Постанова № 86891827, 11.01.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16559/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2020 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

з участю секретаря судового засідання Ющук О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне адміністративну справу № 569/16559/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 06 серпня 2019 року в м. Луцьк, керуючи автомобілем БМВ д.н.з. НОМЕР_1 його автомобіль зупинила невідома особа, яка назвалася працівником поліції та виклала патрульну поліцію. Чекаючи поліцію він змушений був залишитися на місці, де зупинив його чоловік, адже він не давав йому змоги припаркуватися належним чином.

Як зазначає позивач, коли приїхали працівники поліції, то він рух не здійснював, автомобіль його стояв. Особу «свідка» ніхто не допитував та не встановлював.

Позивач, постанову серії ДП 18 №257518 від 10.08.2019 року про адміністративне правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 гривень за порушення, передбачене ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за рух ТЗ по тротуарах і пішохідних доріжках, вважає незаконою та необґрунтованою.

Посилався на те, що інспектором притягнуто його до відповідальності за правопорушення - за рух по тротуарі п. 11.13 ПДР, однак доводили йому вину за правопорушення за стоянку на тротуарі п. 15.10.ПДР. Дані обставини стали підставою звернення до суду.

Ухвалою Рівненського міського суду від 03 вересня 2019 року по вищевказаній справі відкрите провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою Рівненського міського суду від 01 жовтня 2019 року здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження без виклику сторін у спрощене позовне провадження з викликом сторін у розгляді справи.

В установлений законом строк відповідач подав відзив на позов, в якому позовних вимог позивача не визнав, зазначивши, що автомобіль позивача стояв на тротуарі на момент приїзду працівників патрульної поліції, отже зупинив його невідомий чоловік, коли позивач рухався по тротуарі.

Також акцентують увагу суду на тому, що на відеозаписах із нагрудної камери поліцейського 20190806185054000460, 20190806185156000484, 20190806185210000485, 20190806185311000487, 20190806185412000488,20190806185445000489, 20190806185445000490, 20190806185445000491 видно, що працівники поліції спілкуються з водієм ОСОБА_1 на тротуарі, де був зупинений його автомобіль невідомими особами та під час розмови, водій неодноразово повідомляє поліцейським, що він рухався по тротуарі, проте зараз зупинився.

Представник позивача у встановлений законом строк подала до суду заперечення на відзив, в якому вказала, що як вбачається з відео, поліцейська мала б притягнути її довірителя до адміністративної відповідальності, за стоянку на тротуарі, проте винесла постанову про рух ТЗ, відтак вважає даний відеозапис не може бути належним та допустимим доказом по даній справі, адже не містить самого факту правопорушення, а зафіксований лише процесуальний розгляд справи. Зазначила, що зупинка ТЗ її довірителя на тротуарі була вимушеною, оскільки «анонім» не дав йому проїхати на проїжджу частину дорогу. На даному відрізку дороги є заїзди до магазинів, тому вважає, що її довіритель не мав наміру порушувати правил дорожнього руху. А тому вважає, що діяв відповідно до ПДР України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Судом встановлено, що 10 серпня 2019 року у м. Луцьк поліцейським роти № 2 капралом поліції Комарук Ю.М. було винесено постанову серії ДП №257518, якою до ОСОБА_1 було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. за вчинене ним адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме, рух по тротуарі.

Так, згідно постанови серії ДП №257518, - 06 серпня 2019 року у м. Луцьку проспект Перемоги, 18 ОСОБА_1 керував автомобілем БМВ 520 д.н.з. НОМЕР_1 здійснив рух тротуаром, чим порушив вимоги п.п. 11.13 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону У країни від 02 липня 2015 року №5 80-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 11.13. ПДР України забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів.

Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Тож, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обгрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обгрунтовує заперечення проти позову.

Оскільки, частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено аналогічні положення, що й в ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, то вищезазначений висновок Верховного суду з приводу обов`язку доказування в адміністративному судочинстві підлягає застосуванню й до положень частин 1, 2 ст. 77 КАС України.

В адміністративному позові позивач стверджує, що він, рухаючись у м. Луцьк, проспектом Перемоги, 18 його автомобіль ВМV 520 зупинила невідома йому особа, яка назвалась працівником поліції, та викликала патрульну поліцію. Чекаючи поліцію, він змушений був залишитись на місці, де зупинив його чоловік, адже він не давав йому змоги припаркуватися належним чином.

Із наданого відповідачем відеозапису розташування транспортного засобу позивача, який було зафіксовано в момент вчинення правопорушення у м. Луцьк, проспект Перемоги, 18, 06.08.2019 року о 17 год 45 хв., суд вбачає, що позивачем не було допущено порушення Правил дорожнього руху України, а саме рух транспортного засобу по тротуарі.

До такого висновку суд приходить з таких підстав.

Згідно з ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 24 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статями 283, 284 КУпАП.

У постанові серії ДП 18 № 257518 по справі про адміністративне правопорушення від 10.08.2019 року, зазначено, що позивачем здійснено рух по тротуару, чим порушено п. 11.13 ПДР.

Згідно п. 1.10 ПДР тротуар - це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Згідно із п. 11.13 ПДР України забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1-26.3 цих Правил.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь- які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП та п. 10 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 р., поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, постановою Верховного Суду від 14.03.18 у справі № 760/2846/17 зроблено висновок, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач вважає, що позивач допустив порушення п.11.13 ПДР України, рух по тротуарі. Однак, в судовому засіданні не встановлено та відповідачем не надано суду доказів, що транспортний засіб позивача рухався по тротуарі, за що останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності працівниками поліції. Окрім того, навіть якщо прийняти позицію відповідача про те, що ОСОБА_1 не заперечував, що рухався по тротуарі, а згодом був заблокований «анонімом», то жодних доказів того, що позивач рухався, а не стояв, ні постанова, ні відеозапис із нагрудної камери поліцейського не містять.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Крім того, судом встановлено розбіжності у відзиві відповідача, а саме, відповідач вказує, що автомобіль БМВ д.н.з. НОМЕР_1 було зупинено працівниками поліції, однак далі по відзиву відповідач звертає увагу суду на те, що автомобіль позивача стояв на тротуарі на момент приїзду патрульної поліції.

З огляду на викладене, в судовому засіданні не знайшло своє підтвердження той факт, що позивач рухався по тротуару.

Суд вважає, що висновок про наявність вини позивача у вчиненні правопорушення зроблено па припущеннях, що суперечить вимогам КУпАП та Конституції України. Жодного доказу, який би доводив наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, не існує. За наведених обставин, приходить до висновку, що в його діях відсутні подія і склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Склад адміністративного правопорушення обов`язково має містити наступні ознаки: об`єкт правопорушення, суб`єкт правопорушення, об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Відсутність одного із вищезазначених елементів в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, вказує на відсутність складу адміністративного правопорушення.

У свою чергу, відсутність складу адміністративного правопорушення, в силу п. 1 ст. 247 КУпАП, є підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

З врахуванням наведеного, суд погоджується із доводами позивача про протиправність постанови серії ДП 18 № 257518 від 10.08.2019 року, а тому оскаржувану постанову слід скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2,5,9,77,90,139,241,243-246,250,255,268,286,295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови - задоволити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №257518 від 10.08.2019 року, винесену поліцейським роти № 2 БУПП у Волинській області капралом поліції Комарук Юлією Михайлівною, відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП визнати протиправною та скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Восьмий апеляційний адміністративний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського міського суду Н.Г. Кучина