Рішення № 86848991, 16.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року 320/4581/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гетьман" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Гетьман" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протизаконною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо ТОВ фірма "Гетьман" за період з липня 2017 року по липень 2018 року включно щодо не проведення законодавством встановлених дій по незареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних податковим накладним, виписаних на неплатників податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Гетьман";

- визнати протизаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 08.05.2019 №0013941401 на загальну суму штрафних санкцій 1298178,25 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 08.05.2019 №0013811401 на загальну суму 62947,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки між позивачем та його контрагентом здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні всі первинні документи. При цьому, позивач зауважив, що посилання податкового органу на відсутність між позивачем та його контрагентом господарських операцій у зв`язку з тим, що його контрагент був створений з метою прикриття незаконної діяльності, на думку позивача, є помилковими, оскільки позивач не може впливати на здійснення господарської діяльності його контрагента, належне чи неналежне виконання контрагентом обов`язків, покладених на нього законом як на суб`єкта господарювання, як то подача звітності, сплата податків, здійснення господарської діяльності та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача.

Також позивач звернув увагу, що на час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентом, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про такого контрагента були підтвердженими, така особа була зареєстрована як платник податку на додану вартість.

За твердженням позивача, висновки акту перевірки не відповідають нормам податкового законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013811401 підлягає скасуванню.

Відносно відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, то позивач зазначив, що саме бездіяльність відповідача щодо нездійснення перевірки по реєстрації податкових накладних за період з липня 2017 року по липень 2018 року у визначені Податковим кодексом України строки призвела до необґрунтованого завищення штрафних санкцій за не реєстрацію податкових накладних.

При цьому, позивач вважає, що така бездіяльність податкового органу в частині несвоєчасного законодавчо установленого реагування на порушення податкового законодавства, несвоєчасного виконання обов`язків, покладених на контролюючий орган, є протизаконною та фактичною підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Головне управління ДФС у Київській області при проведенні перевірки ТОВ фірма "Гетьман" та оформленні її результатів діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції ТОВ фірма "Гетьман" з ТОВ "Синтез-Профіт" вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань та не мають реального товарного характеру. Відповідач вважає, що у контрагента позивача відсутні ресурси для виконання умов договору.

Крім того, відповідач посилається на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25.07.2017 у справі №761/7736/17, якою встановлені обставини, які вказують на ознаки фіктивності контрагента позивача ТОВ "Синтез-Профіт".

Також, відповідач зазначив, що під час проведення перевірки позивача було встановлено, що ТОВ фірма "Гетьман" в порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України за період з липня 2017 року по липень 2018 року не складались та реєструвались у відповідні строки податкові накладні в електронній формі на неплатників ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних, що є підставою для застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

У зв`язку з зазначеним, відповідач вважає, що оскаржувані рішення є правомірними та такими, що прийняті в межах повноважень, наданих чинним законодавством.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 закрито підготовче провадження у справі та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20.02.2019 по 20.03.2019 посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області на підставі направлень від 20.02.2019 №№ 533, 534, 535, 536, 537, 537, згідно з п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та наказу від 30.01.2019 №186 проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гетьман" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.09.2018.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 10.04.2019 №275/10-36-14-01/30651961, у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 4 ПСБО №13 "Фінансові інструменти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 №559 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.12.2001 за №1050/6241, п. 5, п. 7 ПСБО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 50358 грн., а саме по періодам: за І квартал 2016 року на суму 50358 грн., за І півріччя 2016 року на суму 50358 грн., за 9 місяців 2016 року на суму 50358 грн., за 2016 рік на суму 50358 грн.;

