками (т. 3 а.с. 1-250, т. 4 а.с. 1-172, т. 11 а.с. 113-262) вбачається, що слідчим в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Козюрою Р.О. проведено огляд цивільної справи № 757/17220/14-ц.

Відповідно до ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Таким чином, огляд - це слідча дія, що полягає у безпосередньому сприйнятті зовнішніх ознак матеріальних об`єктів з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення

Однак з витягу з кримінального провадження № 42014100000001627 вбачається, що відомості за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України були внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 08.12.2014, тобто по спливу 11 місяців після проведення слідчої дії - огляду документів. (т. 11 а.с. 4). Аналогічні дані з приводу дати початку проведенні досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42014100000001627 містяться в дорученні про проведення досудового розслідування від 08.12.2014 (т. 11 а.с. 6), повідомленні про початок досудового розслідування від 08.12.2014 (т. 11 а.с. 7).

Таким чином, 30.01.2014, тобто в день проведення огляду документів (цивільної справи № 757/17220/14-ц, не тільки не було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, а й, відповідно, не було визначено групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні.

За таких обставин, суд робить висновок про те, що слідчий в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Козюра Р.О. не мав підстав та повноважень для проведення огляду цивільної справи, так як не були внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення, а керівником органу досудового розслідування, відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, доручення про проведення досудового розслідування було надано 08.12.2014.

Наряду з викладеним, суд, вважає, що дані, які містяться в означеному протоколі вказують виключно на наявність в провадженні судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 цивільної справи № 757/17220/14-ц, постановлення у ній процесуальних рішень, що не заперечується сторонами кримінального провадження, та жодним чином не вказують на вчинення чи невчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому діяння стороною обвинувачення.

Крім того матеріали цивільної справи надані в копіях суду як стороною обвинувачення так і стороною захисту, на підтвердження власних позицій, в повній мірі узгоджуються з показаннями обвинуваченого з приводу як то відкриття провадження у справі так і подальшого здійснення виклику сторін у судове засідання та постановлення рішення у справі за результатами розгляду такої справи.

При цьому суд звертає увагу, що порядок розгляду цивільних справ визначався чинними на той час положеннями ЦПК України в редакції 2004 року.

Дослідивши надані сторонами кримінального провадження копії матеріалів цивільної справи, суд приходить до висновку, що дії суду під час розгляду цивільної справи № 757/17220/14-ц в повній мірі узгоджувались та відповідали вказаним вимогам цивільного процесуального законодавства України, чинного на час розгляду справи та постановлення за її результатами судового рішення.

Та в повній мірі спростовується твердження сторони обвинувачення з приводу того, що судові засідання у згадуваній справі суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 відкладались виключно з метою в створення видимості виклику усіх сторін по справі у судове засідання письмовими повістками.

Крім цього сама сторона обвинувачення сама ж в обвинувальному акті зазначає, що суддя ОСОБА_2 01.07.2014 з метою встановлення фактичного місця проживання та реєстрації ОСОБА_1 направив запит на адресу УДМС України в Херсонській області, що спростовує твердження сторони обвинувачення з приводу умисних дій судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 , спрямованих на усунення ОСОБА_1 від участі у розгляді означеної цивільної справи.

З приводу наявної в матеріалах кримінального провадження заяви ОСОБА_1 (т. 11 а.с. 11-35), слід зауважити, що вказана заява містить суб`єктивну оцінку потерпілої судового рішення, постановленого у цивільній справі № 757/17220/14-ц та вказує на її незгоду з таким рішенням, що само по собі не можу вказувати на неправосудність судового рішення у справі як і її показання надані в судому засіданні.

Згідно даних висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 26.03.2015 за № 3378/14-54 (т. 13 а.с. 121-128) середньоринкова ціна автомобіля «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 , станом на 26.08.2014 складала: 1 620 905,78 грн. (один мільйон шістсот двадцять тисяч дев`ятсот п`ять грн. 78 коп.).

Середньоринкова ціна автомобіля «Порше Кайен Турбо», номер кузова НОМЕР_1 , станом на 04.11.2014 складала: 1 208 260,59 грн. (один мільйон двісті вісім тисяч двісті шістдесят грн. 59 коп.).

Враховуючи той факт, що автомобіль не був пошкоджений, встановити вартість матеріального збитку з технічної точки зору неможливо.

Оцінюючи на предмет належності та допустимості означений висновок експерта, суд насамперед звертає увагу, що даними, які містяться у згадуваному висновку експерта встановлюється виключно вартість досліджуваного автомобіля станом на 26.08.2014 та на 04.11.2014, однак означені дані жодним чином не вказують на постановлення суддею ОСОБА_2 завідомо неправосудного рішення за обставин викладених в обвинуваченні.

Крім цього дані означеного висновку експерта не можна покласти в основу обвинувачення в частині доведення заподіяння шкоди потерпілій діянням, що інкримінується ОСОБА_2 , оскільки згадуваний автомобіль, незалежно від постановлення суддею ОСОБА_2 рішення у цивільній справі № 757/17220/14-ц не вибував із володіння потерпілої, про що остання вказувала в судовому засіданні під час допиту.

Згідно даних висновку експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи від 30.04.2015 за № 3346/6869/15-43/7179/15-45 (т. 13 а.с. 160-180) дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_2 , на момент проведення оцінки - 26.08.2014 становить 6 547 033 грн. (шість мільйонів п`ятсот сорок сім тисяч тридцять три гривні).

З дослідницької частини означеного висновку експерта вбачається, що в наданих для проведення експертизи матеріалах відсутні документи, що підтверджують наявність безповоротної втрати майна, чим спричинено збитки (матеріальну шкоду) ОСОБА_23 та розрахунок суми спричинених збитків.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відтак твердження сторони обвинувачення з приводу заподіяння суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_1 тяжких наслідків, а саме матеріальних збитків на загальну суму 8 167 938,78 (вісім мільйонів сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень сімдесят вісім копійок) за обставин, викладених в обвинувальному акті, насамперед не відповідає положенням Цивільного Кодексу України, а також в повній мірі спростовується даними, викладеними у висновку експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи від 30.04.2015 за № 3346/6869/15-43/7179/15-45 (т. 13 а.с. 160-180).

По суті даних, які містяться у досліджених в судовому засіданні наданих стороною захисту роздруківках телефонних з`єднань номерів телефонів належних ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , роздруківках відомостей перетину державного кордону України ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , роздруківках відомостей щодо сплати пенсійних внесків матерію ОСОБА_1 за період з 2000 року по 2010 рік (т. 5 а.с. 75-88, т. 8 а.с. 115-238, т. 9 а.с. 1-230, т. 10 а.с. 1-231, 264-266), суд вважає, що такі дані, хоч і отримані у спосіб, визначений КПК України шляхом надання тимчасового доступу слідчим суддею стороні захисту до них, а відтак є допустимими в розумінні КПК України, однак зважаючи на те, що наявна в них інформація жодним чином не містить даних з приводу обставин, які б підлягали доказуванню, відповідно до статті 91 КПК України, вважає їх неналежними доказами, а відтак відкидає їх.

Таким чином, на підставі дослідження усіх наявних у справі доказів з точки зору їх допустимості, належності та взаємозв`язку, судом встановлено, що в провадженні судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 перебувала цивільна справа № 757/17220/14-ц за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5, ТОВ «АВТОПОРТ КИЇВ», про переведення прав і обов`язків покупця та визнання права власності. За результатами розгляду якої суддею Печерського районного суду м. Києва постановлено заочне рішення про задоволення вказаного позову.

Щодо правозастосування статті 375 КК України, Верховний Суд України у своїх ухвалах від 20 листопада 2014 року у справі № 5-24кс14, від 18 червня 2015 року у справі № 5-56кс15 сформулював правовий висновок, який суд оцінює через призму вимог та правил, передбачених ч. 6 ст. 368, ст. 458 КПК України. Так, постановлення завідомо неправосудного судового акта, відповідальність за яке передбачена ст. 375 КК України, є спеціальним видом службового зловживання в галузі здійснення правосуддя, суб`єкт якого (суддя) умисно з будь-яких мотивів свідомо і цілеспрямовано використовує своє службове становище всупереч інтересам правосуддя. Лексико-граматичне та логічне тлумачення дає змогу визначити три складові, що містяться у диспозиції частини першої статті 375 КК, які характеризують об`єктивні і суб`єктивні ознаки злочину: а) вирок чи інше рішення суду є неправосудним; б) це неправосудне рішення суддею (суддями) постановляється; в) неправосудність судового рішення має бути завідомою. Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 375 КК, характеризується прямим умислом: суддя достовірно знає, переконаний в тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості. Поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України містить наступні ознаки: постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, яке а) спричинило тяжкі наслідки або б) було вчинене з корисливих мотивів чи в) в інших особистих інтересах.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, характеризується виключно прямим умислом.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України за кваліфікуючою ознакою - спричинення тяжких наслідків.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось ні стороною обвинувачення, ні потерпілою, що на час розгляду цивільної справи № 757/17220/14-ц ОСОБА_2 був професійним суддею та мав повноваження на здійснення правосуддя. Відтак суд приходить до висновку, що справу № 757/17220/14-ц розглянуто належним судом в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між тим, ні матеріалами кримінального провадження, ні показаннями потерпілої та свідків у справі стороною обвинувачення не доведено умисного грубого порушення вимог ЦПК України (в редакції 2004 року) суддею ОСОБА_2 під час розгляду згадуваної цивільної справи.

На надано й стороною обвинувачення будь - яких доказів того, що суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 умисно діяв на користь ОСОБА_6 при постановленні рішення у згадуваній цивільній справі.

Так, жодних доказів з приводу можливого знайомства ОСОБА_6 та судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 як особистого так і опосередкованого через третіх осіб, суду не надано. Не зазначено й мотиву постановлення суддею Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 саме неправосудного рішення у справі № 757/17220/14-ц.

Не наведено й жодних доказів й на предмет можливого неприязного ставлення судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що б могло стати підставою для постановлення судового рішення у справі № 757/17220/14-ц умисно на користь ОСОБА_6 .

Крім того, суд звертає увагу, що рішення у згадуваній справі не скасоване судом апеляційної інстанції як неправосудне (ст. 62 Конституції України), що вказує на недоведення стороною обвинувачення вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_2 .

З приводу відсутності наслідків у виді заподіяння збитків потерпілій ОСОБА_1 , суд описав зазначені обставини в мотивувальній частині Вироку вище.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що показання потерпілої, свідків, дані наведених процесуальних документів, та на підставі сукупності доказів, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про недоведеність вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_2 .

Крім того, показання потерпілої, свідків, дані наведених процесуальних документів, та на підставі сукупності доказів, встановлені судом фактичні обставини справи беззаперечно свідчать формування штучних доказів та однобічність проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні з обвинувальним ухилом.

Поряд з вказаним, суд звертає увагу на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені стороною обвинувачення, які потягли за собою порушення права на захист обвинуваченого.

Так, 02.02.2015 року Генеральним прокурором України Яремою В.Г. в межах кримінального провадження № 42014100000001627 від 08.12.2014 року було складено письмове повідомлення підозру ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України. (т. 13 а.с. 28-38).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор може здійснювати свої повноваження виключно у формі процесуального керівництва. Зазначені положення розповсюджуються в тому числі й на здійснення повідомлення про підозру.

Єдиним підтвердженням повноважень прокурора, відповідно до положень КПК України, а також п.п. 2 п. 3.1 розділу 3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які здійснюються у формі процесуального керівництва є витяг з ЄРДР. При цьому дані щодо процесуального керівника (прокурора в кримінальному провадженні), відповідно до п.п. 2 п. 3.1 розділу 3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться до ЄРДР - невідкладно.

Даних, щодо внесення ОСОБА_27 як процесуального керівника в кримінальному проваджені, в якому останнім, було складено та підписано відносно ОСОБА_2 повідомлення про підозру, стороною обвинувачення не надано, всі наявні в матеріалах кримінального провадження витяги з ЄРДР не містять прізвища ОСОБА_27 .

На момент складання та підписання письмового повідомлення про підозру ОСОБА_2 , останній був і є до цього часу професійним суддею, а відтак, відповідно до положень ст. 481 КПК України повноваження щодо здійснення письмового повідомлення про підозру надаються Генеральному прокурору або його заступнику, тобто вказані конкретно визначені КПК України посадові службові особи, і цей перелік є виключним.

Вручення вказаного повідомлення про підозру Генеральний прокурор України Ярема В.Г., всупереч вимогам ст.ст. 480, 481 КПК України, доручив слідчому групи слідчих в даному кримінальному провадженні, яке останній виконав 13.02.2015.

Приходячи до такого висновку, суд вважає, що ст. 481 КПК України, не можна вважати спеціальною щодо ч. 2 ст. 36 КПК України, оскільки у частині обов`язкового процесуального керівництва, як підстави для прийняття процесуального рішення та вчинення процесуальної дії у вигляді повідомлення про підозру судді, ч. 2 ст. 36 КПК України містить приписи, які визначають первинні повноваження на повідомлення про підозру особі прокурором.

Здійснення повідомлення про підозру судді виключно Генеральним прокурором або його заступником є похідним повноваженням від первинного права, що випливає з процесуального керівництва. Обмеження переліку процесуальних керівників у кримінальному провадженні, що мають право повідомляти про підозру суддям, зумовлене особливим статусом останніх.

Поняття «повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення» у діючому КПК України вживається у двох значеннях: 1) для позначення відповідного процесуального акту, складеного прокурором - процесуальним керівником або слідчим, який визначений (призначений) керівником органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Повідомлення про підозру як процесуальний акт має містити відомості, вичерпний перелік яких наведено у ст. 277 КПК України; 2) для позначення відповідної процесуальної дії стосовно складення та вручення повідомлення особі про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Принципово важливим є те, що відповідно до положень КПК України і складання зазначеного процесуального акту, і його вручення має здійснюватися однією і тією ж особою - слідчим або прокурором - процесуальним керівником. При цьому, аналіз положень КПК України вказує на те, що слідчий чи прокурор, які не склали повідомлення про підозру, не наділені КПК правом вручати його.

Так, згідно з ст. 277 КПК України повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення (п. 1 абз. 2 ч. 1); підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (п. 8 абз. 2 ч. 1). Отже, ст. 277 КПК України регламентує, що в обох випадках ідеться про одну й ту саму особу прокурора. Більше того, за структурою повідомлення про підозру, визначеною в Кодексі й навіть розбитою на пункти, підпис прокурора, який здійснив повідомлення про підозру, ставиться після роз`яснення прав підозрюваного (п. 7 абз. 2 ч. 1). Тому роз`ясняти права підозрюваного має виключно прокурор, який прийняв процесуальне рішення, - склав, тобто безпосередньо здійснив, повідомлення.

При цьому, вручення повідомлення про підозру, як процесуальну дію не може вчиняти особа, яка не складала цей документ. Це також випливає із положень ч. 2 ст. 276 КПК України, за якою до осіб, котрі не наділені правом повідомляти про підозру, але мають право повідомляти права затриманій особі - підозрюваному, віднесені лише службові особи, які згідно із законом затримали таку особу. Інші випадки роз`яснення прав підозрюваного особою, котра не здійснює повідомлення, законом не передбачені.

Процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а лише після вручення повідомлення. Саме із цим моментом процесуальний закон пов`язується набуття особою відповідних процесуальних прав після їх роз`яснення слідчим, прокурором.

Виходячи зі змісту ст. 277 КПК України, процесуальні дії щодо складення і вручення повідомлення про підозру може вчинити виключно одна й та сама службова особа, котра має відповідні процесуальні повноваження.

Генеральний прокурор або його заступник не можуть передати такі повноваження слідчому, або іншому прокурору також через те, що згідно із ч. 4 ст. 22, абз. 1 ч. 1 ст. 277, ч. 1 ст. 278 КПК України слідчий має право вручати складене виключно ним самим і погоджене з прокурором повідомлення про підозру.

Таким чином, наведений аналіз КПК України свідчить про те, що повідомлення про підозру судді може здійснити виключно Генеральний прокурор або його заступник.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, встановленому ст. 278 КПК України, і складається з двох послідовних дій слідчого, прокурора: 1) складення повідомлення про підозру - процесуального акта; 2) вручення його особі, підозрюваній у вчиненні кримінального правопорушення.

Зі змісту ст.ст. 42, 277 КПК України випливає, що процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а лише після вручення повідомлення. Саме із цим моментом закон пов`язує набуття особою відповідних процесуальних прав після їх роз`яснення слідчим, прокурором.

Таким чином, зі місту статті 277 КПК України вбачається що, процесуальні дії щодо складення і вручення повідомлення про підозру може вчинити виключно одна й та сама службова особа, котра має відповідні процесуальні повноваження, а саме Генеральний прокурор або його заступник, але дана вимога закону органом досудового слідства не виконана.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до описів вкладень у листи (т. 13 а.с. 39, 41, 42, 43) повідомлення про підозру ОСОБА_2 направлялось за адресами: АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 АДРЕСА_9 . Натомість як ОСОБА_2 зареєстрований та проживав на момент направлення повідомлення про підозру за іншою адресою.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.ст. 277, 278 КПК України письмове повідомлення про підозру складається, підписується та вручається а разі неможливості такого вручення направляється у спосіб, визначений для вручення повідомлень, в оригіналі та в одному екземплярі.

Між тим, як вбачається з поштових направлень описів вкладень у листи (т. 13 а.с. 39, 41, 42, 43) за різними адресами направлялись повідомлення про підозру та 13.02.2015 року ОСОБА_2 також вручений з аналогічною назвою документ, що ставить під сумнів його оригінальність.

Зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку про те, що недотримання положень процесуального закону при повідомленні ОСОБА_2 про підозру, слід розглядати як відсутність такого повідомлення взагалі, що в свою чергу унеможливлювало й пред`явлення обвинувачення останньому та саме по собі складання відносно ОСОБА_2 за вказаних обставин обвинувального акту є грубим порушенням його права на захист. Вказане твердження суду в повній мірі узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Отже, суд вважає, що під час досудового розслідування мало місце порушення кримінального процесуального закону, яке є істотним порушенням прав і свобод людини. При цьому висновок суду з приводу неналежного повідомлення ОСОБА_2 про підозру, незважаючи на грубе порушення вимог КПК України, не спростовує висновків суду про цілковиту недоведеність обвинувачення за результатами безпосереднього дослідження та оцінки доказів.

Суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з урахуванням з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності, та взаємозв`язку.

З урахуванням того, що по справі забезпечено всебічний, повний та об`єктивний розгляд всіх обставин в їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_2 , а тому останній підлягає виправдуванню.

Цивільний позов у справі не заявлений.

Процесуальні витрати за залучення експерта під час досудового розслідування слід віднести на рахунок держави.

Речові доказі по справі відсутні.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 не застосовано.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2015 року накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2015 року накладено арешт на автомобіль марки «Порше Кайен Турбо» д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У зв`язку з тим, що в подальшому застосування арешту квартири та автомобіля майна відпала потреба, суд вважає за можливе його скасувати.

Керуючись ст.ст. 373, 374, КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 375 КК України та виправдати за недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_2 .

Скасувати арешт з автомобіля марки «Порше Кайен Турбо» д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , накладений ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2015 року та з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , накладений ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2015 року.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а обвинуваченим - з моменту отримання його копії.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається прокурору та обвинуваченому.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Учасники судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя О.Д. Рудюк