Рішення № 86900205, 14.01.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1348/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Ткачук Олег Сергійович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якої звернувся адвокат Ткачук Олег Сергійович (представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_5 від 04.06.1998 року та перебувала на обліку як отримувач пенсії за віком в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 разом із своєю родиною, виїхала на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки. Після повернення в Україну в червні 2019 року їй стало відомих, що відповідачем було припинено нарахування та виплату належної їй пенсії за віком з листопада 2016 року.

У відповідності до листа від 02.07.2017 року №19421/11 Головне управління Пенсійного фонду України повідомило, що підставою зняття ОСОБА_1 з обліку як одержувача пенсії за віком та припинення її нарахування та виплати є факт виїзду на постійне місце проживання за межі України.

29.07.2019 року, ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної їй пенсії за віком. Проте, листом від 12.08.2019 року їй було відмовлено у поновленні раніше призначеної пенсії з підстав її не проживання в Україні.

Враховуючи те, що припинення нарахування та виплати належної ОСОБА_1 пенсії відповідачем було здійснено не в передбачений законом в спосіб та не з підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV, представник позивача вважає, що дії відповідача є протиправними та такими, що порушують гарантоване державою право на пенсійне забезпечення та у відповідності до положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами подав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що ОСОБА_1 з 28.03.1992 перебувала на обліку в Головному управлінні як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІ.

Листом від 04.10.2016 року №73.01/13457 Державної міграційної служби України управління державної міграційної служби у Чернівецькій області, на виконання доручення Кабінету Міністрів України №22056/1/1-2 від 30.05.2012 року щодо громадян України, які отримали дозвіл на ПМП за межі України, знялися з реєстраційного обліку та здали паспорт громадянина України, повідомлено Головне управління, що у вересні 2016 року ОСОБА_1 отримала дозвіл на постійне місце проживання.

Згідно із розпорядженням від 18.10.2016 року позивачу припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання.

29.07.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії за віком з моменту припинення її виплати. До заяви про поновлення виплати пенсії позивачем були додані документи: копія закордонного паспорта НОМЕР_1 , копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 , довідка про присвоєння РНОКПП.

12.08.2019 року листом Головного управління №23863/02-10 позивача повідомлено про те, що для поновлення пенсії її необхідно звернутись з відповідними документами до органу Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації).

Ухвалою суду від 14.11.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 12.12.2019 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

12.12.2019 року за заявами представників сторін суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 від 12.04.2016 року, орган, що видав 7301. Постійне проживання - США (а.с. 8-10).

Відповідно до Посвідчення НОМЕР_5 серії НОМЕР_2 від 04.06.1998 року, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, по життєво (а.с. 12).

13.10.2016 року Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області направило на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області лист №73.01/13457 «Щодо виїзду громадян України на постійне місце проживання за кордон», відповідно до якого ОСОБА_1 отримала дозвіл на ПМП за межі України, знялися з реєстраційного обліку та здали паспорт громадянина України у вересні місця 2016 року (а.с. 27-28).

Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №О/Р169515 від 18.10.2016 року припинено виплату ОСОБА_1 у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання (а.с. 29).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 02.07.2019 року №19421/11 представника позивача повідомлено про те, що відповідно до листа управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області від 04.10.2016 № 73.01/13457 громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знялася з реєстраційного обліку, здала паспорт громадянки України та в вересні 2016 року отримала дозвіл на постійне місце проживання за межі України. Одержавши інформацію Головним управлінням, відповідно до норм чинного законодавства, прийнято рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з листопада 2016 року. Беручи до уваги, що пенсію гр. ОСОБА_1 виплачено по жовтень 2016 року в повному обсязі, сум нарахованої та не виплаченої пенсії, немає (а.с. 13).

29.07.2019 року позивач, засобами поштового зв`язку, звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про поновлення пенсії з листопада 2019 року (а.с. 14).

Розглянувши заяву позивача щодо пенсійного забезпечення, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 12.08.2019 року №23863/02-10 повідомило позивача, що згідно статті 3 Закону України "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №16/98-ВР від 14.01.1998 року право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, одним з видів якого є пенсійне страхування, мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Одночасно повідомляємо, що згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 року №1566/11846, подання заяви про поновлення виплати призначеної пенсії в Україні подається пенсіонером особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) особи, з пред`явленням паспорту (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). З огляду на зазначене вище, для поновлення виплати пенсії, просило позивача звернутись з відповідними документами до органу Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації) (а.с. 15).

Згідно з актом №194 від 21.10.2019 року, складеним комісією у складі техніка-доглядача ОСОБА_2 , інспектора з кадрів ОСОБА_3 , секретаря ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_1 , 1938 року народження проживає за адресою АДРЕСА_1 , без реєстрації за свідченням сусідів (а.с. 11).

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи необхідно керуватись нормами Конституції України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, Рішенням Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009, зокрема, вирішено визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як встановлено матеріалами справи, підставою для припинення виплати позивачу пенсії з листопада 2016 року була надана Управлінням державної міграційної служби у Чернівецькій області довідка про виїзд позивача на постійне місце проживання закордон.

Таким чином, відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу з підстав не передбачених чинним законодавство (виїзд на постійне місце проживання за кордон).

Крім того, як встановлено судом в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутня її заява щодо виїзду за кордон. Також в матеріалах пенсійної справи відсутні накази відповідача про виплату позивачці пенсії за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон, а також про припинення виплати пенсії.

При цьому суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року та зобов`язання поновити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (заяви № 7151/75 та № 7152/75) демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Так, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права: справа «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).

Отже, за певних умов є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань» у особи отримання неправильно нарахованих сум при призначенні пенсії або сум пенсії, які вчасно не були перераховані, оскільки останні можуть підпадати під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного «чіткого і недвозначного» закону, який гарантує право на «правильне» нарахування пенсій у повному обсязі (наприклад, зі включення всіх складових з яких свого часу були сплачені внески на соціальне страхування) або право на «автоматичний» перерахунок пенсії.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постанові №227/4223/16-а від 31.10.2019 року.

За таких обставин відповідачем безпідставно було припинено нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на втрату позивачем права на розгляд судом позовних вимог, що знаходяться поза межами шестимісячного строку звернення до суду, оскільки відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Правову позицію щодо застосування статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" викладено Верховним судом в постанові від 19.06.2018 року у справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/261/18)

Крім того суд враховує те, що відповідач не надав доказів повідомлення позивача про припинення виплати йому пенсії згідно Розпорядження №О/Р169515 від 18.10.2016 року, а, як встановлено судом з матеріалів справи, про порушення своїх прав позивач дізнався з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 02.07.2019 року №19421/11, і з даним позовом звернувся до суду 11.11.2019 року, тобто в межах шестимісячного строку на звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року.

З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що судом встановлено протиправність дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повністю.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №123 від 11.11.2019 року.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Ткачук Олег Сергійович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 пенсії за віком з листопада 2016 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, сплачений згідно квитанції №123 від 11.11.2019 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 );

Представник позивача - адвокат Ткачук Олег Сергійович (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №388 від 06.11.2009 року, вул. Головна, 5, м. Чернівці, Чернівецька область);

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, пл. Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58022).

Суддя В.О. Григораш