- п. 120-1.2 ст. 120-1, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого застосовано штрафну санкцію за відсутність реєстрації податкових накладних в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1298178,25 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки ТОВ фірма "Гетьман" надало свої заперечення, за результатами розгляду яких листом ГУ ДФС у Київській області від 06.05.2019 №16195/10/10-36-14-01 позивачу відмовлено в їх задоволенні, а висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013811401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 62947,50 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 50358,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 12589,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013941401, яким до позивача за відсутність реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 2596356,50 грн. застосовано штраф в розмірі 50% у сумі 1298178,25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись з правомірністю прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України, в якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013941401 та №0013811401.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 05.06.2019 №25851/6/99-99-11-04-01-25 продовжено строк розгляду скарги позивача до 22.07.2019.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 22.07.2019 №34576/6/99-99-11-04-01-25 податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 08.05.2019 №0013941401 та №0013811401 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно п.п.134.1.1 п. 134 ст. 134 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів і України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, відповідно до якого первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" (далі по тексту - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону №996-ХIV).

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають; відображенню; в бухгалтерському обліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 цього ж Закону).

Відтак, податкові наслідки у вигляді формування доходу від здійснення господарської діяльності у податковому обліку є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого доходу від здійснення господарської діяльності первинними документами покладається на платника-продавця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Згідно позиції Верховного Суду України (викладеної ним, зокрема, у постанові від 05.03.2012 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта" до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень, а також у постанові від 22.09.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень), яка підтримана Верховним судом у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема у постанові від 02.04.2019 у справі №809/189/16, документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

З огляду на те, що відповідач збільшив суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на підставі висновків податкової інформації по контрагенту позивача, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства базується на твердженнях щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ "Синтез-Профіт", який, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства.

В акті зазначено, що перевіркою встановлено документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення, оскільки керівником підприємства-контрагента ОСОБА_1 надані пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Синтез-Профіт" та документального оформлення нереальних господарських операцій з ТОВ фірма "Гетьман", наявність інших ознак фіктивності, визначених ст. 55-1 Господарського кодексу України. Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що у зазначеного товариства наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у вказаного контрагента позивача відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, не задекларований на папері, на думку податкового органу, у ТОВ фірма "Гетьман" не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

З акту перевірки вбачається, що взаємовідносини між ТОВ фірма "Гетьман" та ТОВ "Синтез-Профіт" відбувались на підставі договору поставки від 15.10.2015 №20.

Так, відповідно до умов вказаного договору ТОВ фірма "Гетьман" (Постачальник) зобов`язується поставляти товари відповідно до поданих ТОВ "Синтез-Профіт" (Покупець) замовлень, а покупець зобов`язується приймати такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість.

Згідно пункту 4.1 вказаного договору передача та прийом товару по кількості та якості здійснюється в місці поставки.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що постачальник передає покупцю при поставці товару товарно-супровідну документацію - видаткову накладну, товаротранспортну накладну, сертифікат якості, податкову накладну.

На підтвердження виконання вказаного договору, сторонами були оформлені первинні документи: видаткові накладні від 27.01.2016 №806, від 12.01.2016 №288, від 19.01.2016 №543; податкові накладні 27.01.2016 №806, від 12.01.2016 №288, від 19.01.2016 №543; банківські виписки.

Проаналізувавши надані документи, суд зазначає, що вказані видаткові накладні підписані невідомими особами, оскільки в графах: "відвантажив (ла)" та "отримав (ла)" стоять лише підписи та відтиски печаток ТОВ фірма "Гетьман" і ТОВ "Синтез-Профіт", посада і прізвище особи, яка відповідальна за здійснення господарської операції і правильність її оформлення або інші дані, які дають змогу ідентифікувати особу, що брала учать у здійсненні господарської операції, відсутні.

Крім того, до перевірки та до матеріалів справи не надано товарно-транспортні накладні та сертифікати якості, як це визначено в пункті 4.2 договору поставки.

Також, до перевірки та до матеріалів справи не надано документи складського обліку на внутрішнє переміщення товарів і внутрішнього переміщення запасів (товарів), а саме: картки складського обліку матеріалів, лімітно-зібрані картки, що використовуються для оформлення відпуску матеріалів та є підставою для списання матеріальних цінностей зі складу.

