Рішення № 86879222, 14.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2020Справа № 910/15312/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/15312/19

за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк"

до Фізичної особи-підприємця Димарчука Олександра Сергійовича

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

31 жовтня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Таскомбанк" (позивач) надійшла позовна заява № 21631/70 від 28.10.2019 року до Фізичної особи-підприємця Димарчука Олександра Сергійовича (відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № ID4757897 від 29.05.2018 року в сумі 89 760,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № ID4757897 від 29.05.2018 року щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 року у справі № 910/15312/19 позовну заяву № 21631/70 від 28.10.2019 року Акціонерного товариства "Таскомбанк" до Фізичної особи-підприємця Димарчука Олександра Сергійовича про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Акціонерному товариству "Таскомбанк" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Акціонерному товариству "Таскомбанк" за адресою: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103051550572 ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 року у справі № 910/15312/19 вручено уповноваженому представнику позивача - 06.11.2019 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 11.11.2019 року (включно).

14 листопада 2019 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Таскомбанк" надійшло клопотання № 22692/70 від 11.11.2019 року з доданими до нього документами на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху (вказане клопотання направлене засобами поштивого зв`язку 11.11.2019 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на конверті, тобто подане до суду у встановлений судом строк). До вказаного клопотання додано заяву, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 89 713,99 грн., з них: заборгованості за тілом кредиту (в тому числі простроченої) - 67 170,63 грн., заборгованості за комісіями (в тому числі простроченої) - 12 600,00 грн., заборгованості по відсоткам (в тому числі простроченої) - 0,03 грн., пені за період з 29.05.2018 року по 02.10.2019 року (у тому числі штраф 1452,84 грн.) - 9990,09 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/15312/19 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

09.12.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів, що відповідач власноручно підписував додані до позовної заяви Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк», тому вказує, що з такими Правилами не знайомий та умов їх не узгоджував. Крім того, відповідач вказує, що строк повернення кредитних коштів не настав, оскільки відповідно до п. 2.6. заяви-договору термін повернення кредиту 29.05.2020 року. Відповідач також зазначив, що нарахування комісії та пені сторонами не узгоджувалося, при цьому, до позовних вимог про стягнення пені просить застосувати строки позовної давності.

Щодо строку на подання відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Фізичній особі-підприємцю Димарчуку Олександру Сергійовичу за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 24.12.2019 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "кінець терміну зберігання» - 20.12.2019 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 18.11.2019 року у справі № 910/15312/19 є 20.12.2019 року.

При цьому, відзив на позовну заяву відповідачем подано до суду 09.12.2019 року, п`ятнадцятиденний строк на подачу якого відповідач рахував з 25.11.2019 року - з дати ознайомлення з матеріалами справи у приміщенні суду.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.05.2018 року між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (надалі - позивач, банк) та Фізичною особою-підприємцем Димарчуком Олександром Сергійовичем (надалі - відповідач, позичальник) підписано заяву-договір № ID4757897 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1.,1.2. договору за умови наявності вільних коштів банк зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору. Кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1, відкритий у АТ "Таскомбанк" з цільовим використанням на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів позичальника, та на придбання основних засобів та інших інвестицій в бізнес.

Розділом 2 договору "Умови надання кредиту" передбачено:

- розмір кредиту: 80 000,00 грн.;

- валюта кредиту: гривня;

- вартість кредиту: розмір процентної ставки за користування кредитом: 0,0001% річних; розмір комісійної винагороди: 1,75% від суми виданого кредиту (щомісячно); тип процентної ставки: фіксована; терміни і порядок погашення кредиту: згідно графіку погашення кредиту, зазначеного в додатку 1 до цього договору; термін повернення кредиту: 29.05.2020 року.

За умовами п. 3.2. договору остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше дати, зазначеної в п. 2.6. цього договору.

Згідно з п. 3.3. договору, у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права банку позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.

