Ухвала суду № 86903204, 14.01.2020, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа №702/1029/19

Провадження №2/702/74/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про відмову в забезпеченні позову

14 січня 2020 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області

під головуванням судді: Мазай Н. В.

за участю секретаря судового засідання: Шевчук О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

В провадженні Монастирищенського районного суду Черкаської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Ухвалою суду від 11.01.2020 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 14.01.2020 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої воназвернулася до Монастирищенського районного суду Черкаської області з позовом до відповідача, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 409 360,87 грн.

За відповідачем, ОСОБА_2 зареєстровано на праві спільної часткової власності 1/3 частина квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , житловою площею 50, 3 кв.м, а також на праві спільної сумісної власності квартира, в АДРЕСА_2 , загальною площею 75, 2 кв.м, житлова площа 38 кв.м, що підтверджують відповідні Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Між позивачем та відповідачем виник цивільно-правовий спір з приводу повернення боргу. Враховуючи період часу протягом якого відповідач не виконує свого обов`язку щодо повернення боргу, а також ту обставину, що відповідач став уникати позивача, на телефонні дзвінки перестав відповідати, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення суду.

Накладення арешту на майно в розмірі позовних вимог, яке належить на праві власності відповідачу не порушуватиме його права володіння та користування, як власника майна і одночасно забезпечить можливість виконання рішення суду у разі задоволення позову про стягнення боргу.

Вважає, що умови для зустрічного забезпечення, визначені ст.154 ЦПК України - відсутні.

Просить винести ухвалу про накладення арешту на майно та або грошові кошти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Княжа Криниця Монастирищенського району Черкасьої області, РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія НОМЕР_2 , виданий Монастирищенським РВ УМВС України в Черкаській області 12.05.1999, зареєстрованого в АДРЕСА_1 на загальну вартість 409 360,87 грн.

Дослідивши заяву про забезпечення позову із додатками, матеріали позовної заяви у межах вирішення заяви позивача про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №194628579 від 24.12.2019 ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 та згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №194628909 від 24.12.2019 ОСОБА_2 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 .

Крім цього, з наданої позивачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №196202815 від 14.01.2020, встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13.01.2020 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України та ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд заяви здійснюється без виклику сторін та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з п.п.1,4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб,чи учасників процесу.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, про накладення арешту на яке просить інша сторона.

Позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом п.10 цієї ж постанови заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Cуд, установив, що між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення боргу, відповідач вчинив дії спрямовані на відчуження майна, яке належить йому на праві власності.

В ст. 151 ЦПК України викладено вимоги до заяви про забезпечення позову, зокрема в заяві про забезпечення позову повинно бути вказано захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №211/129/18-ц, постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 331/1013/18, провадження №61-551св19.

Разом з тим, за змістом заяви про забезпечення позову позивач не вказує на яке конкретне майно він просить суд накласти арешт, а зазначене в описовій частині заяви майно належить відповідачу на праві спільної часткової власності з іншими особами.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Натомість, позивач не зазначає в заяві про забезпечення позову дійсної (орієнтовної) вартості часток майна, які належать на праві власності відповідачу, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність виду забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.

Суд вважає, що у задоволенні заяви в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , необхідно відмовити, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо наявності даних коштів та їх місце знаходження, у відповідача та в будь-яких інших осіб.

Крім цього, суд зазначає, що право обирати спосіб забезпечення позову належить позивачу, а тому суд не може розпорядитися правами позивача та обрати спосіб забезпечення позову «арешт на майно та або грошові кошти ( за змістом резолютивної частини заяви), а тому враховуючи вищевикладене суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі викладеного, керуючись ст. 149-154, 247 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відмовити повністю.

Ухвала може бути оскаржена в Черкаський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (з дня вручення копії ухвали).

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.В. Мазай