Також відсутня інформація щодо уповноважених осіб, які мали право передавати та приймати товарно-матеріальні цінності.

Позивач посилається на те, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновки про особу, яка була засновником товариства під час періоду, який перевірявся.

Так, перевіркою встановлено, що за вказаний період засновником ТОВ "Синтез-Профіт" був ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Проте, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником та засновником є ОСОБА_2 , суд не приймає до уваги, оскільки дана особа такий статус набула з 02.06.2016 року, в той час як періодом, за який перевірялась діяльність позивача і ТОВ "Синтез-Профіт" є січень 2016 року.

Позивач зазначає, що відповідачем не підтверджено факт надання пояснень засновником контрагента позивача ОСОБА_1 , в зв`язку із чим позивач вважає такі посилання неправомірними.

Суд не погоджується із такими твердженнями, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи документами, а саме ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25.07.2017 у справі №761/7736/17, в якій зазначено, що ОСОБА_1 не реєстрував ТОВ "Синтез-Профіт", підприємницьку діяльність від імені ТОВ не здійснював і не мав на меті здійснювати, про господарську діяльність, майно, яке знаходиться на балансі та про місцезнаходження фінансових і бухгалтерських документів йому невідомо. Будь-яких доручень на реєстрацію товариства ніколи не давав та грошові кошти за реєстрацію не брав.

Щодо ОСОБА_3 , з яким позивач домовлявся про поставку та укладав відповідний договір, то суд не приймає цей аргумент, як помилковість виводів відповідача, оскільки ця особа була директором підприємства в період з 10.02.2015 по 20.01.2016, а не засновником. Крім того, в зв`язку із тим, що ОСОБА_1 , як засновник ТОВ "Синтез-Профіт", не був причетний до його діяльності, тому він не мав юридичних прав призначати директором ОСОБА_3 .

Вказані факти свідчать про те, що документи, які були підписані від імені не уповноваженої на те особи - ОСОБА_3 , не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності формальних реквізитів, що передбачені чинним законодавством.

Також, згідно "Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва" ІС "Податковий блок", ТОВ "Синтез-Профіт" внесено до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва.

Позивач вказує на те, що факт здійснення фіктивного підприємництва повинен бути доведений рішенням у кримінальній справі.

Суд зазначає, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 у справі №761/7736/17 притягнуто до відповідальності, проте звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального Кодексу України, ОСОБА_1 в зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі вище викладених обставин суд приходить до висновку про те, що господарська діяльність ТОВ "Синтез-Профіт" в перевіряємий період знаходилась поза межами контролю формального (номінального) засновника, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи.

Отже, подані ТОВ "Синтез-Профіт" первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій.

Спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчать про нереальність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з податковим органом, що всі ознаки, як окремо, так і в сукупності дають підстави вважати, про неможливість реального виконання оформлених господарських операцій ТОВ "Синтез-Профіт".

Таким чином, первинні документи ТОВ "Синтез-Профіт", які стали підставою для формування позивачем доходу від здійснення такої діяльності та формування фінансового результату, не посвідчують факт продажу (придбання) товарів (робіт, послуг), а тому відображення таких сум у фінансовому результаті до оподаткування є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного суду (адміністративне провадження №К/9901/4919/17від 06.06.2018 року.

Суд наголошує, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Така правова позиція також наводиться в постановах Верховного суду України від 14.06.2016 року у справі №21-1318а/16, від 22.11.2016 року у справі №826/11397/14.

До того ж, суд враховує, що в той час як податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача необхідних для виконання спірних операцій, основних засобів, необхідних для вчинення дій, що становлять під сумнів зміст відповідних операцій. Позивачем таких доказів до матеріалів справи додано не було та доводи податкового органу в цій частині не спростовано.

При цьому, суд наголошує, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд вважає висновки податкового органу, зроблені під час перевірки позивача доведеними та правомірними.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини "Булвес АД проти Болгарії", де зазначено, що платник податку на додану вартість не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, "обачний" платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової "добросовісності" за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат).

Також, суд зауважує, що концепція "наявності ділової мети" передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для бізнесу, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат і податкового кредиту.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 року у справі №816/4226/13-а ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди. Окрім того, Верховний Суд додав, що здійснення позивачем як суб`єктом господарювання дій, які є нетиповими для певного виду діяльності або можуть не у повній мірі відповідати цільовому призначенню отриманих кредитних ресурсів, не може однозначно свідчити про невідповідність таких дій цілям господарської діяльності.

Тобто, здійснення реальних господарських операцій - не єдина передумова отримання податкового ефекту від здійснення господарської операції.

Також, Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 року у справі №809/117/13-а, від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 та від 10.04.2018 року у справі №815/24/17 дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв`язку із вказаним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Також, у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 суд вказав, що надані позивачем документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури, видані від імені контрагентів, та докази перерахування Товариством грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки відповідачем надані докази того, що контрагенти не виконували та об`єктивно не мали можливості виконати поставку на адресу позивача.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальника послуг, що в сукупності з встановленими обставинами справи та з урахуванням характеру спірних правовідносин, які склались у цій справі, також свідчить про обґрунтованість тверджень контролюючого органу про безпідставність формування податкового обліку позивача за господарськими операціями з ТОВ "Синтез-Профіт".

Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013811401 суд вважає правомірними.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.120-1.2 ст.120-1, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого до позивача застосовано штрафну санкцію за відсутність реєстрації податкових накладних в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1298178,25 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, проведеною перевіркою ТОВ фірма "Гетьман" встановлено відсутність факту реєстрації податкових накладних (на дату виникнення податкових зобов`язань) в Єдиному реєстрі податкових накладних за липень-грудень 2017 року, січень-червень 2018 року на загальну суму ПДВ 2596356,50 грн.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податку накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Згідно пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні - рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем в порушення вимог п. 120-1.2 ст. 120-1, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не здійснено реєстрацію податкових накладних (на дату виникнення податкових зобов`язань) в Єдиному реєстрі податкових накладних за липень-грудень 2017 року, січень-червень 2018 року на загальну суму ПДВ 2596356,50 грн.

Даний факт не заперечувався і позивачем.

З огляду на наведене, оскільки під час перевірки встановлено відсутність реєстрації податкових накладних за липень-грудень 2017 року, січень-червень 2018 року на загальну суму ПДВ 2596356,50 грн., суд вважає, що відповідачем правильно застосовано до позивач штраф у розмірі 50% від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних.

Таким чином, суд дійшов висновку, що застосування до позивача штрафу у загальному розмірі 1298178,25 грн. згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013941401 відбулось обґрунтовано, на підставі норм Податкового кодексу України, а отже підстав для скасування рішення контролюючого органу судом не вбачається.

Відносно доводів позивача, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виявилась у нездійсненні перевірки по реєстрації податкових накладних за період з липня 2017 року по липень 2018 року у визначені Податковим кодексом України строки, що призвела до завищення штрафних санкцій за не реєстрацію податкових накладних, суд зазначає наступне.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, у разі допущення платником податків порушення щодо не реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, податковий орган має право провести перевірку щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних у межах 1095 днів, та застосувати штрафні (фінансові) санкції у разі виявлення порушень.

Наведене свідчить, що відповідачем не порушені строки проведення перевірки при визначенні грошового зобов`язання та нарахуванні штрафу згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.05.2019 №0013941401 за факт не реєстрації податкових накладних за липень-грудень 2017 року, січень-червень 2018 року.

Зазначені обставини також свідчать про те, що на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, покладених на контролюючий орган чинними на момент проведення перевірки та прийняття рішення нормами податкового законодавства, а отже відповідач, здійснюючи контролюючі функції, діяв згідно законодавства.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.