Ухвала суду № 86870107, 13.01.2020, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

№ провадження 2/646/267/2020

Справа № 645/5625/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.01.20 року м.Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді Теслікової І.І., за участі секретаря - Правдюк М.О., позивача - ОСОБА_1 , розглянувши в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Червонозаводського районного суду м.Харкова перебуває вказана цивільна справа, у якій позивач просить суд стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України компенсацію моральної шкоди за порушення прав позивача на безпеку, майно, інформацію, здоров`я, справедливий суд тощо в розмірі 59568000 грн., що спричинились відповідачем, що порушує принцип допустимості, розумності та доцільності, принижує честь і гідність позивача, заручників в інтересах та на користь грабіжників.

Ухвалою суду від 13.12.2019 року вказана справа прийнята до провадження, розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження.

Позивач в підготовчому судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити, заперечував проти закриття провадження у справі.

Відповідачі в підготовче судове засідання не з`явились.

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву представника Комінтернівського районного суду м. Харкова, в якому він просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що суд не може бути відповідачем у справі.

Дослідивши матеріали справи, суддя приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина перша ст. 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Офіційне тлумачення наведених положень здійснено у Рішенні Конституційного суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 року, зокрема, положення ч.1 ст.126 Конституції України "незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України" у взаємозв`язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Крім цього, положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Також, згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом..

Скарги на дії чи бездіяльність судів при розгляді ними судових справ у порядку передбачених законом випадках розглядаються також органами і посадовими особами, які мають право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність.

Згідно частини 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (далі - ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, від 16.01.2018 року по справі № 454/1008/16ц, від 20.03.2019 року по справі № 295/7631/17ц, вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади», оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року (справа № 21-319 во 07).

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст.62 Конституції України матеріальна і моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й в цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава.

Таким чином, зазначеними положеннями ст.ст.62,126,129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування матеріальної і моральної шкоди одночасно із оскарженням таких дій) до іншого суду, так як це буде порушувати принцип незалежності судів і заборону втручання в її вирішення незалежним судом.

У зв`язку з викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України - не передбачено.

Таким чином, враховуючи предмет та підставу позову, суд приходить до висновку, що вони не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц та аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 454/2843/15-ц.

Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15 зазначив, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.255 ЦПК України, провадження у справі підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Слід зазначити, що позовні вимоги до Державної казначейської служби України заявлено лише як до виконавця рішення суду про стягнення коштів з державного органу, тобто ці вимоги є похідними від позову до Комінтернівського районного суду м. Харкова.

На підставі викладеного, керуючись ст. 255, 260, 353 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів в порядку ч. 2 ст.261, ст.354 ЦПК України.

Суддя І.І. Теслікова