Рішення № 86865502, 11.01.2020, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/13084/19

Провадження № 2/750/146/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2020 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Пишенко М.М.,

за участі позивача, представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - Леонової І.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат,

в с т а н о в и в:

12 листопада 2019 року позивач подав позовну заяву та 02.01.2020 року подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати, що протиправні і незаконні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області розглянуті у справі №750/2867/16-ц призвели до тривалого строку відновлення порушенного права і як наслідок до завдання матеріальної шкоди у сумі 7038 грн. 08 коп., що складають 3% річних у розмірі 1308 грн. 08 коп. і інфляційні втрати у розмірі 5730 грн.; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7038 грн. 08 коп., що складають 3% річних у розмірі 1308 грн. 08 коп. і інфляційні втрати у розмірі 5730 грн. шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов`язкових платежів і зборів, комісійної винагороди.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у судовому рішенні прийнятому на його користь стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначив, що у зв`язку із невиконанням рішень суду у строки передбачені статтями 46, 124 Конституції України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і статті 625 Цивільного Кодексу України», позивач був позбавлений можливості отримати належну йому суму боргу, а відтак вважає, що має право на отримання компенсації і інфляційних втрат за порушення встановленого законом строку перерахування коштів.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та наполягав на задоволенні.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подала відзив та просила відмовити в задоволенні позову.

Представник Державної казначейської служби України подав до суду відзив на позовну заяву, в судове засідання не з`явився.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

07.06.2016 року рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова задоволено позов позивача частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 15000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 04.07.2016 вказане рішення суду залишено без змін.

10 серпня 2016 року Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист у справі №750/2867/16-ц на виконання рішення суду від 07.06.2016

18.08.2019 казначейством були прийняті судове рішення та виконавчий лист по справі №750/2867/16-ц.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного суду від 14.08.2019 рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.06.2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 04.07.2016 залишено без змін.

16.10.2019 року казанчейство виплатило кошти позивачу в розмірі 15000 грн. на виконання судового рішення від 07.06.2016 та виконавчого листа по даній справі №750/2867/16-ц.

18.10.2019 позивач звертався до Державної казначейської служби України із заявою провести нарахування і забезпечити виплату компенсації і інфляційних втрат за порушення строку виконання судового рішення.

Листом від 25.10.2019 №5-11-11/118421 ДКС України вказала, що нарахувала компенсацію 3% річних у сумі 1308 грн. 08 коп та відмовляється нараховувати і виплачувати інфляційні втрати.

Позивачем було надано розрахунок інфляційних втрат у якому розпочав розрахунок з дати набрання законної сили рішення 04.07.2016 по дату виплату коштів 16.10.2019 шляхом перемноження суми заборгованості 15000,0 грн. і коефіцієнтів інфляції 15000,0 грн. х 1,382 (індекс за весь час виконання ) - 15000,0 = 5730 грн. (а.с. 4).

Право на отримання інфляційних витрат узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у справах «Максимиха проти України» заява №43483, рішення від 14.12.2006 пункти 22,23,27,29, «Карпухан та 19 інші проти України» рішення від 10.03.2010.

04.06.2019 Велика Палата Верховного Суду у справі №916/190/18 вказала, що інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню з часу набрання рішення суду законної сили і до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40).

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року).

У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В пункті 19 справи «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року, Європейський суд з прав людини вказує, що незважаючи на значний проміжок часу після винесення пілотного рішення у справі Іванова від 15 жовтня 2009 року, Українському Уряду поки не вдалося здійснити необхідні загальні заходи, здатні вирішити корінні причини системної проблеми, визначеної Судом, і забезпечити ефективний засіб захисту усіх потерпілих на національному рівні.

Відповідно до усталеної практики Суду термін потерпілий означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації, справа Ромашов проти України, заява № 67534/01, рішення від 27.07. 2004 року, див. також справу «Коваль та інші проти України», п.125, рішення від 15.11.2012р.

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Європейський суд неодноразово висловлював позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не може бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: «Войтенко проти України», «Кечко проти України», «Півень проти України», «Ю.Іванов проти України» тощо).

Рекомендації і рішення Комітету Міністрів Ради Європи.

У засіданні 5-7 грудня 2017 року Комітет Міністрів Ради Європи прийняв рішення у справах групи ОСОБА_2 , груп Жовнер і Бурмич та інші проти України (заяви No. 40450/04, 56848/00, 46852/13) в частині контролю за виконанням судових рішень. У пункті 4 підкреслював, що такий спеціальний механізм повинен передбачати, відповідно до вимог Конвенції, як це передбачено прецедентним правом Суду, адекватне та достатнє відшкодування всім претендентам, які мають дійсні скарги, включаючи виконання рішень національних судів, як і раніше застосовуються, виплати відсотки ставки та відшкодування моральної шкоди та витрат.

В статті 8 Конституції України вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухзвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Тривалість судового і виконавчого провадження у справі №75)/2867/16-ц згнідно пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції становить 3 роки і 7 місяців та Казначейством не виплачена компенсація за несвоєчасне виконання судових рішень і інфляційні втрати.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-2168цс15.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

В статті 5 вказаного закону значиться, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

З огляду на Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Державна казначейська служба України є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Захист цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до рішення Великої палати Верховного суду від 16 травня 2018 року справа № 686/21962/15-ц встановлено, що згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, Верховний Суд України у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушенного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного ваиконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У відповідності з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих уасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

За таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7038 грн. 08 коп., яка складається з 3 % річних - 1308 гривень 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 5730 грн. 00 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України (місце знаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37567646) з єдиного казначейського рахунку без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов`язкових платежів і зборів, комісійної винагороди. В задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму у розмірі 7038 грн. 08 коп., яка складається з 3 % річних - 1308 гривень 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 5730 грн. 00 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України (місце знаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37567646) з єдиного казначейського рахунку без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов`язкових платежів і зборів, комісійної винагороди.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 13.01.2020.

Суддя Л.В. Карапута