Рішення № 86910383, 14.01.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/8844/18

провадження 2/201/232/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої Таміли Вєзіровни, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування дій державного реєстратора, стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 14 серпня 2018 року звернулося суду з позовом до відповідача приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої Т.В. про визнання незаконними та скасування дій державного реєстратора, стягнення судових витрат. Позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою Т.В. було посвідчено правочини і проведена відповідна державна реєстрація належного їм по іпотеці приміщення АДРЕСА_2 , оскільки вказана реєстрація відбувалася за рішенням суду, яке згодом було скасовано, отже і дії приватного нотаріуса і наступні дії третіх осіб по перереєстрації їх власності є незаконними. Позивач вважає, що порушені його права. Зараз є спір за вказане приміщення, в добровільному порядку його не вирішено. Представник позивача просив визнати незаконними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевої Т.В. щодо державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 , державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 , а також державної реєстрації іпотеки та заборони за наступними нікчемними договорами іпотеки стосовно нежитлового приміщення АДРЕСА_2 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення цього приватного нотаріуса № 13490031 від 02 червня 2014 року щодо припинення права власності ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 5870222, рішення № 13494275 від 02 червня 2014 року щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 5872021, рішення № 13497620 від 02 червня 2014 року щодо державної реєстрації іпотеки на нежитлове приміщення НОМЕР_2 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5, номер запису про іпотеку: 5873689, іпотекодавець: ОСОБА_2 , іпотекодержатель: ОСОБА_3 , рішення № 13496881 від 02 червня 2014 року щодо державної реєстрації заборони на вказане нежитлове приміщення НОМЕР_2 номер запису про обтяження: 5873298, обтяжувач: ОСОБА_3 , скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення цього приватного нотаріуса № 27030658 від 12 грудня 2015 року щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 12502614, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного Румянцевої Т.В . № 27033496 від 12 грудня 2015 року щодо державної реєстрації іпотеки на нежитлове приміщення НОМЕР_2 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про іпотеку: 12504274, іпотекодавець: ОСОБА_4 , іпотекодержатель: ОСОБА_5 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення відповідача № 27032767 від 12 грудня 2015 року щодо державної реєстрації заборони на нежитлове приміщення НОМЕР_2 поз. 1-12, загальною площею 93.0 кв. на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про обтяження: 12503812, обтяжувач: ОСОБА_5 і стягнути з відповідача судові витрати, задовольнити уточнений позов в повному обсязі.

Відповідач приватний нотаріус Румянцева Т.В. та/або її представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи були повідомлені належним чином, про що є письмове повідомлення, про причини не явки суду не повідомили, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, в письмовому зверненні до суду з заявленими позовними вимогами фактично не згодні, вважають, що звернення до нотаріуса було в передбаченому законом порядку, при посвідченні договору порушень не було. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брала і не бере, нічиїх прав не порушувала і будь-якої шкоди не завдавала. Просила винести рішення за наявними матеріалами справи по закону на розсуд суду без її участі і відмовити в задоволенні позову. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлені належним чином, про що є письмове повідомлення, про причини не явки суду не повідомили, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, з заявленими позовними вимогами фактично не згодні, при посвідченні правочинів порушень не було. Все ними зроблено згідно вимог закону, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Просили винести рішення за наявними матеріалами справи по закону на розсуд суду без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних третіх осіб згідно ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що 10 червня 2005 року між «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який відступив права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СМ-301/065/2005. На підставі кредитного договору позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 504 502.26 грн. 28 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який відступив права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СМ-8МЕ301/074/2008. На підставі кредитного договору позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 220 000.00 доларів США.

В забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РМ- 5МЕ301/074/2008, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижиком О.С., реєстровий № 501. Предметом іпотеки за цим договором було нежиле приміщення загальною площею 99.0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю на праві власності. Факт державної реєстрації договору іпотеки підтверджується Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек від 29 лютого 2008 року № 17280654. 16 квітня 2010 року було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № РМ- 5МЕЗ01/074/2008 від 28 лютого 2008 року.

