Рішення № 86848597, 11.01.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 січня 2020 року Справа № 280/5848/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Серебрянникової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )

до – Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд 158 – Б, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу державного службовця періоди роботи з 01.12.1998 по 02.09.2019 та розглянути повторно заяву від 03.09.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що перебуває у відповідача на обліку як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 03.09.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» однак, відповідач листом № 39/К-4 від 25.10.2019 відмовив в призначенні пенсії державного службовця, мотивуючи свою відмову тим, що зарахування до стажу державної служби часу перебування на посаді інспектора податкової служби не передбачено. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 02.12.2019 відкрито провадження по справі №280/5848/19 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

20.12.2019 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №54054) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог та зазначає, що період роботи позивача з 01.12.1998 по 02.09.2019 не може бути зарахований до стажу на посадах державної служби, оскільки посади, які займала позивач протягом спірного періоду, в силу п. 343.1 ст. 343 Податкового кодексу України, не належать до визначених ст. 25 Закону України № 3723-ХІІ категорій посад державних службовців, робота на яких зараховується до стажу державної служби та відповідно надає право, за певних умов, на призначення пенсії на підставі п.10 розділу XI Закону України № 889.. Крім того, представник відповідача вказав, що позивач 03.09.2019 звернувся до управління із заявою довільної форми про призначення йому пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу». Вказана заява було розглянута відповідачем, однак листом від 25.10.2019 №39/К-4 позивачу було повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії. Позивачем не було подано до відповідача заяви встановленого зразка про призначення пенсії, в відповідачем рішення про відмову позивачу у призначені пенсії не приймалось. З наведених підстав, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, 03 вересня 2019 року, у зв`язку зі звільненням з органів Державної фіскальної служби, позивач звернулась до сервісного центру Хортицького відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою щодо призначення мені пенсії державною службовця відповідно до Закону України «Про держану службу» від 10.12.2015 № 889-VIІ та наступні документи: заява, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія трудової книжки, копія свідоцтва про укладання шлюбу, копії свідоцтваа про освіту, наказ про звільнення, довідки про складові заробітної плані для призначення пенсії державного службовця.

Листом від 25.10.2019 № 39/К-4 сервісний центр Хортицького відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило позивачу у призначені пенсії державного службовця відповідно до Закону України № 889-У1І у зв`язку з відсутністю 20 років на посадах державного службовця, мотивуючи тим, що ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ не передбачено посади в органах податкової інспекції.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти, чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

1 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VІІІ "Про державну службу", згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723 - XII "Про державну службу", крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

З цієї норми випливає, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закон України "Про державну службу" № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому існують умови, при дотриманні яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".

Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Статтею 25 Закону № 3723 -ХІІ «Про державну службу» визначено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах, та передбачено, що віднесення існуючих на той час посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців провадиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом. Відповідно до цієї статті до шостої категорії посад державних службовців віднесено посади спеціалістів управлінь обласних державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади.

Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу", для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тому, можна зробити висновок, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 по справі № 591/6970/16-а.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

В свою чергу, згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України до втрати ним чинності на підставі Закону №5083-VI (5083-17) від 05 липня 2012 року, «Про державну податкову службу в Україні» (надалі - Закон №509-XII).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №509-XII Державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини перша, четверта статті 15 цього Закону).

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Підсумовуючи все сказане слід зробити висновок про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби визначено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 03 травня 1994 року №283, чинного до 01 травня 2016 року (в спірний період, який відповідачем не зараховано до стажу державної служби), відповідно до пункту 2 якого до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів митного контролю, державної податкової та контрольно-ревізійної служби.

Механізм обчислення стажу державної служби визначено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 25 березня 2016 року № 229 (далі по тексту - Порядок №229).

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 229 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, тощо).

Стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».

До стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону.

Відповідно до положень статті 46 Закону України «Про державну службу» стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону; час роботи на посадах, визначених пунктами 1-8, 9-1, 10 частини третьої статті 3 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, інших державних органів.

