Рішення № 86879918, 14.01.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2020 р. Справа № 922/3807/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв, Харківська обл. про стягнення 173174,54 грн. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв, Харківська обл. 173174,54 грн., з яких:

140594,20 грн. основного боргу;

2454,77 грн. 3% річних;

2335,86 грн. інфляційних збитків;

27789,71 грн. пені.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № ПЕ01/04-19 від 01.04.2019 щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару.

Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати, в т.ч. витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 2597,62 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5100 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2019 відкрито провадження у справі № 922/3807/19; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вищевказаної ухвали від 20.11.2019.

Копії зазначеної ухвали сторони отримали, про що свідчать залучені до матеріалів справи зворотні поштові повідомлення, згідно з якими направлялась поштова кореспонденція (а. с. 56-57).

Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 30667 від 17.12.2019), в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову з посиланням на те, що позивачем не дотримано обов`язкового досудового врегулювання спору, встановлений п. 10.1 укладеного між сторонами договору № ПЕ01/04-19 від 01.04.2019. Крім того, відповідач зазначає про те, що позивачем невірно визначено розмір пені та інфляційних збитків за прострочення виконання зобов`язання.

Позивач не скористався правом щодо подачі відповіді на відзив у порядок і строк, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2019 у даній справі.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 01.04.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір № ПЕ01/04-19 (далі за текстом - договір; а. с. 26-28), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток № 1), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.2 договору загальна вартість останнього складає 140594,20 грн., у т. ч. ПДВ (20%) - 23432,37 грн.

За умовами п. 4.1 договору, строк постачання партії товару - не більше 7 календарних днів з дати підписання договору.

Пунктами 5.1-5.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження відповідного контролю. Розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 6.1 договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.

Згідно з п. 10.1 договору, сторони домовились, що всі спірні питання за даним договором повинні пройти досудове врегулювання.

Матеріали справи також свідчать про те, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за наступними видатковими накладними: № РН-0000483 від 10.04.2019 на суму 131880 грн. та № РН-0001079 від 25.07.2019 на суму 8714,20 грн.

Однак, відповідач за даний товар з позивачем не розрахувався.

Обставини щодо стягнення зазначеного боргу в загальній сумі 140594,20 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язань, позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нарахував до стягнення з відповідача 27789,71 грн. пені, 2335,86 грн. інфляційних та 2454,77 грн. 3% річних за періоди прострочення оплати з 11.04.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0000483 від 10.04.2019, та з 26.07.2019 по 15.11.2019 за видатковою накладною № РН-0001079 від 25.07.2019.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 140594,20 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростований. Строк виконання зобов`язань з його оплати є таким, що настав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 140594,20 грн. заборгованості за отриманий товар.

Посилання відповідача на недотримання позивачем встановленого п. 10.1 договору досудового врегулювання спору, суд вважає безпідставними та такими, що не можуть обмежувати конституційне право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів. Зокрема чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов`язань контрагентом без попереднього пред`явлення претензії, навіть якщо такий обов`язок прямо передбачений договором. Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002. В даному рішенні Конституційний суд зокрема вказав, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур , однак їх використання є правом, а не обов`язком особи , яка потребує такого захисту.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначено вище, п. 8.3 договору передбачено відповідальність відповідача, а саме: при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.

Зазначене надає право позивачу на нарахування пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань в порядку, визначеному умовами договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.

Однак, розглянувши здійснений позивачем розрахунок, суд приходить до висновку про недотримання позивачем встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України можливого строку нарахування пені за прострочення оплати товару за накладною № РН-0000483 від 10.04.2019, а також можливого граничного розміру пені (не більше 1% від вартості товару) встановленого п. 8.3 договору.

Здійснивши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1405,94 грн. пені (в т.ч. 1318,80 грн. за прострочення оплати товару за накладною № РН-0000483 від 10.04.2019; та 87,14 грн. за прострочення оплати товару за накладною № РН-0001079 від 25.07.2019)

В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв`язку з невідповідністю відповідних вимог умовам договору.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Як вже було зазначено вище, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати отриманого товару.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України, надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення.

Перевіривши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2454,77 грн. 3% річних та 2335,86 грн. інфляційних.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст.. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, в зв`язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвокатського бюро з метою надання останнім правової допомоги пов`язаної зі зверненням до суду з позовом у даній справі.

Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем (далі за текстом - клієнт) та адвокатським бюро "Сергія Жечева" (далі за текстом - адвокатське бюро) укладено договір-доручення про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 (а. с. 39-40), предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Додатковою угодою № 1 від 01.10.2019 до договору сторони узгодили вартість кожної з послуг, що може надавати адвокат в рамках зазначеного договору.

Актом прийому-передачі послуг № 114 від 15.11.2019 до договору сторони узгодили, що адвокатське бюро надало послуги у вигляді підготовки позовної заяви до господарського суду Харківської області про стягнення з ДП «ЧАРЗ» заборгованості у сумі 173174,54 грн., правовий аналіз укладених між клієнтом та його контрагентом договору, складених первинних та бухгалтерських документів, надання роз`яснень та пропозицій на загальну суму 5100 грн. (а. с. 48).

Згідно з розрахунком судових витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 49) договірна сума гонорару адвоката також становить 5100,00 грн.

Платіжним дорученням № 6689 від 15.11.2019 (а. с. 51) позивач сплатив на користь адвокатського бюро 5100,00 грн. за послуги, надані останнім в рамках договору-доручення про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат підтверджується матеріалами справи, вони є співрозмірними щодо ціни позову, ступеня складності спору та витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги; що відповідач будь-яких заперечень стосовно розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не заявляв, відповідних доказів суду не надав, в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність розподілу судових витрат виходячи з суми сплачених позивачем витрат на послуги адвоката в розмірі 5100,00 грн.

Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 2597,62 грн.

Згідно з п. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2201,86 грн. судового збору та 5100,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (адреса: 63501, Харківська обл., м. Чугуїв, Мікрорайон авіатор; код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 4-А, а/с 5012; код ЄДРПОУ 24510970):

140594,20 грн. основного боргу;

2454,77 грн. 3% річних;

2335,86 грн. інфляційних;

1405,94 грн. пені;

2201,86 грн. судового збору;

5100,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Суддя О.І. Байбак