Рішення № 86872779, 11.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Київ №826/8448/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді - Костенка Д.А., суддів: Вєкуа Н.Г., Шрамко Ю.Т.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У липні 2017р. представник позивача адвокат Швець М.П. звернулася до суду з даним позовом, в якому просить:

1) визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 23.05.2017 №193-17;

2) зобов`язати відповідача визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою позову зазначено відповідність позивача критеріям понять "біженець", "особа, яка потребує додаткового захисту", оскільки вона перебуває за межами країни грома-дянської належності через обґрунтовані і реальні побоювання стати жертвою переслідування з огляду на належність до групи осіб, пов`язаних з опальними бізнесменами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок відсутності гарантій дотримання прав людини та побоювань стати жертвою насилля, проти-правною поведінки нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Зазначає, що об`єктивні побоювання переслідування позивача владними органами Російської Федерації (далі - РФ) виникли після повідомлення їй про кримінальне переслідування за злочин, який вона не вчиняла. Зазначає, що ліквідація банків у РФ має системний характер та здійснюється з волі вищого керівництва країни з метою встановлення державного контролю над більшою частиною грошових потоків; переслідування і арешт керівників банку, в якому вона працювала, пов`язано з відмовою у фінансуванні політичних заходів представників правлячої партії "Єдина Росія". Вважає, що висновком територіального органу ДМС України, фактично, визнано винною позивача у злочинах, які вона не вчиняла. Щодо плутаності показань позивача під час співбесіди пояснює тим, що вона попала у складну життєву ситуацію, адже не була у країні її громадянської належності понад рік, очікуючи позитивного вирішення ситуації з керівництвом банку, я кому вона працювала. Зазначає, що слідство по кримінальній справі, фігурантом якої є позивач, є ОСОБА_4 , який знахо-диться у "Списку ОСОБА_6", опублікованому у квітні 2010р. на сайті Американської компанії з безпеки та співпраці в Європі.

Відповідач подав заперечення, в яких просить відмовити в позові з підстав правомір-ності і обґрунтованості оскаржуваного рішення. Зазначає, що перевіркою встановлено відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" через недоведеність позивачем існування обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за певними ознаками, фактів побоювань застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Представник позивача підтримала позов з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача не визнала позов, посилаючись на результати перевірки.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У січні 2017р. позивач звернулася до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ГУ ДМС в Одеській області складено висновок від 13.05.2017 у справі №2017OD0001 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Рішенням ДМС України від 23.05.2017 №193-17 відповідно до ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомленням ГУ ДМС в Одеській області від 12.06.2017 №164 позивачу повідомле-но про прийняття вищевказаного рішення через відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема:

- подана історія переслідування не відповідає критеріям міжнародного захисту;

- отримана інформація щодо переслідування має низку суперечностей, які суттєво вплинули на прийняття рішення.

Спірні правовідносини виникли у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та стосуються правомірності рішення відповідача про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як визначено у п.п. 1, 4, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) (далі - Закон №3671):

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побою-вань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, грома-дянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захис-том цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з положеннями ст. 9 Закону №3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 1). Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представни-ком, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником (ч. 2). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців 2-4 ч. 1 ст. 6 цього Закону (ч. 6). У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (ч. 8). Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 11). Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою (ч. 12).

Частиною 5 ст. 10 Закону №3671 передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст. 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, перед-бачені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Оцінюючи доводи і заперечення сторін щодо наявності чи відсутності підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення, суд зважає на таке.

Як вбачається з копії висновку територіального органу ДМС України від 13.05.2017 у справі №2017OD0001, перевіркою встановлено, що позивач, громадянка РФ, ІНФОРМАЦІЯ_1., прибула на територію України 26.12.2016 паромним сполученням Батумі (Грузія) - Чорно-морськ (Україна). Під час проходження прикордонного контролю була затримана, оскільки відповідно до бази даних "ГАРТ-1/П" та "Інтерпол" розшукується каналами Інтерполу компетентними органами РФ для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 159 КК РФ (шахрайство, вчинене організованою групою, або в особливо великих розмірах), яке тягне за собою кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років. До цього, 03.12.2015, позивач безперешкодно і легально вибула з РФ до Таїланду, де перебувала з туристичною метою до кінця січня 2016р., після чого вибула до Кіпру, де проживала до квітня 2016р., а за тим вибула до Грузії, де перебувала до грудня 2016р., мета перебування - туризм та відпочинок.

