Рішення № 86849097, 10.01.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/4333/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3052 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини 3052 Національної гвардії України, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.10.19;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.10.19.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, як учасник бойових дій, має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано, зокрема, шляхом виплати грошової компенсації відпустки особі. Однак, відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

2. Позиція відповідача.

26.11.19 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що лише щорічна відпустка підлягає поділу на частини, перенесенню на інший період та грошовій компенсації під час звільнення. Додаткова ж відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", не належить до виду щорічних відпусток. Виходячи з норм статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказана відпустка є пільгою, гарантованою державою. Оскільки така відпустка не належить до виду щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати грошової компенсації під час звільнення тощо /а.с. 35-37/.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12.11.19 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом т.в.о. першого заступника командира - начальника штабу військової частини 3052 майора О. Черкаса від 31.10.16 №375 (по стройовій частині) гр. ОСОБА_1 , який відповідно до наказу командира військової частини 3052 Національної гвардії України по особовому складу від 28.10.16 №42 о/с прийнятий на військову службу за контрактом строком на три роки з 31.10.16 по 31.10.19 та призначений на посаду стрільця 2-го відділення 2-го патрульного взводу патрульної роти (ВОС 100915П) з присвоєнням первинного військового звання рядового складу "солдат", зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення, присвоєно особистий номер Г-025053, установлено посадовий оклад 530,00 грн за 2 тарифним розрядом /а.с. 27/.

У подальшому, 31.10.19 наказом т.в.о. першого заступника командира - начальника штабу військової частини 3052 майора О. Черкаса №255 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення стрільця 2-го відділення 2-го патрульного взводу патрульної роти старшого солдата ОСОБА_1 (Г-025053), звільненого відповідно до п.п. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини 3052 Національної гвардії України по особовому складу від 9.10.19 №31 о/с у запас Збройних Сил України у зв`язку із закінчення строку контракту /а.с. 28/.

ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням, виданим 2.08.17, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 4/.

При звільненні позивача зі служби військовою частиною 3052 Національної гвардії України ненараховано та невиплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.92 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 5.11.96 №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України від 20.12.91 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 №3543-XII та "Про оборону України" від 6.12.91 №1932-XII (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

ОЦІНКА ОБСТАВИН СПРАВИ

В Україні діє особливий період від 17.03.14, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.14 №303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.18 у справі №211/1546/16-ц.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені частинами сімнадцятою та вісімнадцятою цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7.06.18 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.18 за №745/32197 (надалі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.19 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.19, що підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.13 по справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.05 (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини 3052 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки та зобов`язання військову частину 3052 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за цей період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.10.19.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій. До того ж, предметом спору є нарахування та виплата позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку, що є складовою його грошового забезпечення.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Відтак, підстави для розподілу судового збору відсутні.

Поряд з цим, прохальна частина позовної заяви містить клопотання представника позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3052 витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 4291,00 грн.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості даного клопотання суд враховує, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17, від 2.10.19 у справі 807/736/18, від 11.12.19 у справі №545/2432/16-а.

Суд враховує, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснював адвокат Маліченко Д.В. на підставі ордеру серії ПТ №163822 про надання правової допомоги.

До суду надано копію договору №04/11 про надання правничої допомоги від 4.11.19, за умовами якого адвокат Маліченко Д.В. бере на себе зобов`язання надати клієнту ( ОСОБА_1 ) правничу допомогу за позовом клієнта до військової частини 3052 Національної гвардії України про визнання бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій, стягнення витрат на правову допомогу, тощо /а.с. 13-15/.

Пунктом 4.1 договору встановлено вартість по договору за надання правничої допомоги, тобто правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина, захисту цих прав та свобод, відновлення у разі порушення, становить 700 (сімсот) гривень за годину надання адвокатом: правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання запитів і заяв (у тому числі до Європейського суду з прав людини), скарг, звернень, клопотань, інших процесуальних документів правового характеру, виготовлення копій документів; вивчення /ознайомлення/ аналіз наданих клієнтом матеріалів (доказів), підбір нормативної бази; здійснення представництва інтересів клієнта в судах, других державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення, тощо.

Представником позивача надано до суду копію звіту №06/11 про виконані адвокатом роботи (надалі послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, який підписаний адвокатом та клієнтом /а.с. 17/.

Разом з цим, суду не надано доказів фактичної оплати клієнтом вартості послуг адвоката.

Верховний Суд дотримується позиції, що необхідною умовою для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи (постанови від 31.01.19 у справі №19/64/2012/5003, від 5.01.19 у справі №906/194/18, від 19.02.19 у справі №917/1071/18). Так, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

За таких обставин, оскільки відшкодуванню підлягають саме фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу, за відсутності у матеріалах справи належним чином складених фінансових документів про оплату позивачем вартості послуг адвоката, підстави для відшкодування судових витрат у цій частині наразі відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262, 382, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини 3052 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3052 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки.

Зобов`язати військову частину 3052 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 жовтня 2019 року.

Стягувач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Боржник: військова частина 3052 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803781; вул. Лесі Українки, 24а, м. Полтава, Полтавська область, 36002).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба