Рішення № 86897987, 11.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 січня 2020 р. Справа № 120/3566/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також зобов`язання відповідача призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 23 листопада 2018 року шляхом зарахування до загального стажу період роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року. Позов підписаний представником позивача ОСОБА_2

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 30 жовтня 2018 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Проте, листом від 02 вересня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило позивача, що рішенням Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці від 05 квітня 2019 року йому відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із незарахуванням до страхового стажу періоду роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року (оскільки в трудовій книжці не зазначено прізвища та посади відповідальної особи, що внесла запис про звільнення ОСОБА_1 ), а також періоду ведення ним підприємницької діяльності з 06 березня 1997 року по 31 серпня 2000 року (так як не підтверджено застосування спрощеної системи оподаткування).

Позивач вважає таке рішення протиправним, тому й звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 06 листопада 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , які стосуються предмету спору, а також рішення Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці від 05 квітня 2019 року, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

22 листопада 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що рішенням №023830004418 від 05 квітня 2019 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Згідно із поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 09 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення заявнику пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи позивача у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року, оскільки в трудовій книжці не зазначено прізвища та посади відповідальної особи, що внесла запис про звільнення ОСОБА_1 , а також періоду ведення ним підприємницької діяльності з 06 березня 1997 року по 31 серпня 2000 року, так як не підтверджено застосування спрощеної системи оподаткування. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для призначення заявнику пенсії за віком.

28 грудня 2019 року на виконання вимог ухвали суду від 06 листопада 2019 року відповідачем надіслано до суду оригінал пенсійної справи ОСОБА_1 .

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Водночас, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 06 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати в порядку письмового провадження, тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Проте, рішенням Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці №023830004418 від 05 квітня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на призначення пенсії за віком з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року мають право особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років. Згідно із поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 09 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано період його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року, оскільки в трудовій книжці не зазначено прізвища та посади відповідальної особи, що внесла запис про звільнення ОСОБА_1 , а також періоду ведення ним підприємницької діяльності з 06 березня 1997 року по 31 серпня 2000 року, так як не підтверджено застосування спрощеної системи оподаткування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон).

Серед видів пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі, статтею 9 Закону передбачено і пенсію за віком.

Водночас, умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону. Так, відповідно до абзацу 2 частини 1 цієї статті, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком, орган Пенсійного фонду вказав на недостатність страхового стажу у зв`язку із незарахуванням періоду роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року (адже в трудовій книжці не зазначено прізвища та посади відповідальної особи, що внесла запис про звільнення ОСОБА_1 ) та періоду ведення підприємницької діяльності з 06 березня 1997 року по 31 серпня 2000 року (так як не підтверджено застосування спрощеної системи оподаткування).

Проте, на переконання суду, вказане рішення не в повній мірі відповідає критеріям відповідності до таких, що визначені частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (абзац 1 пункту 3 вказаного вище Порядку).

Відтак, аналіз наведених приписів свідчить про те, що, як правило, трудова книжка є тим документом, що підтверджує стаж роботи, і лише за її відсутності або відсутності у ній відповідних записів трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, про які йдеться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Разом із тим, спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Особливості заповнення трудових книжок визначені у главі 2 Інструкції.

Так, відповідно до пункту 2.1 Інструкції трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

При цьому, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункти 2.3, 2.26 Інструкції).

Особливу увагу в контексті спірних правовідносин, що виникли, слід звернути на положення пункту 2.27 Інструкції, згідно із яким запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції).

Відтак, аналіз наведених вище приписів Інструкції дає можливість стверджувати про те, що вимогами до заповнення трудових книжок не передбачено необхідності зазначення прізвища та посади відповідальної особи, яка внесла до трудової книжки запис про звільнення, що свідчить про необгрунтованість відмови в призначенні пенсії позивачу за наведених підстав.

Водночас, суд встановив, що трудова книжка ОСОБА_1 містить достатньо чіткі записи щодо прийняття його на роботу у Вінницькому СМК «Сокол» та звільнення з роботи.

Таким чином, посилання пенсійного органу у рішенні від 05 квітня 2019 року, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії, на незарахування до страхового стажу періоду його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року у зв`язку з незазначенням у трудовій книжці прізвища та посади відповідальної особи, що внесла запис про звільнення ОСОБА_1 , є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам Інструкції.

Окрім того, слід звернути увагу на тому, що однією з підстав для призначення пенсії є наявність у особи відповідного стажу роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, відповідальність за ведення яких покладено на роботодавця.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2018 року у справі №428/7863/17.

Більше того, навіть формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Отже, Управлінням Пенсійного фонду України в місті Вінниці під час прийняття рішення, що оскаржується, не враховано того, що не усі недоліки, які містять записи у трудовій книжці, можуть бути підставою для незарахування особі відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Разом із тим, рішення пенсійного органу від 05 квітня 2019 року в частині незарахування періоду ведення позивачем підприємницької діяльності з 06 березня 1997 року по 31 серпня 2000 року є обгрунтованим, оскільки не підтверджено застосування спрощеної системи оподаткування. Такі висновки управління Пенсійного фонду узгоджуються із пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, згідно із яким періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Листом Головного управління ДФС у Вінницькій області вих. №8828/9/02-32-50-06 від 20 березня 2019 року повідомлено орган Пенсійного фонду про те, що ОСОБА_1 перебував на податковому обліку у Вінницькій ОДПІ з 05.03.1997 р. по 19.01.2017 р.; у період з 01.01.2000 р. по 31.12.2003 р. ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування. Таким чином, органом пенсійного фонду підставно не зараховано період ведення позивачем підприємницької діяльності до страхового стажу у зв`язку з непідтвердженням застосування ним спрощеної системи оподаткування.

За наведених вище обставин рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці №023830004418 від 05 квітня 2019 року є протиправним лише в частині, що стосується відмови в призначенні позивачу пенсії за віком з підстави незарахування до страхового стажу період його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року.

Разом із тим, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Приписам пункту 2 частини 1 статті 5 відповідають положення пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із яким у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відтак, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та, окрім визнання протиправним рішення органу Пенсійного фонду, також скасувати його, що свідчитиме про ефективний захист прав та інтересів позивача.

З приводу позовної вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відтак, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про протиправність рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці №023830004418 від 05 квітня 2019 року в частині відмови в призначенні позивачу пенсії за віком з підстави незарахування до страхового стажу періоду його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року, тому з метою ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 відповідача слід зобов`язати призначити і виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24 листопада 2018 року, зарахувавши до страхового стажу період його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року.

Визначаючись з приводу дати, з якої позивачу слід призначити пенсію, суд зважав на приписи пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, оскільки позивач звернувся із заявою про признаяення йому пенсії не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку, тому пенсію йому слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 24 листопада 2018 року.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частинами 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 384,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 768,40 гривень. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці №023830004418 від 05 квітня 2019 року в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстави незарахування до страхового стажу періоду його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24 листопада 2018 року, зарахувавши до страхового стажу період його роботи у Вінницькому СМК «Сокол» з 28 жовтня 1993 року по 31 грудня 1999 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)

Повний текст рішення складено 11.01.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович