Рішення № 86879336, 09.12.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2019 р. Справа № 911/2631/19

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Приватного підприємства «Столичні будинки»

про стягнення 13346,95 грн

за участю представників сторін:

позивач: Орел С.С. - предст. за дов. № 14-258 від 05.06.2019;

відповідач: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулось Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з позовом до Приватного підприємства «Столичні будинки» про стягнення 13346,95 грн, з яких: 12417,71 грн пені, 758,54 грн 3% річних та 170,70 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань по оплаті вартості природного газу відповідно до договору від 15.12.2014 № 2209/15-ТЕ-41 купівлі-продажу природного газу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.10.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначено на 25.11.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.11.2019 розгляд справи по суті відкладено на 09.12.2019.

Присутній в судовому засіданні 09.12.2019 представник позивача обґрунтував в усному порядку заявлені вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подав, будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру на адресу суду не направив.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень ст. 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копії ухвал суду від 25.10.2019 та від 25.11.2019 у справі № 911/2631/19 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Нове Шосе, буд. 14, офіс 262-А.

Проте поштові конверти з копіями зазначених ухвал було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення ПП «Столичні будинки» з відмітками «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (ухвала суду від 25.10.2019) та «адресат вибув» (ухвала суду від 25.11.2019).

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 цього Закону).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду по справі № 911/2631/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Положеннями ч. 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки судом було вчинено усі дії для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України, здійснює розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадках розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

09.12.2019, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Між Публічним Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (наразі - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (продавець) та Приватним підприємством «Столичні будинки» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2209/15-ТЕ-41 від 15.12.2014 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. На будинок за адресою: м. Київ, вул. Білицька, 20.

У пункті 2.1. Договору сторони погодили обсяги газу по місяцях, які продавець зобов`язався передати покупцю з 01.01.2015 по 31.12.2015, загальний обсяг - до 288 тис. куб. м.

За умовами п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4. Договору обумовлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.2. Договору ціна за 1000 куб. м газу становить 1091,00 грн з урахуванням збору у вигляду цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 1091,00 грн, крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.5. Договору).

Між сторонами були укладені наступні додаткові угоди до Договору щодо зміни ціни газу за 1000 куб. м: № 1 від 20.03.2015; № 2 від 20.07.2015; № 3 від 15.10.2015.

Згідно з п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до розділу 11 Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Приписами ст. ст. 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Так, на виконання своїх договірних зобов`язань постачальник передав, а споживач отримав у власність природний газ на загальну суму 325276,10 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.01.2015 на суму 44676,46 грн; від 28.02.2015 на суму 34828,64 грн; від 31.03.2015 на суму 31072,79 грн; від 30.04.2015 на суму 35871,72 грн; від 31.05.2015 на суму 3862,64 грн; від 31.10.2015 на суму 28544,67 грн; від 30.11.2015 на суму 65623,08 грн; від 31.12.2015 на суму 80846,10 грн. Наведені акти приймання-передачі оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. Договору.

У зв`язку з порушенням відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за Договором, позивачем, враховуючи часткові оплати заборгованості відповідачем, нараховано та заявлено до стягнення з останнього 12417,71 грн пені, 758,54 грн 3% річних та 170,70 грн інфляційних втрат.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову з таких підстав.

Договір купівлі-продажу природного газу № 2209/15-ТЕ-41 від 15.12.2014, що укладений між сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Згідно із ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплачував вартість поставленого позивачем природного газу з порушенням строків оплати, встановлених Договором, остаточно розрахувався лише в лютому 2016 року, відповідно, неналежним чином виконував свої договірні зобов`язання.

Суд вважає за необхідне зауважити, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Зі змісту з ст. ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відтак до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, виконання ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Отже, застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.18 у справі № 922/4355/14, від 24.04.2018 у справі № 914/3118/16, від 26.04.2018 у справі № 911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 914/102/17, від 16.04.2018 у справі № 905/375/17, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач повністю сплатив вартість спожитого природного газу у лютому 2016 року, тобто до набрання чинності відповідним Законом, отже нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти, згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.01.2020.

Суддя О.В. Щоткін