У заяві про визнання біженцем від 03.01.2017, в анкеті від 03.01.2017 і в ході подаль-ших співбесід позивач повідомила, що вона працювала у банківській сфері, зокрема в установах: "Анталбанк", "НСТ-банк", "Грінфілдбанк", "Максимум", який належав відомому інгушському бізнесмену ОСОБА_3. З її слів, у 2015р. представники правлячої партії "Єдина Росія" почали неофіційно вимагати від вказаної особи фінансові кошти на прове-дення виборів, але після отримання відмови в наданні такого сприяння органи державної влади розпочали тиск на бізнесмена та його активи. З того часу у групи банківських установ почали з`являтися проблеми у вигляді відкликання ліцензій, що в результаті призвело до їхнього банкрутства. Позивач повідомила, що протягом вересня, жовтня 2015р. до неї почали звертатися невідомі особи з вимогами про співробітництво, розкриття банківської інформації, а після отримання відмови в співпраці та наданні подібної інформації почали відкрито погрожувати, у т.ч. натякати на ймовірні проблеми з правоохоронними структу-рами. З її слів, постійний тиск та погрози серйозно підірвали її психологічний стан, в результаті чого вона вирішила звільнитись з роботи за власним бажанням, приймаючи до уваги фактичну ліквідацію банківської установи, в якій вона працювала. Після звільнення з роботи позивач вирішила на певний період виїхати з території РФ на відпочинок, будь-яких проблем під час перебування на території Таїланду, Кіпру та Грузії в неї не виникало.

Позивач стверджувала, що саме відмова у співпраці та фактичне переслідування ОСОБА_3 з боку державної влади РФ, якого було заарештовано та обвинувачено у шахрайстві, призвело до фабрикування проти неї кримінальної справи. Під час співбесіди позивач підтвердила, що під час перебування за кордоном вона дізналась про арешт ОСОБА_3 , пов`язаний із обвинуваченнями у шахрайстві.

Як вбачається з висновку, територіальним органом ДМС України на підставі матеріа-лів особової справи, доданих до неї матеріалів екстрадиційної перевірки, а також перевіркою інформації по країні походження позивача, проаналізовано повідомлені позивачем обставини й встановлено відсутність інформації про наявний конфлікт ОСОБА_3 з керівництвом "Єдиної Росії", а натомість встановлено наявність інформації про те, що вказані позивачем банківські установи входили до певної групи подібних установ, які діяли в інтересах одних і тих самих акціонерів та займались виводом грошей до підконтрольних компаній; про участь ОСОБА_3 у складі організованої злочинної групи, яка займалась фінансовими махінаціями, що в результаті призвело до його арешту та обвинувачення у шахрайстві.

У висновку територіальним органом ДМС України детально проаналізовано пояс-нення позивача щодо її особистого переслідування і зауважено на таких розбіжностях в отриманій інформації, зокрема:

- у заяві позивач повідомила про численні телефонні дзвінки з боку невстановлених осіб протягом вересня-листопада 2015р., під час яких її спонукали до співпраці шляхом надання певної інформації та погрожували проблемами з правоохоронними структурами у разі відмови від співпраці; під час першої співбесіди вона підтвердила раніше надану інформацію, зазначивши, що подібних дзвінків було багато; під час додаткової співбесіди позивач зазначила, що усього вона отримала приблизно 5 телефонних дзвінків ймовірно від співробітників правоохоронних структур, які виключно цікавились особою ОСОБА_3 ;

- у заяві та під час першої співбесіди позивачка повідомила про зустріч з двома невстановленими особами під час обідньої перерви поблизу банку, які вимагали від неї співробітництво в обмін на відсутність проблем із правоохоронними структурами; під час додаткової співбесіди (інтерв`ю) позивач зазначила, що вказані особи представились співробітниками правоохоронних структур;

- у заяві позивач повідомила, що невстановлені особи вимагали в неї інформацію про діяльність банківської установи, в якій вона працювала; під час додаткової співбесіди (інтерв`ю) позивач зазначила, що вказані особи цікавились лише особою ОСОБА_3 , інші аспекти їх не цікавили;

- під час першої співбесіди позивач розповіла, що поінформувала службу безпеки банку про надходження погроз, яка рекомендувала звернутись до юридичного консультанта, який, у свою чергу порадив не звертати уваги на вказані погрози та не спілкуватись із незна-йомими особами по телефону; під час додаткової співбесіди позивач повідомила, що розповіла про погрози особі на ім`я ОСОБА_5 , який був головою правління банку "Грін-філд", який надав позивачці номер телефону організації, яка ймовірно була юридичною; зі слів позивача, до вказаної організації вона не телефонувала через завантаженість на роботі;

- під час додаткової співбесіди позивач повідомила, що інформацією про погрози у її бік володіли лише дві особи - вищезазначений ОСОБА_5 та рідна сестра;

- з першої співбесіди випливає, що після отримання погроз з боку невстановлених осіб позивач була на грані психологічного зриву, що підштовхнуло її до звільнення з роботи; під час додаткової співбесіди вона повідомила, що єдиною причиною звільнення став факт відкликання ліцензії у банка "Максимум".

Територіальний орган ДМС України послався на директиву Ради Європейського Союзу від 29.04.2004 № 8043/04 "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту", що містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вищезазначені розбіжності, з урахуванням відсутності будь-яких проблем із пам`яттю особи, про що зазначено у протоколах співбесід від 12.01.2017 і від 20.04.2017, дали підстави для висновку про неправдоподібність елементу "переслідування" позивача в країні громадян-ської належності та, з урахуванням наступних фактів, вказують на спроби позивача уникнути від кримінальної відповідальності в РФ, у т.ч. і шляхом звернення за міжнародним захистом в Україні:

- позивач володіла інформацією щодо відкликання ліцензії банківських установ, у той же час, продовжувала роботу в групі банків ОСОБА_3, маючи інформацію про певні пробле-ми зазначених банківських установ із правоохоронними структурами РФ;

- під час професійної діяльності позивач займалась відкриттям вкладів для фізичних осіб, у порушення обмежень Центрального банку РФ, відповідно до матеріалів екстрадицій-ної перевірки, які долучені до особової справи; у той же час, позивач підтвердила, що уся інформація щодо внесення змін до нормативних актів, які регулюють діяльність банківських установ, розсилалась усім співробітникам установи під особисте ознайомлення, що вказує на усвідомленість нею у здійсненні протиправної діяльності;

- відповідно до матеріалів додаткової співбесіди, позивач змінювала місце роботи (переходила на роботу з однієї банківської установи до іншої) разом із певною групою осіб, що вказує на зв`язок у діях колективу;

- аналіз інформації про країну походження вказує, що перехід з однієї банківської інстанції до іншої не був пов`язаний з відкликанням ліцензій на банківську діяльність; за словами позивача вона працювала у "Грінфілдбанк" у вересні 2015р. (ліцензію відкликано 23.10.2015 http://www.vedomosti.ru/finance/articles/2015/10/23/614062-litsenzii-treh-bankov), у жовтні 2015р. працювала в "НСТ-банк" (ліцензію відкликано 16.11.2015 http://www.banki.ru/news/lenta/?id=8446503); у листопаді 2015р. працювала у банку "Максимум" (ліцензію відкликано 23.11.2015 http://www.bankodrom.ru/bank/maksimum/otzyv-licenzii/);

- відповідно до отриманих пояснень під час додаткової співбесіди позивача причетні до правоохоронних структур вимагали від неї надання конкретної інформації стосовно ОСОБА_3 , що спростовується особисто позивачкою, яка зазначає, що особисто із ОСОБА_3 знайома не була;

- виїзд її до Таїланду, Кіпру та Грузії (країни безвізового в`їзду для громадян РФ) та перебування у вказаних країнах максимально можливий дозволений строк вказує на воло-діння інформацією про існування проблем в країні громадянської належності та бажанням їх уникнення шляхом подібних переміщень;

- позивачка перебувала на території третіх безпечних країн, зокрема Грузії, де не зверталась за міжнародним захистом, незважаючи на наявні побоювання щодо повернення до РФ, при цьому володіла інформацією про арешт ОСОБА_3 та низки співробітників банківських установ; арешт ОСОБА_3 відбувся 04.02.2016 (https://www.youtube.com/watch?v=SXv2INbWxD), що вказує на володіння інформацією з боку особи про вказану ситуацію;

- отримані екстрадиційні матеріали та матеріали справи надіслані на адресу територіального підрозділу ДМС, не містять політичної складової переслідування позивачки.

Окремо у висновку зазначено про те, що під час другої співбесіди 20.04.2017 заступ-ником начальника ГУ ДМС України в Одеській області Максименком А.В. було зроблено висновок, що позивач не володіє історією переслідування, яку довела до територіального підрозділу ДМС України у заяві від 03.01.2017. Так, під час співбесіди було виявлено, що позивач має інформаційний текст, який надрукований у заяві. В ході опитування позивач плуталась, використовувала власні записи для пошуку відповідей на запитання, не розумію-чи змісту заяви починала хвилюватися та звертатись за допомогою до присутнього адвоката, не дивлячись на присутність співробітника міграційною служби, розповідала власну історію, яка по суті не відносилась до професійної діяльності та ймовірного переслідування в цілому. За сукупністю отриманих відповідей та поведінки адвоката, який голосно натякав на надання відповідних і точних відповідей, вбачається, що надана позивачем історія переслідування є вигаданою та не має ніякого відношення до політичної ситуації в РФ.

Погоджуючись із запереченнями відповідача, суд вважає, що виявлені при перевірці розбіжності у поясненнях позивача з урахуванням фактичних даних, встановлених на підставі її пояснень, матеріалів особової справи з доданими матеріалами екстрадиційної перевірки, інформації по країні походження позивача, суттєво вплинули на правдоподібність її тверджень щодо наявності об`єктивних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, як вбачається з висновку територіального органу ДМС України, ним проаналі-зовано кримінальне переслідування позивача та зроблено обґрунтований висновок про те, що кримінальне переслідування позивачки на території РФ пов`язане з її професійною діяль-ністю та з урахуванням досвіду роботи у банківській сфері й не містить ознак "випадковості" або певних "політичних" аспектів. Покарання за інкриміноване позивачу діяння не передбачає застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи торту, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

При перевірці було обґрунтовано враховано про те, що ні позивач, а ні її близькі родичі (батько та сестра) не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, будь-які переслідування або дискримінація наразі відсутні, а також те, що стосовно позивача не винесено остаточного вироку та вона має усі можливості для захисту власних інтересів під час процесуальних дій по кримінальній справі у разі екстрадиції до РФ.

Оцінюючи матеріали екстрадиційної перевірки відповідач обґрунтовано послався на п.п. 61, 62 Керівної записки УВКБ ООН з екстрадиції і міжнародного захисту біженців, згідно з якими екстрадиція і визначення статусу біженця є окремими процедурами з різними цілями, що регулюються різними правовими критеріями. Особи, що приймають рішення в кожній сфері, повинні мати особливі знання, досвід і навички. Якщо визначення наявності в розшукуваної особи обґрунтованого страху переслідування включено до процедури екстрадиції, це може істотно обмежити шанси на розгляд заяви шукача притулку. Це може також обмежити правові засоби захисту, доступні у разі негативного визначення статусу. Таким чином, УВКБ ООН вважає, що рішення за заявою про надання притулку і щодо запиту про екстрадицію відповідно повинні прийматися в рамках відокремлених процедур (п. 61). Це не означає, що два процеси повинні проходити в ізоляції. Як неодноразово вказується в цій Керівній записці, право розшукуваної особи на статус біженця має важливі наслідки для обсягу зобов`язань запитуваної Держави за міжнародним правом щодо цієї розшукуваної особи, а отже, і для рішення щодо запиту про екстрадицію. Водночас інформація, пов`язана з запитом про екстрадицію, може вплинути на рішення за заявою про надання притулку. Для ухвалення правильного рішення як щодо притулку, так і з процедури екстрадиції уповноважені органи повинні враховувати усі відповідні елементи (п. 62).

