Рішення № 86899415, 14.01.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4459/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

15.11.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради (надалі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради;

- зобов`язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 .

Позов обґрунтований тим, що позивач звернулася до Великобагачанської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради. Великобагачанською селищною радою на 37 сесії сьомого скликання розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 13 вересня 2019 року, яким відмовлено позивачу у наданні вказаного дозволу у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка запланована для створення громадського пасовища. З таким рішенням Великобагачанської селищної ради позивач не погоджується та вважає його таким, що винесене не у відповідності до вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву (а.с.23) зазначив, що 26.07.2019 надійшла заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність та на 37 сесії сьомого скликання розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 13 вересня 2019 року, яким відмовлено позивачу у наданні вказаного дозволу у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка запланована для створення громадського пасовища.

За відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 та у межах строку, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

24.07.2019 ОСОБА_1 звернулася до Великобагачанської селищної ради із заявою про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради (вх. №335 від 26.07.2019) (а.с.27).

До вказаної заяви додано копію паспорта та викопіювання з визначенням місця розташування бажаної земельної ділянки (а.с.28).

Рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " громадянці ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування, за межами населених пунктів Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі статті 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.26).

Не погодившись з рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 ", позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до статті 12 ЗК України передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частиною п`ятою статті 46 вказаного Закону встановлено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою та другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з приписами частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 вказаного Кодексу визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви позивача від 24.07.2019 (вх. №335 від 26.07.2019) 13 вересня 2019 року на 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради прийнято рішення про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надаючи оцінку викладеним в спірному рішенні мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вказує на наступне.

Єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та така відмова має бути вмотивованою.

Водночас в оспорюваному рішенні позивачем не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки та яким саме вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі.

З огляду на те, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана нею земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, прийняте відповідачем рішення не містить вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

За викладених обставин відмова відповідача, що оформлена рішенням від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 ", не ґрунтується на вимогах статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, суд доходить висновку, що при прийнятті рішення від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені статтею 19 Конституції України та статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вказані у відзиві на позовну заяву доводи відповідача про те, що земельна ділянка, яку бажала отримати позивач, не знаходиться у комунальній власності не були покладені в основу оскаржуваного у цій справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому не приймаються судом до уваги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Великобагачанської селищної ради надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

У спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим документам та в оспорюваному рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

У зв`язку з цим належним способом захисту порушеного права позивача суд вважає зобов`язання Великобагачанської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2019 (вх. №335 від 26.07.2019) про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі №814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.

Відтак, вимога позивача про зобов`язання Великобагачанської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

24.12.2019 до суду надійшло клопотання представника позивача про стягнення судових витрат (а.с.39-42), яке обґрунтоване тим, що позивач понесла судові витрати у загальній сумі 8800,00 грн.

Вирішуючи вказане клопотання про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частинами першою та третьою статті 132 цього Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої - п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частин сьомої та дев`ятої статті 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що за подання позову до суду позивач понесла судові витрати у загальній сумі 9568,40 грн, з яких витрати зі сплати судового збору складають 768,40 грн, що підтверджуються квитанцією №3025 від 15.11.2019 (а.с.4) та витрати на професійну правничу допомогу - 8800,00 грн, що підтверджується квитанцією №51 від 23.12.2019 (а.с.44).

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем додано: ордер на надання правової допомоги серії ПТ № 168945 від 10.11.2019 (а.с.19); копії договору про надання правової допомоги від 10.11.2019 та додатку №1 до вказаного договору від 10.11.2019 (а.с.15-16); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Кумечко Марині Сергіївні, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області №1 від 13.01.2016 (а.с.18); копії рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №57 від 16.02.2018 та рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018 (а.с.45-47).

Зокрема, в акті виконаних робіт (наданих послуг) від 23.12.2019 зазначено, що адвокатом надано такі послуги: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції, консультація щодо необхідності отримання додаткових доказів, збір документів для справи (2 год. - 800,00 грн); складення адміністративного позову (6 год. - 4500,00 грн); складення та подання заяви про стягнення судових витрат в порядку статті 139 КАС України (30 хв. - 200,00 грн); складення та направлення до суду та відповідачу відповіді на відзив (3 год. - 1800,00 грн); складення та направлення до суду та відповідачу клопотання про стягнення судових (3 год. - 1000,00 грн); всього - 8800,00 грн.

Беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг) згідно з актом від 03.12.2019, суд дійшов висновку, що не підлягають стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу за такі послуги як: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових доказів, збір документів для справи (800,00 грн), оскільки факт складання позову включає в себе і необхідність опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції та підготовку відповідних документів (додатків до нього).

Тобто вказана послуга була надана двічі та вже сплачувалася позивачем, а тому є необґрунтованою.

Крім того, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених до стягнення 1200,00 грн, які включають складання заяви про стягнення судових витрат у порядку ст.139 КАС України (30 хв.) - 200 грн та складання та надання відповідачу клопотання про стягнення судових витрат (витрати на професійну правничу допомогу) та подання до суду клопотання (3 год.) - 1000 грн, оскільки вказані заяви не віднесені до переліку заяв по суті справи, які встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, загальний час затрачений на підготовку вказаних заяв вказано 3 год. 30 хв., що на думку суду, є неспівмірним.

Крім того, витрати на написання та подання адміністративного позову (6 годин) у сумі 5000,00 грн суд вважає завищеними, адже спірні правовідносини не вирізняються своєю складністю та з питання вирішення подібних правовідносин судами України напрацьовано сталу судову практику.

Понесені позивачем витрати за надання послуг зі складення та направлення до суду та відповідачу відповіді на відзив (1800,00 грн) є завищеними, оскільки обґрунтування відповіді на відзив та клопотання про стягнення судових витрат не вимагало значних зусиль та заявленого часу (3 год.) зі сторони адвоката.

Посилання представника позивача на рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №57 від 16.02.2018, та рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджені рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018, суд відхиляє, так як вказані рекомендації затверджені Радами адвокатів інших областей, а тому не можуть поширювати свою дію на Полтавську область.

Крім того, вказані документи носять рекомендаційний характер.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи, а відтак підлягає зменшенню.

Таким чином, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 1384,20 грн, з них: витрати зі сплати судового збору у сумі 384,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 3000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Великобагачанської селищної ради (вул. Каштанова, буд. 20, смт. Велика Багачка, 38300, ідентифікаційний код 21044600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду (вул. Каштанова, буд. 20, смт. Велика Багачка, 38300, ідентифікаційний код 21044600) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2019 (вх.№335 від 26.07.2019) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність, яка розташована за межами смт. Велика Багачка на території Великобагачанської селищної ради, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради (вул. Каштанова, буд. 20, смт. Велика Багачка, 38300, ідентифікаційний код 21044600) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 (три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко