Ухвала суду № 86887365, 14.01.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 14.01.2020

Справа № 334/8718/19

Провадження № 2/334/1856/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Добрєв М.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Скуратова Дмитра Володимировича про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019 ОСОБА_1 в особі представника адвоката Скуратова Дмитра Володимировича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ.

14.01.2020 року позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Скуратова Дмитра Володимировича звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, а саме накладення арешту на об`єкт житлової нерухомості (квартиру), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 яка належить відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 іпн НОМЕР_1 , в якій стверджувалось, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим виконання рішення суду.

У відповідності з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті зазначено, що забезпечення позову допускається як до предявлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно з ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до розяснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

З наданих копій матеріалів справи вбачається, що предметом позову є договір купівлі-продажу квартири, укладений між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

При цьому, клопотання про забезпечення позову не містить обґрунтування, як саме невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, може ускладнити ефективний захист прав позивача, який не був стороною оспорюваного правочину.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність, станом на час розгляду вказаної заяви, правових підстав для забезпечення позову у справі № 334/8718/19.

Згідно з ч. 10 ст. 153 ЦПК України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 149-153, 157, 260 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника адвоката Скуратова Дмитра Володимировича про забезпечення позову відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Добрєв М. В.