Рішення № 86849234, 10.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 січня 2020 р. № 520/13186/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сагайдака В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Інженерний, буд. 7, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 14321937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та не виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років;

зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років;

стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 суму витрат на правову допомогу у розмірі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України;

стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову шкоду), що була вчинена ОСОБА_1 протиправною бездіяльністю органу Держприкордонслужби України щодо невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 25000,00 грн. (Двадцять п`ять тисяч гривень).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №520/13186/19.

Запропоновано відповідачу подати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали відзив на позов та докази на обґрунтування відзиву, а також докази направлення відзиву позивачу.

Відповідач надав до суду відзив згідно змісту якого у задоволенні вимог просив суд відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 по серпень 2019 року проходив військову службу у Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (військова частина 1470).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 03.07.2019 № 689-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом а) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту. Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 серпня 2019 року № 429-ос та знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини 1470 з 01 серпня 2019 року.

Як вбачається з наданих на запит позивача Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України відповідей (№11/Щ - 11/ПІ-4085 від 02.08.2019, №11/Щ-11/ПІ-4412 від 20.08.2019), копій особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, та грошового атестату №39, в порушення вимог закону відповідачем на день виключення позивача зі списків особового складу не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 1 березня 2018 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 Закону України від 05.11.1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до п.п.6 п.8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за №854/32306 (далі - Інструкція №854) у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців Державної прикордонної служби України з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, відтак позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими.

Також суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті компенсації, оскільки зі змісту листа відповідача від 20.08.2019 вбачається, що ним повідомлено позивача, що підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відсутні, що суд вважає фактичною відмовою в задоволенні заяви позивача про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Щодо строків звернення позивача до суду із цим позовом, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту п.п.6 п.8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Крім того, право на отримання компенсації за невикористану відпустку, в тому числі за минулі роки, виникає тільки при звільненні військовослужбовця.

З огляду на зазначене, суд вважає наявними підстави для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №620/4218/18, оскільки спірні правовідносини та обставини даної справи є подібними, нормативне регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та Держприкордонслужби в частині права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку не відрізняється.

З огляду на встановлені судом обставини частина позовних вимог щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.03.2018, судом встановлено наступне.

Статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, спеціальним законом прямо передбачено правило безумовної індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

Окрім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частинами 1, 2, 6 статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003р.; далі за текстом - Порядок №1078).

Абзацами 1, 2 пункту 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Відповідно пп. 2 п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Згідно абз. 4 п. 6 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно до чинного законодавства, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, так як належить до основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії-” передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Таким чином, бездіяльність владного суб`єкта з приводу невиплати індексації грошового забезпечення у період 01.07.2015р. - 28.02.2018р. має місце і за змістом та характером вчиненого діяння є протиправною.

При цьому, підстав для нарахування індексації по 01.03.2018р. суд не знаходить, адже зі змісту листа Управління від 02.08.2019 р. вбачається, що за цю календарну дату індексація нарахована та виплачена.

Оскільки індексація нараховується на грошове забезпечення (тобто на винагороду за виконану роботу, плату на працю) і спеціальний закон не містить жодних застережень з даного питання, то у силу ч.6 ст.7 КАС України до спірних правовідносин слід застосувати положення ст.233 Кодексу законів про працю України.

Відтак, строк звернення до суду у спірних правовідносинах з вимогою відносно коштів у якості винагороди за службу слід визнати необмеженим будь-яким часовим проміжком.

Щодо частини позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, позивачем не надано. Саме лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень недостатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачами йому моральної шкоди, судом таких обставин не встановлено, суд прийшов до висновку про те, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

За визначенням ч. 1 ст. 132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 ст.134 КАСУ).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду копії договору №016/10/19-03 про надання юридичних послуг, наказу від 16.10.2019 р., довіреності, акту приймання-передачі послуг №1, квитанції до прибуткового касового ордеру.

Проаналізувавши надані документи, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд приходить до висновку, що до належних та підтверджених позивачем належать судові витрати на правову допомогу в сумі 1500,0 грн., оскільки справа віднесена до незначної складності та розмір витрат за складання даної позовної заяви є завищеним.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,0 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Інженерний, буд. 7, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 14321937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 та не виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років.

В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Інженерний, буд. 7, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 14321937)на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500.0 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 січня 2020 р.

Суддя Сагайдак В.В.