Рішення № 86848946, 11.01.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5240/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2019 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, в якому позивач просить:

- визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої пенсії ОСОБА_3 через відсутність оригіналу паспорту померлої неправомірними;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області виплатити ОСОБА_1 сум у пенсії, що належала його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю, як члену сім`ї померлого пенсіонера, який проживав з ним разом на день смерті та звернувся за виплатою на протязі півроку.

Позов обґрунтовано тим, що 20 травня 2019 року у віці 82 років ОСОБА_3 померла. Електронна пенсійна справа померлої надійшла до УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області. За період з липня 2014 року по травень 2019 року ОСОБА_3 через стан здоров`я та похилий вік була безпідставно позбавлена можливості отримувати належну їй пенсію. Так як позивач є сином ОСОБА_3 , проживав разом з нею на час її смерті, він 16 жовтня 2019 року звернувся до відповідача з заявою про виплату пенсії, яка була недоотримана покійною. Були надані всі необхідні документи, передбачені законодавством. На заяву від 22.10.2019 про оформлення недоотриманої пенсії позивач отримав відповідь від 13 листопада 2019 року у формі листа, у якому відповідач зазначив, що позивач не надав оригіналу паспорту померлої відповідач вказав, що отримання позивачем недоотриманої пенсії, можливо тільки за умови вступу ним до спадщини.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку прощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 1-2).

10 січня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 19-20), в обґрунтування якого зазначено, що для підтвердження факту спільного проживання при зверненні за недоотриманою пенсією померлої ОСОБА_3 ОСОБА_1 був наданий ID-паспорт та Довідка про внесення відомостей до єдиного державного реєстру про реєстрацію місця проживання, але це не підтверджує факт спільного проживання з померлою так як на облік в управлінні була прийнята електронна пенсійна справа після смерті пенсіонера і реєстрація місця проживання ОСОБА_3 не відома у зв`язку з тим, що оригінал паспорту померлої не надавався. Відповідно до викладеного при зверненні за недоотриманою пенсією померлого, в наданих документах відсутні документи для підтвердження факту спільного проживання та ведення сумісного господарства.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_3 , розпорядженням УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області від 0208.2019 № 2313 її пенсійну справу взято на облік, на підставі заяви представника ОСОБА_4 про запит пенсійної справи для отримання допомоги на поховання та недоотриманої пенсії від 24.06.2019 виплату пенсії призначено з 01.08.2014 довічно (а.с. 23-25).

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Луганськ у віці 82 роки (а.с. 26).

Довідкою УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області підтверджується, що пенсія ОСОБА_3 виплачена по 31.07.2014 (а.с. 22).

16 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому пенсії, яка була недоотримана його матір`ю ОСОБА_3 .

Листом Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 13.11.2019 № 9267/03-23 повідомлено, що для підтвердження факту спільного проживання при зверненні за недоотриманою пенсією померлої ОСОБА_3 ОСОБА_1 був наданий ID-паспорт та Довідка про внесення відомостей до єдиного державного реєстру про реєстрацію місця проживання, але це не підтверджує факт спільного проживання з померлою так як на облік в управлінні була прийнята електронна пенсійна справа після смерті пенсіонера і реєстрація місця проживання ОСОБА_3 не відома у зв`язку з тим, що оригінал паспорту померлої не надавався. Відповідно до викладеного при зверненні за недоотриманою пенсією померлого, в наданих документах відсутні документи для підтвердження факту спільного проживання та ведення сумісного господарства (а.с. 10).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 1227 Цивільного кодексу України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Питання виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера врегульовані статтею 52 Закону № 1058-IV.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну (частина друга статті 52 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Вищевказана норма закону кореспондується зі статтею 91 Закону України від 05 листопада 1999 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. У разі смерті пенсіонера його сім`ї або особі, яка здійснила похорон, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Абзацами першим, третім пункту 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину (абзац четвертий пункту 2.26 Порядку № 22-1).

Отже, Порядком № 22-1 не передбачено вимоги щодо подання оригіналу паспорта померлої особи для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, а тому такі посилання відповідача є необґрунтованими.

Крім того за документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки про склад сім`ї, а також рішення суду (пункт 2.16 Порядку № 22-1).

Відповідно до свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , померла - ОСОБА_3 є його матір`ю (а.с. 7).

Також за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку № 22-1).

Отже, згідно з наведеними приписами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, а вразі відсутності членів сім`ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Абзацом першим частини другої, частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Члени сім`ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абзац шістнадцятий частини першої статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції»).

Відповідно до частини другої статті 64 Житлового Кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Позивачем на підтвердження факту спільного проживання з його матір`ю, на момент смерті останньої було надано лікарське свідоцтво про смерть №250 від 20.05.2019, відповідно до якого смерть ОСОБА_3 настала за місцем її проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Також позивачем на підтвердження факту спільного проживання з його матір`ю, на момент її смерті було надано довідку від 31 травня 2019 року №2496 щодо спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

При цьому судом встановлено, що зазначені свідоцтво та довідка, видані установами, що здійснюють свою діяльність на непідконтрольній українській владі території.

Щодо зазначених документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів". Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини" ( Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".

Україною, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки вищезазначених документів, що видані установами, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

Таким чином, суд приймає до розгляду зазначені документи.

Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують самі установи, що видали такі документи.

З огляду на вищевикладене та досліджені письмові докази, судом встановлено, що позивач є членом сім`ї, який проживав разом з пенсіонером ОСОБА_3 на день її смерті, а тому він має право на виплату недоотриманих за життя померлою, належних їй сум пенсії.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що право позивача на отримання недоотриманої пенсії померлої матері порушено, а дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу недоотриманої пенсії померлої матері були протиправними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі (а.с. 1-2).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, те що позовні вимоги задоволені, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті суми пенсії, що належала його матері ОСОБА_3 і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю, як члену сім`ї померлого пенсіонера, який проживав з нею разом на день її смерті.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (ідентифікаційний код 21792637, місцезнаходження: 93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. 1 Травня, будинок 20) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму пенсії, що належала його матері ОСОБА_3 і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю, як члену сім`ї померлого пенсіонера, який проживав з нею разом на день її смерті.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (ідентифікаційний код 21792637, місцезнаходження: 93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. 1 Травня, будинок 20) на користь Державного бюджету України, судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова