Рішення № 86899838, 09.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 січня 2020 р. № 520/2907/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Жук С.В.

у присутності представника відповідача Міронова А.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про скасування вимог,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та з урахуванням уточнень просить визнати протиправними дії Головного управління ДФС в Харківській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-443-52 від 05.03.2019 року, від 03.04.2019 року № Ф-443-52; скасувати вимоги Головного управління ДФС в Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-443-52 від 05.03.2019 року, від 03.04.2019 року № Ф-443-52.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, види господарської діяльності - діяльність у сфері права та має свідоцтво про право на здійснення діяльності адвокатською діяльністю. Вважає, що оскільки зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно з Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), до неї не можуть застосовуватись положення частини 3 статті 5 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). З огляду на те, що види діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, співпадають, то позивачка вважає, що не має обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок за кожним з видів такої діяльності подвійної, що суперечить принципам законодавства у сфері державного соціального страхування.

Ухвалою суду від 29.03.2019 у справі відкрито спрощене провадження.

Ухвалою від 29.05.2019 провадження у справі зупинено в порядку п.9 ч.2 ст.236 КАС України та поновлено згідно ухвали суду від 12.12.2019.

В судове засідання позивач не прибула, надала суду клопотання про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, пославшись на те, що при винесенні оскаржуваних рішень діяв у відповідності до вимог ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI зі змінами та доповненнями, згідно з п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, та на підставі даних ITC контролюючих органів, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивачка пройшовши визначену діючим законодавствам процедуру державної реєстрації набула статусу суб`єкта господарювання фізичної особи підприємця, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_2 .

Позивачка перебуває на обліку в установі відповідач, є платником єдиного податку за основним видом діяльності « діяльність у сфері права» (КВЕД 69.10) а.с.12.

Також позивачка є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом на право заняття адвокатською діяльністю № 319 від 30.06.1993 та з 28.09.2017 їй встановлено ознаку «незалежної професійної діяльності (адвокат)» -а.с. 26

Нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач здійснював як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, що підтверджується обліковою карткою платника податку -а.с.22-25

Нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність позивач не здійснював, що підтверджено в судовому засіданні поясненнями представника відповідача, внаслідок чого на адресу позивачки сформовано та направлено вимогу про сплату недоїмки від 05.03.2019 Ф-443-52, згідно якої станом на 28.02.2019 за нею обліковується заборгованість по ЄСВ у розмірі 13202.44 грн., в тому числі основний платіж 11646.30 грн., штраф 1146.86 грн., пеня 591.28 грн. та вимогу про сплату недоїмки від 03.04.2019 Ф-443-52, згідно якої станом на 31.03.2019 за нею обліковується заборгованість по ЄСВ у розмірі 12272.44 грн., в тому числі основний платіж 10534.30 грн., штраф 1146.86 грн, пеня 591.28 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення , дії відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд враховує, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є подібними правовідносинам, які були предметом розгляду Верховним Судом у зразковій справі №520/3939/19 (провадження № Пз/9901/10/19).

За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Так, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, і за встановленими судами обставинами, ЄСВ сплачував у порядку та розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем по справі.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №101 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, за встановленими у цій справі обставинами, позивач не перебував на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітність як такий платник, а контролюючий орган самостійно встановив позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності, що за висновками Верховного Суду у зразкові справі є неправомірним. Відповідно, неправомірним є і нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Нарахування контролюючим органом ЄСВ позивачу як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, спричиняє подвійну його сплату, оскільки такий внесок сплачувався позивачем самостійно, як фізичною особою-підприємцем.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Оскільки позивач як фізична особа-підприємець сплачував єдиний внесок у порядку та розмірах, визначених законодавством, в розмірі не менше мінімального, це виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та від 5 грудня 2019 року (справа № 260/358/19).

Що стосується вимоги позивачки в частині визнання протиправними дій по винесенню оскаржуваних рішень, то суд зазначає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки такі дії мали наслідком винесення оскаржуваних вимог, які створюють для позивача негативні наслідки та є виконавчими документами, тоді як скасування цих рішень судом в повній мірі сприяє захисту прав та інтересів особи у цій справи.

Частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242-246, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.03.2019 № Ф-443-52 та від 03.04.2019 № Ф-443-52

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі рішення виготовлено 14.01.2020

Суддя Зоркіна Ю.В.