Рішення № 86872932, 13.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року м. Київ № 826/9908/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомгромадянина Республіки Шрі Ланки ОСОБА_1 до третя особаДержавної міграційної служби України Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіпро скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся громадянин Республіки Шрі Ланки ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просить:

- скасувати наказ від 08.06.2018 №205 Державної міграційної служби України про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки позивачем у поданій ним заяві-анкеті вказано про його побоювання повернутись до країни-походження, де на нього чекають переслідування з політичних причин за сфабрикованими звинуваченнями, а саме: ув`язнення та тортури. Інформація про країну походження підтверджує систематичні порушення прав людини в Республіці Шрі Ланка та жорстоке поводження із затриманими.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У призначене судове засідання з`явився представник відповідача та третьої особи. При цьому, третю особу - Управління Державної міграційної служби України в Київській області - замінено на її правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області. Вказаний представник відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їхньому задоволенні, підтримавши доводи, викладені у відзиві. Так, у відзиві наголошено на тому, що виходячи з індивідуальних обставин справи позивача, у процесі вивчення матеріалів міграційної справи не було встановлено причинно-наслідкового зв`язку між наявністю порушень прав людині у Шрі Ланці та нібито існуючою, за твердженням позивача, особистою загрозою для його життя чи здоров`я. За твердженням представника відповідача та третьої особи, позивачем не було повідомлено та доведено конкретних та правдоподібних фактів особистого переслідування або загрози його життю, безпеці і свободі через існування загрози та побоювань застосування щодо нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження та покарання. На підставі викладеного, у відзиві наголошено на тому, що відсутні підстави вважати, що позивач не може повернутись до Шрі Ланки через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі; натомість, своїм приїздом до України позивач намагався змінити своє місце проживання та утворення сприятливих матеріально-побутових умов для свого проживання. Крім того, згідно з наданими відповідачем матеріалами, до УДМС України надійшла відповідь з додатками на запит від Управління ДМС України в Чернігівській області про те, що 02.05.2015 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС Чернігівської області, звернувся громадянин Шрі Ланки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , анкетні дані якого подібні до анкетних даних позивача. Згідно з вказаною інформацією, позивач під час першого звернення за захистом в Україні вказав анкетні дані іншої особи, що підтверджується отриманою від позивача копією паспорту громадянина Шрі Ланки.

У судовому засіданні представником відповідача та третьої особи подано заяву про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження. Також, аналогічну за змістом заяву подано позивачем через канцелярію суду. З огляду на викладене, судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, громадянин Республіки Шрі Ланки ОСОБА_1 звернувся до міграційного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.05.2018, в якій вказав, що останній виїхав зі Шрі Ланки через проблеми з представниками армії. До 2009 року його батько займався торгівлею нафтопродуктами, через що підозрювався представниками державних органів Шрі Ланки у збуті продукції представникам збройних формувань ТВТІ, що, зі слів позивача, і стало передумовою (його) політичного переслідування у Шрі Ланка та змусило його покинути країну громадянської належності ще у 2013 році.

Під час співбесіди, оформленої протоколом від 31.05.2018, заявником, зокрема, вказано, що «В одній фірмі Шрі Ланки (м. Коломбо) мені організували поїздку (оформлення візи, купівля авіаквитків), послуга коштувала для мене 5 тисяч доларів США, домовленість з фірмою передбачала хороше працевлаштування мене за кордоном, не було домовленостей про конкретну країну. 19.08.2013 я вилетів: з м. Коломбо до м. Дубай (2-3 год.), з м. Дубай дог м. Санкт-Петербург (2 місяці). У аеропорту Санк-Петербурга мене зустрів чоловік (представник фірми, яка займалась моєю відправкою) і привіз мене на квартиру, де я пробув протягом двох місяців. Мені обіцяли знайти роботу, однак коли нічого не вийшло з працевлаштуванням, вони посадили мене і ще одну людину і привезли, як з`ясувалось пізніше, до України. Контрабандисти сказали, що везуть туди, де є можливість працевлаштування. Коли ми приїхали до лісу, один чоловік, який їхав разом з нами у машині, пішки перевів нас через російсько-український кордон і на території України посадив нас до іншого автомобіля, який і привіз нас до м. Києва, до хостелу». Також, під час співбесіди заявником повідомлено про те, що останній вже звертався за захистом до Управління міграційної служби у Чернігівській області.

За результатами вивчення матеріалів міграційної справи Державною міграційною службою України винесено наказ від 08.06.2018 №205, з урахуванням висновку від 08.06.2018, відмовлено в оформленні документів громадянина Шрі Ланки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи вказаний наказ безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і надалі - Закон №3671-VI у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із визначенням, наведеним в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, у силу ч.ч. 1 та 2 ст. 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (ч. 1 ст. 7 Закону №3671-VI).

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (ч. 7 ст. 7 Закону №3671-VI).

Приписами ст. 8 Закону №3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу від вбачається, що позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений наказ прийнятий на підставі висновку головного спеціаліста сектору по роботі з біженцями відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції від 08.06.2018.

У мотивувальній частині вказаного висновку зазначено, що заява позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, визначені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, з огляду на очевидну відсутність будь-яких переконливих документів, доказів чи ознак існування реальних загроз заявнику у країні походження у зв`язку з його етнічною приналежністю, віросповіданням або політичними переконаннями, а відповідно і відсутність підстав для оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідає, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем порушено строки звернення за захистом, визначені ч. 1 ст. 5 Закону №3671-VI, оскільки, прибувши в Україну у 2013 році, за захистом до компетентних органів іноземець звернувся лише у травня 2018 року.

На додаток, суд звертає увагу, що, згідно з наявними у матеріалах справи доказами, позивач вже звертався за захистом до іншого міграційного органу - Управління міграційної служби у Чернігівській області, - рішенням якого відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту. При цьому, слід зазначити, що під час звернення до Управління міграційної служби у Чернігівській області позивачем зазначались інші обставини, а саме: останній працював рибалкою; потім його викрали та змусили працювати, не годували, заплату не платили; якщо відмолювався працювати або питав за зарплату - погрожували, що вб`ють, що і стало підставою для залишення країни-походження.

Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що заява позивача про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, є очевидно необґрунтованою, тобто у позивача відсутні умови, зазначені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI. Відтак, оскаржуваний наказ винесено міграційним органом правомірно та у межах наданих йому повноважень.

Як наслідок, суд вказує, що позовні вимоги зобов`язального характеру, як похідні від розглянутої вище та на підставі п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, також задоволенню не підлягають.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні у повному обсязі.

Керуючись статтями 77, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог громадянина Республіки Шрі Ланки ОСОБА_1 (РНОКПП інформація відсутня, адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок