Рішення № 86899809, 13.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.01.2020 р. справа №520/13903/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_3 ., представника відповідача - не прибув, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_3 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Харківській області; 2) зобов`язання ГУПФУ в Харківській області провести перерахунок пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 р. по теперішній час до стажу у подвійному розмірі.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що весь час роботи у відділенні анестезіології закладу охорони здоров`я у порядку ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягає зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі. Проте, письмове звернення з даного питання було протиправно залишено терорганом ПФУ без задоволення.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, пенсійний орган, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що механізм подвійного обчислення часу роботи до страхового стажу у даному конкретному випадку діяв виключно до 31.12.2003 р.

Суд, вивчивши доводи позову, заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, виконавши вимоги процесуального закону стосовно збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився 25.11.1958 р.

З 26.05.2016 р. заявник одержує пенсію за віком.

Відповідно до записів у копії трудової книжки заявник з 18.07.2003 р. безперервно працює на посаді медичної сестри відділення анестезіології закладу охорони здоров`я.

05.08.2019 р. заявник подав до Київського ОУПФУ м. Харкова звернення довільної форми з приводу зарахування періоду трудової діяльності 01.2004 р.-31.05.2016 р. та 01.06.2016р.-31.05.2018 р. до страхового стажу за механізмом пільгового обчислення у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідь на це звернення була надана листом ГУ ПФУ в Харківській області від 03.09.2019р. №148/П-12-27, де викладена відмова у задоволенні заяви громадянина.

18.10.2019 р. таке ж саме за суттю звернення довільної форми, але стосовно періоду трудової діяльності 01.01.2004 р.-18.10.2019 р. заявник подав до ГУ ПФУ в Харківській області.

Відповідь на це звернення була надана листом ГУ ПФУ в Харківській області від 08.11.2019 р., де викладена відмова у задоволенні заяви громадянина.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для вчинення відмови адміністративним органом обрано судження про те, що з 01.01.2004 р. положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відносно випадку заявника передбачено обчислення страхового стажу в одинарному розмірі.

Не погодившись із правомірністю діяння пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з ч.2 ст.5 Закон України «Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Пунктом 16 розділу ХV Закону України «Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції законів України від 17.11.2005р. №3108-IV та від 03.10.2017р. №2148-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Як передбачено ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У силу положень ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, обов`язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.

Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає можливості вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У спірних правовідносинах органом ПФУ звернення заявника було шляхом надання відповіді листом.

Водночас із цим, згідно з правовим висновком Верховного Суду від 27.11.2019р. по справі №748/696/17 (адміністративне провадження №К/9901/16284/18) якщо зміст звернення очевидно дає змогу оцінити намір заявника та у разі долучення до звернення усіх необхідних документів, то вимога адміністративного органу про форму заяви є надмірним формалізмом.

Таким чином, має місце існування двох взаємовиключних прямо протилежних висновків Верховного Суду з одного і того ж юридичного питання, а тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли подання заявником звернення довільної форми не звільняє пенсійний орган від виконання обов`язку прийняти рішення по суті питання про призначення пенсії (перерахунок пенсії, перегляд розміру вперше призначеної пенсії).

Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 10.07.2003р. №1110-IV передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Таким чином, правило подвійного розміру поширювалось виключно на час роботи 1) в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, 2) у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, 3) в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, 4) у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, 5) у психіатричних закладах охорони здоров`я.

Законом України від 14.11.2017 р. №2205-VIII до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» були внесені чергові зміни.

Обставина внесення законодавцем змін до норми закону явно та очевидно засвідчує той факт, що дана норма права є діючою і поширюється на ті відносини, котрі є предметом регламентування.

Правильність саме такого тлумачення змісту ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підтверджується також і правовим висновком постанови Верховного Суду від 23.01.2019р. по справі №485/103/17 (провадження №К/9901/44613/18).

За визначенням ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. ч.1 ст.24 означеного закону було запроваджено нову обов`язкову для всіх осіб умову як для набуття права на призначення пенсії за віком, так і для включення часу трудової діяльності до страхового стажу - сплата страхових внесків в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була доповнена абз.3 такого змісту: "Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років".

Таким чином, лише з 01.10.2017р. законодавцем введено у дію спеціальне правило, яким змінено юридичні наслідки механізму пільгового обчислення періоду трудової діяльності до страхового стажу особи.

Однак, ці зміни підлягають застосуванню до майбутніх відносин, тобто тих, котрі виникнуть після 01.10.2017р. і не можуть бути використані у якості правового інструменту у цілях ревізії обставин минулого та створених ними наслідків у минулих відносинах.

При цьому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли внесення законодавцем змін до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вже після 01.01.2004р. означає чинність даної норми права.

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Вирішуючи спір, суд зважає, що відносно заявника настав передбачений ст. 26 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування страховий випадок - досягнення пенсійного віку.

Але у силу приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ця подія не віднесена законодавцем до обставин припинення справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, витрати на винагороду за роботу, виконану заявником у якості найманого працівника, є об`єктом справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування навіть після досягнення заявником пенсійного віку та призначення пенсії за віком.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Наведені ж приватною особою доводи у даному конкретному випадку не відкидають гіпотетично припустимої можливості існування в умовах реальної дійсності.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.

У спірних правовідносинах замість прийняття рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" адміністративний орган розглянув звернення заявнику у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб видання письмового листа, тобто вчинив управлінську бездіяльність у справі пенсійного забезпечення.

Однак, заявник у тексті позову оскаржив одночасно усі діяння пенсійного органу безвідносно до того, який стосунок такі діяння мають саме до заявника.

Відтак, заявлена вимога підлягає частковому задоволенню за епізодом зносин між заявником та Управлінням за зверненням від 18.10.2019р.

Оскільки за заявою зацікавленої особи владним суб`єктом не прийнято відповідного рішення, то це спричиняє набуття згаданою заявою статусу нерозглянутої, що зумовлює виникнення потреби в обтяженні владного суб`єкта обов`язком вирішити заяву громадянина по суті.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи ч. 1 ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України вимагають від адміністративного суду забезпечити захист прав та інтересів невладного суб`єкта.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт при вирішенні заяви зацікавленої особи не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України з урахуванням законодавчих змін.

Згідно з приписами ч.4 ст.45 та ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" обов`язок пенсійного органу вирішити питання про призначення чи перерахунок пенсії за загальним правилом виникає виключно одержання матеріалів відповідного звернення.

У звернення заявника від 18.10.2019р. було порушено питання про зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі часу роботи з 01.01.2004 р. по 18.10.2019 р. (дата звернення до Управління).

Відтак, позов підлягає до задоволення саме у цій частині.

Отже, факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження за епізодом обчислення страхового стажу за період роботи 01.01.2004р.-18.10.2019р., що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову у цій частині.

Допущена владним суб`єктом помилка з урахуванням відсутності заперечень стосовно поширення на роботу заявника дії ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» спричиняє поза розумним сумнівом виникнення у зацікавленої особи права на перерахунок пенсії за бажаними для неї параметрами та у бажаних обсягах.

Дане питання має бути вирішено у межах дискреційних повноважень владного суб`єкта і застосуванням владного управлінського розсуду з дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу неприйняття за зверненням ОСОБА_3 від 18.10.2019р. рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 18.10.2019р. із прийняттям рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду по даній справі шляхом зарахування періоду роботи 01.01.2004 р.-18.10.2019 р. до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 13 січня 2020 року; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Суддя Сліденко А.В.