Під час судового розгляду справи позивач не зазначила і не надала суду переконливих аргументів і доказів, які б спростовували обґрунтованість висновків відповідача.

Додані до позовної заяви роздруківки статей з веб-сайтів ("Банковская пустыня России", "ЦБ ликвидирует еще 200 банков", "Дата проведения выборов") містять дані про відкликання ліцензій у банківських установ та про перенесення виборів депутатів Держдуми на вересень 2016р. Однак дані статті не містять даних про встановлення державного контролю над більшою частиною грошових потоків та/або про переслідування і арешт керівників банків, в яких вона працювала, у зв`язку з відмовою у фінансуванні політичних заходів представників правлячої партії "Єдина Росія", як стверджується у позовній заяві.

Додані до позовної заяви роздруківки статей з веб-сайту Центрального банку РФ про відкликання ліцензій на здійснення банківських операцій у банків, в яких працювала пози-вач, підтверджує такі ж дані, як зазначено у висновку територіального органу ДМС України.

Щодо доданих до позовної заяви відомостей з Єдиного державного реєстру юридич-них осіб стосовно банківських установ, в яких працювала позивач, то позивачем не зазначе-но, яким чином дана інформація спростовує висновки відповідача і доводить наявність у позивача об`єктивних побоювань стати жертвою переслідувань.

Посилання у позовній заяві на те, що слідство по кримінальній справі, фігурантом якої є позивач, є ОСОБА_4 , який знаходиться у "Списку ОСОБА_6", опублікованому у квітні 2010р. на сайті Американської компанії з безпеки та співпраці в Європі, не доводить наявність "політичного" аспекту у кримінальному переслідуванні позивача.

Посилання у позовній заяві на те, що плутаність показань позивача під час співбесіди пояснюється тим, що вона попала у складну життєву ситуацію, адже не була у країні її грома-дянської належності понад рік, очікуючи позитивного вирішення ситуації з керівництвом банку, я кому вона працювала, не переконують суд у правдивості тверджень позивача, наданих міграційному органу.

Інших фактів, які б підтверджували наявність умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, судом не встановлено. При цьому, суд зважає на заперечення відповідача про те, що в анкеті та під час співбесіди позивач повідомила, що після її виїзду з РФ там залишилися проживати її батько та сестра, які не зазнають будь-якої дискримінації або переслідування з боку діючої російської влади, а також про те, що позивач не була членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових або інших організацій, як в країні громадянської належності, так і поза її межами.

Погоджуючись з представником позивача, суд вважає, що у висновку територіального органу ДМС України є ряд суджень, які за своїм змістом містять висновок про участь позивача у скоєнні кримінальних правопорушень на території РФ без посилання на відповід-ний обвинувальний вирок стосовно неї. Проте, такі судження не впливають на правильність оскаржуваного рішення відповідача, тому не є підставою для висновку про його протиправність і скасування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що доводи позивача і надані ним докази не доводять наявність умов, передбачених п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671, для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відтак не доводять допущення відповідачем порушень прав чи інтересів позивача оскаржуваним рішенням. Натомість заперечення відповідача вказують на те, що відповідачем у повній мірі перевірено доводи позивача на відповідність її вимогам п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671, внаслідок чого зроблено обґрунтовані висновки про відсутність необхідних умов, що згідно із ст. 6 Закону №3671 є підставою для відмови у задоволенні заяви позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову і відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 241-246, пп. 10 п. 1 Перехідних положень КАС України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач: громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 ;

місце перебування: 04050, м. Київ, вул. Дегьярівська, 13 , Київський слідчий ізолятор;

місце проживання не відоме.

Відповідач: Державна міграційна служба України;

01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Д.А. Костенко

Судді: Н.Г. Вєкуа

Ю.Т. Шрамко