Рішення № 86849002, 10.01.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6543/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1495 про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А 1495, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини А1495, які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1495, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік;

- зобов`язати військову частину А1495 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину А1495 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді заступника начальника відділу військової інспекції безпеки дорожнього руху - голови військової кваліфікаційної комісії військової частини А1495. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 5 серпня 2017 року № 339 його було звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом командира військової частини А1495 (по стройовій частині) від 19.08.2017 року № 181 виключено зі списків особового складу частини. При виключенні зі списків особового складу частини позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

Однак, як стверджує позивач, зазначена одноразова грошова допомога була нарахована та виплачена йому без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

У позові вказано, що 17 вересня 2019 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини А1495 з проханням донарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Однак, листом від 02.10.2019 року за вих. № 5630/ЮК йому було відмовлено в задоволенні його заяви, посилаючись на пункт 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 14 липня 2008 р. за № 638/15329 (далі - Інструкція), і яка була чинною на момент звільнення позивача з військової служби, відповідно до якого військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, звільненим з посад, на які вони були призначені, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Крім того, зазначає позивач, під час проходження військової служби в період з 05 листопада 2015 року по 13 лютого 2016 року він брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, за що отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 30 березня 2016 року. Дане посвідчення було викрадене з автомобіля позивача, та взамін нього було видано дублікат посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 2 серпня 2017 року. Однак, за період з 30 березня 2016 року по 19 серпня 2017 року (по день виключення із списків особового складу частини) позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу військовою частиною А1495 з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає неконституційними, незаконними та протиправними.

Ухвалою суду від 11.11.2019 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

02.12.2019 року (вх. №45442/19) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина А1495 вказує, що військовослужбовцям Збройних Сил України у зв`язку із дією на території України особливого періоду з березня 2014 року і по даний час не надаються додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Також, відповідач зазначає, що Законом України «Про відпустки» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не визначено порядку перенесення на інший період, продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій.

Враховуючи зазначене, як стверджує відповідач, відсутні правові підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Щодо перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової щомісячної грошової допомоги з врахуванням додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, то, відповідач у відзиві вказує, що включити в розмір місячного грошового забезпечення, з якого нарахована і виплачена грошова допомога у разі звільнення, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% немає підстав, оскільки, винагороди не включаються до складу місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога.

Крім того, зазначено у відзиві, відповідно до наказу командира військової частини А1495 від 19.08.2017 № 181, який міститься в матеріалах наданих позивачем, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини А1495. Звільнення позивача з військової служби відбулося законно - у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Наказ про своє звільнення позивач не оскаржував.

Таким чином, оскільки позивача виключено зі списків особового складу та проведено з ним усі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу командира військової частини А1495 від 19.08.2017, захист його прав необхідно здійснювати шляхом оскарження вказаного наказу в частині щодо недорахування та невиплати грошової допомогу за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи до суду відповіді на відзиви з боку позивача не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судам встановлено наступні факти та обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України по особовому складу від 05 серпня 2019 року № 339 звільнений з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої цієї статті.

Наказом командира Військової частини А1495 по стройовій частині № 181 (а.с.12), підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу військової інспекції безпеки дорожнього руху - голову військової кваліфікаційної комісії, у зв`язку зі звільненням наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 05 серпня 2017 року № 339 у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог пп. «і» п.1 ч.8 вказаної статті:

- виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;

- визнано таким, що з 19 серпня 2017 року справи та посаду здав;

- направлено для зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеса;

- наказано виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 380 % місячного грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 % посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, до посадового окладу за період з "01" по "19" серпня 2017 року, щомісячну додаткову грошову винагороду відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 161 за 19 діб серпня 2017 року у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення;

- щорічну основну відпустку за 2017 рік використав терміном 45 діб (з 01 січня по 01 лютого 2017 року та з 01 по 17 березня 2017 року), грошову допомогу на оздоровлення отримав;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, не отримав;

- наказано виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню за 26 календарних років в сумі 105794 (сто п`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири) гривні;

- наказано виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (через військову частину А 2756);

- визначено, що постійним або службовим житлом не забезпечувався.

Як вказано позивачем під час проходження військової служби в період з 05 листопада 2015 року по 13 лютого 2016 року він брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, за що отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 30 березня 2016 року та дане посвідчення було викрадене з автомобіля позивача, та взамін нього було видано дублікат посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 2 серпня 2017 року.