05 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України було укладено договір факторингу відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли наступні права: право вимоги сум основного боргу; право вимоги сплати процентів у нарахованих на суму основного боргу; право вимоги штрафних санкцій; право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами № СМ-301/065/2005 від 10 червня 2005 року, СМ- 5МЕ301/074/2008 від 28 лютого 2008 року. Також, 05 червня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права та обов`язки за договором іпотеки № РМ- 5МЕ301/074/2008 від 28 лютого 2008року, реєстровий № 501. Таким чином, до позивача перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами та договором іпотеки.

Своїх грошових зобов`язань за кредитними договорами ОСОБА_1 належним чином не виконала. У зв`язку з чим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2015 року по справі № 904/8914/14 позов було задоволено та стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СМ-301/065/2005 від 10 червня 2005 року у сумі 243 553.56 грн.

Також, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року по справі № 204/7092/14-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними зобов`язаннями та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним та додаткових договорів, було частково задоволено первісний позов та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СМ-8МЕЗ01/074/2008 від 28 лютого 2008 року у загальній сумі 2 332 876.19 грн. Дане судове рішення оскаржувалось в апеляційній та касаційній інстанціях та було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року, а також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2016 року.

Отже, факт видачі кредитних коштів, розмір заборгованості за кредитними договорами, а також факт відступлення права вимоги за кредитними договорами було встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Щодо переобладнання предмета іпотеки та виділення його частки за адресою

АДРЕСА_2: 07 жовтня 2016 року Слідчим відділом Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження № 12016040030000816 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України за фактом розтрати заставного майна ОСОБА_1 .. З матеріалів кримінального провадження вбачається наступне: 10 червня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який відступив права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СМ-301/065/2005. На підставі кредитного договору позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 504 502.26 грн.. В забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, 25 серпня 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РСЬ-301/151/2005, реєстровий номер 2-3-444. Предметом іпотеки за цим договором було нежиле приміщення загальною площею 107.9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належало іпотекодавцю на праві власності. 03 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору іпотеки № РСЬ-301/151/2005 від 25 серпня 2005 року, реєстровий номер 2-3-444. 03 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СМ-8МЕ301/057/2006. 03 жовтня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № СМ-301/065/2005 від 10 червня 2005 року та СМ-8МЕ301/057/2006 від 03 жовтня 2006 року, було укладено договір іпотеки № РМ-8МЕ301/057/2006, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижиком О.С., реєстровий № 2-3-714. Предметом іпотеки за цим договором було нежиле приміщення загальною площею 107.9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належало іпотекодавцю на праві власності.

25 вересня 2007 року службові особи ЗАТ «ОТП Банк» направили Комунальному підприємству «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» лист Вих. № 1332, в якому надали згоду на виділення та продаж частини приміщення за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 8.9 кв. м. В листі також було зазначено, що площа приміщення, яка знаходиться в заставі ЗАТ «ОТП Банк» повинна складати не менш ніж 99.0 кв. м. У зв`язку з дозволом банку на відчуження частини предмета іпотеки, 12.10.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу № 2955, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижиком О.С. За цим договором ОСОБА_8 набула право власності на частину нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 8.9 кв. м.

28 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який відступив права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СМ-8МЕ301/074/2008. На підставі кредитного договору позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 220 000.00 доларів США. 28 лютого 2008 року, в забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами № СМ-301/065/2005 від 10 червня 2005 року та № СМ-8МЕ301/074/2008 від 28 лютого 2008 року, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №РМ-8МЕ301/074/2008, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Чижиком О.С., реєстровий № 501. Предметом іпотеки за цим договором було нежиле приміщення загальною площею 99.0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належало іпотекодавцю на праві власності.

24 вересня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір дарування нежитлового приміщення № 1879. За цим договором ОСОБА_9 набула право власності на частину нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 8.9 кв. м. 10 грудня 2010 року Управлінням Дніпропетровського архітектурного-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради було направлено начальнику КП ДМБТІ Кривошеєвій Т.Р. Технічне заключення № 1539/6. Згідно цього Технічного заключення, відбулась зміна загальної площі нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (попереднє прим . НОМЕР_2 ) у зв`язку з демонтажем старих несучіх конструкцій та встановлення нових гіпсокартонних перегородок з утворенням нових позицій 1-12. На підставі вищевикладеного, Управління ДАБК узаконило загальну площу нежилого приміщення НОМЕР_2 (попереднє прим . НОМЕР_2 ) - 93.0 кв. м.

11 грудня 2010 року службові особи ПАТ «ОТП Банк» направили начальнику КП ДМБТІ Кривошеєвій Т.Р. лист Вих. № 4859/12-4 про те, що ПАТ «ОТП Банк» не заперечує проти оформлення правовстановлюючих документів на приміщення, розташоване в житловому будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_2 поз. 1 - 12 , загальною площею 93,0 кв.м., що знаходиться в іпотеці за договором іпотеки № РМ- 8МЕ301/074/2008 від 28 лютого 2008 року, зареєстрованого приватним нотаріусом ДМНО Чижик А.С. за №501. На підставі вищевказаного Технічного заключення від 10 грудня 2010 року та листа банку від 11 грудня 2010 року, ОСОБА_1 письмово звернулась до Дніпропетровського міського голови Куліченка І.І. та просила підготувати проект рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про оформлення права приватної власності з наданням відповідного свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, розташованого в житловому будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_2, поз. 1 - 12.

27 грудня 2010 року рішенням Дніпропетровської міської ради за № 4482 про оформлення права власності гр. ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 було вирішено: оформити право приватної власності, з видачею свідоцтва гр. ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_2 поз. 1-12, загальною площею 93.0 кв. м., у т. ч. вітрина а6 - 1, ґанки літ. а3, а5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 (після переобладнання поз. 1-5, 7 приміщення АДРЕСА_2 . Комунальному підприємству «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (Кривошеєва Т.Р.) оформити і зареєструвати свідоцтво про право власності згідно п. 1 цього рішення. Попередній правовстановлювальний документ анулювати та долучити до реєстраційної справи КП ДМБТІ. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови Крупського А.Ф. 29 грудня 2010 року було оформлено та зареєстровано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1.

Отже, як вбачається з вищенаведеного, з дозволу попереднього іпотекодержателя - ПАТ «ОТП Банк» іпотечному нежилому приміщенню було присвоєно нову адресу, а саме: АДРЕСА_2 , а також змінено загальну площу приміщення з 99.0 кв. м. на 93.0 кв.м. Також, частину приміщення за номером НОМЕР_2 в розмірі 8.9 кв. м. було відчужено з дозволу іпотекодержателя, тобто ця частина приміщення вже не є предметом іпотеки. Тобто, станом на 29 грудня 2010 року в іпотеці ПАТ «ОТП Банк» за договором іпотеки І6РМ-8МЕ301/074/2008, посвідченого 28 лютого 2008 року приватним нотаріусом ДМНО Чижиком О.С., реєстровий № 501 перебувало нежиле приміщення НОМЕР_2 поз. 1-12, загальною площею 93.0 кв. м., у т. ч. вітрина а6 -1, ґанки літ. а3, а5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 (після переобладнання поз. 1-5, 7 приміщення АДРЕСА_2 .

Щодо незаконного відчуження предмета іпотеки:

у зв`язку з ухваленням заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року за № 175/1555/14-ц, яке в подальшому було скасовано, іпотеку та заборону на нежиле приміщення НОМЕР_3 поз. 1-12, загальною площею 93.0 кв. м., у т. ч. вітрина а6 - 1, ґанки літ. а3, а5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 (після переобладнання поз. 1-5, 7 приміщення АДРЕСА_2 було припинено. В період дії вищевказаного рішення суду іпотечне майно було відчужено та передано в наступну іпотеку, а саме: 02 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу № 1058, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В.. За цим договором ОСОБА_2 набув право власності на іпотечне майно.

Того ж дня, нежиле приміщення НОМЕР_2 незаконно було передано в іпотеку ОСОБА_3 , на підставі договору іпотеки № 1060, посвідченого 02 червня 2014 року приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В.. В подальшому, 12 грудня 2015 року за заявами ОСОБА_3 іпотека і заборона були припинені. У зв`язку з чим 12 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу № 2347, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В.. Того ж дня нежиле приміщення НОМЕР_2 було передано в іпотеку ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 2349, посвідченого року приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В.. Також, як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08 серпня 2016 року загальну площу нежилого приміщення НОМЕР_2 було змінено з 93.0 кв. м. на 93.4 кв. м.

В силу положень ч. З ст. 5 Закону України «Про іпотеку», іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Тобто, як стверджує представник позивача, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на сьогоднішній день є іпотекодержателем нежилого приміщення НОМЕР_2 загальною площею 93.4 кв. м.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року за № 175/1555/14-ц яким було припинено іпотеку та заборону ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було скасовано ухвалою суду від 29 січня 2016 року. А ухвалою суду від 19 лютого 2016 року позов по цій справі було залишено без розгляду. Отже, скасоване заочне рішення суду про визнання договору іпотеки недійсним не породжує в подальшому жодних правових наслідків, а іпотека ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є чинною з моменту її первісної державної реєстрації.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про скасування обтяження іпотекою нерухомого майна, на підставі якого з Єдиного реєстру заборон виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Єдиному реєстрі заборон, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, на думку позивача, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Єдиний реєстр заборон.

Отже, ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна іпотекодавця та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі.

Тобто, стверджує сторона позивача, на момент укладення правочинів щодо відчуження спірного нерухомого майна та передання його в наступну іпотеку, іпотека ТОВ «ОТП Факторинг Україна» була дійсною. Оскільки іпотекодержатель - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надавав згоди на відчуження предмета іпотеки та передання його в наступну іпотеку, то договори про його відчуження і передання в наступну іпотеку є нікчемними і не породжують жодних правових наслідків.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу № 1058 від 02 червня 2014 року, договору іпотеки № 1060 від 02 червня 2014 року, договору купівлі-продажу № 2347 від 12 грудня 2015 року, договору іпотеки № 2349, що були посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В., єдиним законним іпотекодержателем нежилого приміщення НОМЕР_2: поз. 1 - тамбур, поз. 2, 3 - вітрини, поз. 4,15 - кабінети, поз. 5, 6 - зали, поз. 7, 9, 10, 12, 13 - коридори, поз. 8 - туалет, поз. 11, 14 - комори, загальною площею - 93.4 кв. м., у т. ч. вітрина літ. а6 - 1, ґанки літ. а3, а5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 було та є, як стверджує позивач, ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

А отже, на думку сторони позивача, дії приватного нотаріуса Румянцевої Т.В. стосовно іпотечного майна щодо посвідчення та державної реєстрації вищевказаних договорів, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстрації зміни власників, обтяження іпотекою та забороною на підставі наступних договорів іпотеки) є незаконними та підлягають скасуванню.

Позивач звернувся до відповідача для з`ясування вказаних питань і йому надана відповідь, яка його не задовольнила. Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки дії відповідача, на їх думку, були не законними, порушені їх права. В добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

На момент прийняття приватним нотаріусом оскаржуваних у справі рішень, а саме: № 13490031 від 02 червня 2014 року, № 13494275 від 02 червня 2014 року, № 13497620 від 02 червня 2014 року, № 13496881 від 02 червня 2014 року, № 27030658 від 12 грудня 2015 року, № 27033496 від 12 грудня 2015 року, № 27032767 від 12 грудня 2015 року відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулювалися Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІУ та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІУ (далі Закон) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. І ст. З Закону державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Згідно ч. 5 ст. З Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Відповідно до ч. І ст. 9 Закону, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

В свою чергу, нотаріус, в розумінні ст. З Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ, це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Згідно зі ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт. Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та реєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Нотаріус як спеціальний суб`єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

У відповідності до ч. І ст. 15 Закону, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводитеся в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до ст. 16 Закону Заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень встановлено частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІУ.

Так, відповідно до зазначеної вище норми у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об`єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

02 червня 2014 року відповідачем, приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В., було проведено реєстрацію права власності на приміщення АДРЕСА_2 , за власником, ОСОБА_1 , та у зв`язку з продажом вищевказаного приміщення проведена реєстрація права власності за покупцем ОСОБА_2 (шляхом переходу права власності - повне відчуження). Того ж дня було проведено державну реєстрацію обтяжень та реєстрацію іпотеки приміщення АДРЕСА_2 , у зв`язку з посвідченням договору іпотеки вищевказаного приміщення.

В подальшому 12 грудня 2015 року цим відповідачем, приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою Т.В., було проведено припинення державної реєстрації обтяжень та іпотеки на підставі поданих заяв обтяжувана та іпотекодержателя. Цього ж дня цим нотаріусом проведена державна реєстрація права власності на приміщення АДРЕСА_2 , у зв`язку з продажом вищевказаного приміщення за покупцем ОСОБА_4 (шляхом переходу права власності - повне відчуження). Того ж дня було проведено державну реєстрацію обтяжень та реєстрацію іпотеки приміщення АДРЕСА_2 , у зв`язку з посвідченням договору іпотеки вищевказаного приміщення.

При вчиненні зазначених вище реєстраційних дій було перевірено та встановлено відсутність зареєстрованих речових прав та їх обтяжень на вказаний об`єкт нерухомого майна, шляхом здійснення пошуку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який зберігається в електронній базі державного реєстру. З зазначеного пошуку було встановлено, що будь-які обтяження, а саме, заборони, арешти чи іпотеки на вищевказане нерухоме майно - відсутні.

Також при вчиненні зазначених вище нотаріальних дій на виконання вимог Закону України «Про нотаріат» та «Порядку вчинення нотаріальних дій» було перевірено відсутність (наявність) заборони відчуження або арешту зазначеного нерухомого майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також відсутність податкової застави. За результатами перевірок також було встановлено, що будь-які обтяження, а саме, заборони, арешти чи іпотеки на вищевказане нерухоме майно - відсутні.

Оскільки, на момент посвідчення вищевказаних договорів від 02 червня 2014 року та 12 грудня 2015 року, щодо нежилого приміщення АДРЕСА_2 , а також вчинення відповідачем оскаржуваних реєстраційних дій, заборони на відчуження та обтяження іпотекою спірного приміщення не існувало, то як наслідок, були відсутні будь-які законодавчовствановлені підстави для відмови в проведені державної реєстрації.

Таким чином, враховуючи той факт, що на момент вчинення мною спірних реєстраціних дій були відсутні передбачені частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстави для відмови в проведенні державної реєстрації\ свої дії; як державного реєстратора, вважається правомірними (законними) та вчиненими відповідно до ст. 9, 15, 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що, як наслідок, нівелює підстави для визнання дій відповідача незаконними, а позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг України» такими, що є необгрунтованими та не відповідають положенням чинного законодавства України.

Крім того, приватний нотаріус при державній реєстрації прав та їх обтяжень діє як державний реєстратор і такі дії нотаріуса мають публічно-правовий характер.

Виходячи зі змісту позову та викладених позовних вимог, можна стверджувати, що предметом спору є перевірка законності дій нотаріуса як суб`єкта публічно-правових відносин, наділеного владними управлінськими функціями.

Отже, основні вимоги позову у цій справі стосуються виключно протиправності дій відповідача як суб`єкта, наділеного владними функціями державної реєстрації прав, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські функції відповідача, який у межах спірних правовідносин здійснював функції державного реєстратора. Позовна заява, наразі, не містить доводів стосовно невиконання умов цивільно-правової угоди. Тобто, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса ДМНО Румянцевої Т.В., яка в межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень.

Згідно із ч. І ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 19 КАС У каїни юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верхового Суду України від 4 квітня 2018 року по справі № 817/567/16 та Постанові Верхового Суду України від 4 квітня 2018 року по справі № 826/9928/15.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Між нотаріусом та позивачем не існувало та не існує будь яких цивільно - правових відносин, тобто спору про майно або особисті немайнові права, не кажучи вже про відсутність між ними житлових, земельних, сімейних або трудових відносин.

Позивач не надав до матеріалів справи жодного письмового доказу, який би підтверджував його правову позицію, а саме: позивачем не було доведено фактів порушення чи не порушення порядку вчинення нотаріальних дій, а його посилання на порушення норм законодавства не відповідають дійсності.

Натомість, у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15 Верховний Суд України вказав, що за змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Отже позивачем вибрано невірний спосіб захисту і відновлення своїх прав, позивачем не заявлено вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння чи інш., а дії нотаріуса на час вчинення правочинів відповідали вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача і його представника на позові в частині їх не обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої Т.В. про визнання незаконними та скасування дій державного реєстратора, стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 182, 203, 204, 205, 215, 257, 267, 316, 317, 319, 321, 365, 526, 530 ЦК України, ст. 3, 9, 19, 24, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Товариству з обмежено відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої Таміли Вєзіровни, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування дій державного реєстратора, стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 14 січня 2020 року.

Суддя -