Як встановлено матеріалами адміністративної справи та записами трудової книжки, довідки про підтвердження трудовою стажу на посадах державною службовця від 13.11.2019 №965 трудовий стаж позивача складається з наступного: з 01.12.1998 позивач прийнята на посаду державного податкового інспектора відділу прямих податків та відрахувань до державних цільових фондів управління прямих і непрямих податків з юридичних осіб на конкурсній підставі; 01.12.1998 прийнята Присяга державного службовця: 15.03.1999 переведена на посаду державного податкового інспектора сектору ресурсних та неподаткових платежів, місцевих податків і зборів управління прямих і непрямих податків з юридичних осіб на період соціальної відпустки по вагітності та пологам основного працівника; 12.07.1999 присвоєне спеціальне звання «Інспектор податкової служби III рангу»; 12.07.1999 переведена на посаду державного податкового Інспектора сектору примусового стягнення податків і зборів; 12.12.2000 переведена на посаду державного податкового ревізора- інспектора відділу стягнення податкової заборгованості на конкурсній основі; 02.01.2002 прийнята, в порядку переведення, на підставі конкурсу на посаду державною податкового інспектора групи по роз`ясненню податкового законодавства; 01.08.2002 переведена на посаду старшого державного податкового інспектора трупи громадських зв`язків та масово-роз`яснювальної роботи; 01.11.2002 присвоєне спеціальне звання «Інспектор податкової служби II рангу»; 03.01.2003 переведена на посаду старшою державного податкового інспектора групи прогнозування та аналізу податкових надходжень відділу адміністрування облікових показників, прогнозування та обліку податкових надходжень управління інформатизації та обліку; 01.09.2003 призначена па посаду головною державного податкового інспектора групи організаційно-розпорядчої роботи відділу громадських зв`язків та масово-роз`яснювальної на конкурсній підстав; 01.11.2004 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу; 01.01.2005 призначена на посаду завідувача сектору організаційно-розпорядчої роботи; 03.05.2006 прийнята на посаду завідувача організаційно-розпорядчого сектору Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя; 01.11.2006 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби III рангу»; 22.12.2006 переведена на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої роботи; 13.03.2012 призначена у порядку переведення на посаду головного державною податкового інспектора з питані, організаційно-розпорядчої роботи; 01.07.2013 призначена у порядку переведення на посаду головною державного інспектора з питань організації діяльності та контролю виконання документів: 01.07.2013 присвоєно 11 рані державного службовця; 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 111 рангу»; 12.01.2015 призначена в порядку переведення на посаду головного державного інспектора з питань організаційно - розпорядчої роботи; 18.02.2016 переведена па посаду завідуючого сектору організації роботи; 15.07.2016 призначена у порядку переведення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податків і зборів з фізичних осіб Відділення у хортиць кому районі м.Запоріжжя; 28.04.2017 призначена у порядку переведення на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу податків і зборів з фізичних осіб; 28.05.2017 переведена на посаду головного державного інспектору сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності; 08.06.2017 переведена на посаду головного державного інспектора з питань організації роботи; 19.12.2017 призначена у порядку переведення на посаду завідуючого сектору організації роботи; 08.11.2018 призначена у порядку переведення на посаду завідуючого сектору організаційного забезпечення Вознесенівською управління у м. Запоріжжя; 08.11.2018 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митої справи II рангу»; 02.09.2019 припинено державну службу та звільнена з посади за власним бажанням.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в межах адміністративної справи, не надано жодних доказів на підтвердження правомірності не включення до стажу роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби періоду з 01.12.1998 по 02.09.2019 на посадах інспектора податкової служби згідно записів у трудовій книжці.

Позивачем, в свою чергу, надано в якості доказів на підтвердження наявності у неї стажу роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби копії трудової книжки, довідку ДФС України про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця згідно з п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу», довідку № 965 від 13.11.2019 щодо підтвердження трудового стажу на посадах державного службовця.

Оскільки судом встановлено, що станом на дату подання позивачем заяви від 03.09.2019 у неї був наявний достатній стаж роботи на державній службі, необхідний для призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу», а отже у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у незарахуванні зазначеного стажу до стажу державної служби.

З наведених вище положень нормативно-правових актів можна зробити висновок, що на позивача розповсюджується дія Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, на законодавчому рівні передбачено обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача про недотримання позивачем Порядку подання та оформлення документів для призначення перерахунку пенсій відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №21-1 від 25.11.2005, оскільки у листі від 25.10.2019 №39/К-4 відповідач зазначив саме про неврахування спірних періодів до стажу державної служби, тому у відповідача відсутній інший варіант поведінки ніж призначення позивачу даного виду пенсії, а тому зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до стажу державного службовця періоди роботи з 01.12.1998 по 02.09.2019 та розглянути повторно заяву від 03.09.2019 в даному випадку є належним способом відновлення порушених прав позивача.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з урахуванням відповідачем висновків суду, викладених у даному рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 25.11.2019 № 20263808.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд 158 – Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд 158 – Б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо відмови ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд 158 – Б, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до стажу державного службовця періоди роботи з 01.12.1998 по 02.09.2019 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд 158 – Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 11.01.2020.

Суддя Р.В. Сацький