На підтвердження вказаної обставини позивачем надано до суду довідку про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, яка видана позивачу (а.с.16) та посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.17).

Судом встановлено, що 17 вересня 2019 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини А1495 з проханням донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (а.с.13).

У відповідь на вказану заяву, військовою частиною А1495 на адресу позивача направлено лист від 02.10.2019 року за вих. № 5630/ЮК (а.с.14), в якому зазначено, що грошова допомога у разі звільнення з військової служби ОСОБА_1 нарахована і виплачена відповідно до вимог п. 38.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, (далі - Інструкція № 260), затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (зі змінами), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329, а саме у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У листі, з посиланням на приписи п. 38.6 зазначеної Інструкції № 260 вказано, що розмір місячного грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога у разі звільнення позивачу, складає:

Оклад за військовим званням - 130,00 грн.

Посадовий оклад - 1300,00 грн.

Надбавка за вислугу років 40% - 572,00 грн.

Надбавка за виконання особливо важливих завдань 50% - 1001,00 грн. Надбавка за роботу з таємними документами 15% - 195,00 грн.

Премія 380% - 4940,00 грн.

Разом: 8138,00 грн.

Загальна повна календарна вислуга років - 26 років.

Грошова допомога у разі звільнення з військової служби склала:

8138,00 грн. х 50% х 26 років = 105794,00 грн.

Також, у листі від 02.10.2019 року №5630/ЮК вказано, що включити в розмір місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нарахована і виплачена грошова допомога у разі звільнення, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% немає підстав, оскільки винагороди не включаються до складу місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога.

Вважаючи дії відповідача, які полягали у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та бездіяльність військової частини А1495, яка полягали у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «;Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Водночас, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тому у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Судом установлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

З огляду на вказане, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2017 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2017 року.

Таким чино, позовні вимоги позивача в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини А1495, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік та зобов`язання військової частини А1495 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність військової частини А1495 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік;

- зобов`язання військової частини А 1495 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2017 року.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій військової частини А1495, які полягали у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання військової частини А1495 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служб, суд виходить з наступного.

Як вбачається з листа від 02.10.2018 №8571 розмір місячного грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога у разі звільнення позивачу, складає: оклад за військовим званням - 130,00 грн., посадовий оклад - 1300,00 грн., надбавка за вислугу років 40% - 572,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 50% - 1001,00 грн., надбавка за роботу з таємними документами 15% - 195,00 грн., премія 380% - 4940,00 грн., разом: 8138,00 грн. Загальна повна календарна вислуга років - 26 років. Грошова допомога у разі звільнення з військової служби склала: 8138,00 грн. х 50% х 26 років = 105794,00 грн.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Судами встановлено, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (за станом здоров`я).

На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 26 роки, а відтак, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до наказу командира військової частини А1495 (по стройовій частині) від 19.08.2017 №181 щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 становила 60% місячного забезпечення.

Однак, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

За змістом п.9.1 розділу IX Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я , включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550.

Разом з тим, застосовуючи вищеозначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Суд зазначає, що частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-ХІІ.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 16.05.2019 року по справі №826/11679/17.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Як вже встановлено судом останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, на переконання суду, за жодних обставин така винагорода не може вважатись одноразовою.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині вимог про визнання протиправними дій військової частини А1495, які полягали у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язання військової частини А1495 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Щодо посилань відповідача на те, що оскільки позивача виключено зі списків особового складу та проведено з ним усі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу командира військової частини А1495 від 19.08.2017, захист його прав необхідно здійснювати шляхом оскарження вказаного наказу в частині щодо недорахування та невиплати грошової допомогу за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення.

Однак, суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки наказ командира військової частини А1495 від 19.08.201 року №181 вичерпав свою дію як акт індивідуальної дії, оскільки кошти за цим наказом були позивачу виплачені, що останнім не заперечувалось.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А 1495 про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії є такою, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини А 1495 про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1495 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік.

Зобов`язати військову частину А 1495 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2017 року.

Визнати протиправними дії військової частини А1495, які полягали у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язати військову частину А1495 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Військова частина А1495 (код ЄДРПОУ 09604863; 65058, м. Одеса, вул. Армійська, 10-А)

Суддя С.М. Корой

.