В розділі 4 договору «Інші умови» визначено, що цей договір, правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» та цінові параметри продукту кредитним договором. Цей договір є договором приєднання у визначені ст. 634 Цивільного кодексу України, в зв`язку із чим: умови цього договору визначаються банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті банку http://www.taskombank.com.ua та укладається лише шляхом приєднання до договору в цілому.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що належним чином виконав умови кредитного договору № ID4757897 шляхом перерахування коштів на загальну суму 80 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за вказаним договором в розмірі 89 713,99 грн., з них: заборгованості за тілом кредиту (в тому числі простроченої) - 67 170,63 грн., заборгованості за комісіями (в тому числі простроченої) - 12 600,00 грн., заборгованості по відсоткам (в тому числі простроченої) - 0,03 грн., пені за період з 29.05.2018 року по 02.10.2019 року (у тому числі штраф 1452,84 грн.) - 9990,09 грн.

На підтвердження викладених в позовній заяві обставин позивач надав виписки по особовому рахунку за період з 29.05.2018 року по 03.10.2019 року, копію повідомлення-вимоги № 19884/70 від 03.10.2019 року, витяг з Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт «Кредитний ліміт на поточний рахунок в ТАС24/Бізнес»), заяву-договір № ID4757897 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу").

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 вказаної норми визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Пунктом 2.6. договору сторони встановили, що термін повернення кредиту 29.05.2020 року.

Як на підставу для звернення з позовом до суду про дострокове повернення кредиту позивач посилається на умови, які визначені у Правилах обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк".

До позовної заяви позивачем додано витяг з Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт «Кредитний ліміт на поточний рахунок в ТАС24/Бізнес»).

Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку позивач.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт «Кредитний ліміт на поточний рахунок в ТАС24/Бізнес») розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-договір № ID4757897 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема щодо права банку на зміну умов кредитування - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення (п.п. а) п.п. 18.1.17.3. п. 18.1. розділу 18 "Умови надання кредитів в рамках тарифного пакету "ТАС-Онлайн".

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження дати публікації та набрання чинності (введення у дію) вказаних вище Правил, а також розміщення саме цих Правил на зазначеному сайті у загальному доступі та копії локального акту позивача про їх затвердження та введення в дію.

Надані позивачем Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт «Кредитний ліміт на поточний рахунок в ТАС24/Бізнес»), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві-договорі № ID4757897 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття останнім запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, предметом позову у даній справі є вимога позивача про дострокове стягнення з відповідача заборгованості по кредитному договору № ID4757897 від 29.05.2018 року, нарахованих процентів, пені.

Кредитний договір № ID4757897 від 29.05.2018 року не містить умови щодо дострокового повернення кредиту.

Разом з тим, договір містить умову, а саме пункт 3.2. договору, що передбачає остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше дати, зазначеній в п. 2.6. договору, а саме до 29.05.2020 року.

Отже, умовами договору сторони погодили остаточний день розрахунків, а саме дату до якої відповідач зобов`язаний погасити заборгованість по тілу кредиту - 29.05.2020 року.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 3.3. договору передбачена відповідальність за прострочку виконання зобов`язань відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 29.10.2019 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті в правому верхньому куті поштового конверту, в якому позивачем була надіслана позовна заява.

За приписами ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Отже, на момент звернення з позовом до суду у позивача було відсутнє порушене право, оскільки не виникла прострочка з боку відповідача щодо сплати заборгованості по кредиту, а відтак і відсутні підстави для нарахування пені.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відтак, з огляду на встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що станом на день звернення позивача до суду у позивача було відсутнє порушене цивільне право, позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами заявлені у даній справі вимоги про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору та пені, а тому у позові слід відмовити.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

За приписами статті 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

В той же час, матеріали справи не містять жодних доказів того, що саме відповідачем підписано заяву-договір № ID4757897 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"). Вказана заява-договір не містить власноручного підпису відповідача, а також з неї не вбачається, що вона підписана електронним цифровим підписом.

Особистий ключ має властивості прихованого файлу, в якому відображається, зокрема, повне ім`я, номер сертифікату, початок строку дії та завершення строку дії.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено факту підписання заяви-договору № ID4757897 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") з боку відповідача, в тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

У статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і прокурором, який звертається до суду із заявою про захист державних інтересів.

Суд виходить з того, що стаття 261 Цивільного кодексу України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права й обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Водночас, в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.01.2020р.

Суддя О.В. Котков