Ухвала суду № 86899540, 13.01.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

13 січня 2020 року м. Рівне №460/82/20

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Недашківська К.М., розглядаючи матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» до Рівненської районної державної адміністрації про визнання протиправним та нечинним розпорядження,

В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі іменується – позивач) до Рівненської районної державної адміністрації (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та нечинним Розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації №674 від 14.10.2009.

У відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Заявлені позовні вимоги стосуються того, що під`їзна залізнична колія, яка перебуває у власності позивача, знаходиться на земельних ділянках, кадастрові номери яких 5624683300:07:025:0001 та 5624683300:07:025:0002. У грудні 2019 року позивач в результаті опрацювання проектів Договорів про встановлення земельного сервітуту з метою експлуатації та обслуговування під`їзної залізничної колії, надісланими АТ «Укрзалізниця», дізнався, що земельні ділянки, кадастрові номери 5624683300:07:025:0001 та 5624683300:07:025:0002, перебувають у ПАТ «Укрзалізниця» в користуванні на праві постійного користування.

Як вказує позивач у позовній заяві, саме на підставі оскаржуваного Розпорядження вказані земельні ділянки були передані у постійне користування Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця». Позивач вважає, що вказаним розпорядженням порушені його права, як власника об`єктів нерухомого майна, оскільки на даних земельних ділянках перебувають його під`їзні колії.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України, справа адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні саме владних управлінських функцій.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду – його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За правилами частини першої статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (стаття 123 Земельного кодексу України).

За правилами частини третьої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно із частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Виходячи із зазначених норм права, можна зробити висновок, що набуття речового права на земельну ділянку особою, яка набула права власності на розміщене на ній нерухоме майно, відбувається шляхом переходу від попереднього власника (користувача) земельної ділянки.

Як убачається з матеріалів справи, ПрАТ «Рівнеазот» звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження органу виконавчої влади, яке на його думку, грубо порушує його права та інтереси, як особи, що відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України має також право користування частиною земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні АТ «Українська залізниця».

Отже, звертаючись із цим позовом, позивач має намір усунути допущені органом виконавчої влади порушення свого переважного права на користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що перебуває у його власності.

Таким чином, предметом позову у цій справі є не оскарження процедури прийняття розпоряджень суб`єктом владних повноважень, як розпорядника земельних ділянок, а забезпечення можливості набуття речового права на земельну ділянку під об`єктами нерухомості, які належать позивачу на праві власності, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а, від 12 грудня 2018 року у справі № 809/48/18.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, КАС встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини першої статті 4 КАС; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов`язані з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень), зазначених у статті 19 КАС; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (стаття 19 КАС); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (стаття 20 КАС).

Також судом враховується і те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спір у даній справі між сторонами виник з приводу захисту права на земельну ділянку, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України №1798-XII від 06.11.1991, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Слід роз`яснити позивачеві, що даний спір за своїм суб`єктним складом та предметом підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В :

Відмовити Приватному акціонерному товариству «Рівнеазот» у відкриті провадження в адміністративній справі за позовом до Рівненської районної державної адміністрації про визнання протиправним та нечинним розпорядження.

Роз`яснити Приватному акціонерному товариству «Рівнеазот», що відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складений 13.01.2020.

Суддя Недашківська К.М.

Суддя Недашківська К.М.