Ухвала суду № 86853387, 13.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

13.01.2020Справа № 910/376/20За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» про забезпечення позову до подачі позову у справі

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ»

До Київської міської ради

про визнання рішення недійсним

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.01.2020р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» було подано до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову до подачі позову, в якій заявник просив заборонити Київській міській раді та її виконавчому органу вчиняти будь-які організаційно-правові заходи вказані в п.3 рішення Київської міської ради «Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» у поновленні договорів оренди земельних ділянок», прийнятого на пленарному засіданні ІХ сесії Київської міської ради 19.12.2019р. №592/8165 та заборони вчиняти будь-які дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного земельного кадастру в частині припинення речових прав на земельні ділянки, а саме в частині змін відомостей про підстави виникнення іншого речового права; підстав внесення запису; виду іншого речового права; зміст та характеристики іншого речового права; опису об`єкту іншого речового права, щодо оренди земельних ділянок кадастровий номер: 8000000000:66:178:0142, кадастровий номер: 8000000000:66:178:0143 на вул. Микільсько-Слобідська, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва та орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-ХОЛДИНГ" (ідентифікаційний код юридичної особи - 33058246).

В обґрунтування поданої заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» посилалось на те, що здійснює користування земельними ділянками з кадастровими номерами №8000000000:66:178:0142 та №8000000000:66:178:0143 на вул. Микільсько-Слобідська, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва на підставі договорів оренди від 24.10.2007р. та від 19.12.2005р., які було поновлено згідно договорів від 28.01.2014р. на п`ять років. На думку заявника, вказані договори є поновленими у відповідності до приписів ч.ч.6-8 ст.33 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендар не отримував від орендодавця жодного листа-заперечення у поновлення правочинів, а отже, договори є автоматично поновленими. 19.12.2019р. Київською міською радою було прийнято рішення №592/8165 «Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» у поновленні договорів оренди земельних ділянок», згідно п.п.1, 2 якого заявнику відмовлено в поновленні договорів оренди земельних ділянок від 24.10.2007р. та від 19.12.2005р. Пунктом 3.2 вказаного рішення доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) вжити організаційно-правові заходи щодо внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на майно та їх обтяжень, Державного земельного кадастру в частині припинення речових прав на земельні ділянки, у поновленні договорів оренди яких відмовлено цим рішенням. Отже, на думку заявника, невжиття вказаних вище заходів забезпечення позову призведе до унеможливлення відновлення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» як орендаря земельних ділянок.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для її задоволення з урахуванням наступного.

За приписами ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Частинами 1, 3 ст.138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

За змістом ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред`являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Наразі, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

За висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові від 21.12.2019р. по справі №908/1310/19

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 30.03.2018р. Верховного Суду по справі №905/2130/17 та від 13.02.2018р. по справі №911/2930/17.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Проте, за висновками суду, обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.

Зокрема, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення Київською міською радою дій, направлених на відчуження (передання іншій особі) права користування земельними ділянками №8000000000:66:178:0142 та №8000000000:66:178:0143.

Одночасно, за висновками суду, у даному випадку забезпечення позову у обраний заявником спосіб не забезпечить та взагалі ніяким чином не вплине на відновлення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» як користувача земельних ділянок, у разі задоволення позовних вимог.

В контексті наведеного судом враховано, що частиною 2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унормовано, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

До того ж, надаючи оцінку доводам заявника, судом враховано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» вже двічі подавалась аналогічна заява про забезпечення позову. Ухвалами від 28.12.2019р. по справі №910/18989/19 та від 10.01.2020р. по справі №910/343/20 в задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» було відмовлено.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» про забезпечення позову.

При цьому, слід наголосити, що у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, позивач не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.

За таких обставин, керуючись ст.136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ-ХОЛДИНГ» про забезпечення позову.

2. Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Суддя Спичак О.М.