Рішення № 86848440, 08.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 січня 2020 р. Справа № 120/3507/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (24800, Вінницька область, смт. Чечельник, вул. Героїв Майдану, 35, код ЄДРПОУ - 37836770) про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (24800, Вінницька область, смт. Чечельник, вул. Героїв Майдану, 35, код ЄДРПОУ - 37836770) про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що по досягненню 14-річного віку неповнолітня донька - ОСОБА_3 та її законні представники звернулись до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про оформлення та видачу дитині паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки. В заяві повідомлено про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорту у формі картки - документа Реєстру та обґрунтовано право на паспорт-книжечку.

Листом від 22.10.2019 відповідач відмовив в задоволенні заяви, з огляду на те, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу у порядку, встановленому МВС, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили.

Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.11.2019 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

На виконання вимог ухвали суду від 01.11.2019 та відповідно до положень ст. 162 КАС України, стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Постановою ВРУ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" передбачено видачу паспорта громадянина України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

При цьому, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено те, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч. 4 ст. 21 даного Закону).

Тобто, представник відповідача зазначає, що видати паспорт ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка на даний час не досягнула 16-річного віку неможливо, адже відсутнє законне положення, що регулює зазначену процедуру.

Разом з тим, відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 за № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591, оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі, яка досягла 16-річного віку.

При цьому, права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю, заяву розглянуто відповідачем у строки та порядку, передбачені законодавством про звернення громадян, про результат розгляду поінформовано позивача у визначені законодавством порядок та строки, надавши відповідне роз`яснення щодо порядку оформлення громадянства України. Управлінням ДМС України у Вінницькій області в особі Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області не створено перешкоди позивачу у реалізації права на отримання паспорта.

Зазначено, що Законом України "Про адміністративні послуги" не передбачено надання послуги, а саме паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року за № 2503-7, оскільки нормативно-правовий акт прийнято на виконання вимог ст. 5 Закону України від 08.10.1991 року за № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (втратив чинність згідно із Законом України від 18.01.2001 року за № 2235-ІІІ "Про громадянство України"). Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 року за № 90 (далі - Концепція) положення, якої визначають адміністративну послугу, як результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб`єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними особами юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою про надання послуги, які гр.гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , не подавались, нею направлено лише заяву відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Разом з тим, судове рішення у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для обміну/видачі паспорту громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальними актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи, а саме позивача у зразковій справі.

Відтак, під час виконання своїх повноважень відповідач діяв на підставі та в межах законодавства, а тому, просить суд відмовити у задоволені позову.

02.12.2019 на адресу суду надійшли додаткові пояснення від представника відповідача, в яких останній виклав свої заперечення щодо позову, які є аналогічними тим, що містяться у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

18.10.2019 ОСОБА_3 разом із законними представниками - батьками звернулась до Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

За наслідком розгляду вказаної заяви, Чечельницький районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області надав відповідь листом за №КО-7/6/0539-19/0539/331-19 від 22.10.2019, яким повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 за №398 "Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" (набрала чинність 07.06.2019), до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591. Також повідомлено, що відповідно до п. 3 розділу 1 вказаного Тимчасового порядку оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі яка досягла 16-річного віку.

Не погоджуючись з такою позицією суб`єкта владних повноважень та вважаючи, що позивач має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, законні представники в інтересах своєї дитини звернулись з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з п. 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення № 2503-XII).

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Таким чином, Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме: у формі книжечки та у формі картки.

Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

У пп. "а" п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України передбачено, що посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Згідно із ч. 7 ст. 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" закріплено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

За змістом ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25 березня 2015 року № 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

Так, п. 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року-оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до п. 3 Постанови № 302 передбачено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Відповідно до п. 131 вказаної Постанови до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 зазначено, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, необхідно оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

На час звернення позивача з заявою про видачу паспорта-книжечки діяли два нормативних акти: Положення № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відповідно до листа відповідача від 22.10.2019, останній повідомив заявника, що видача документу, що посвідчує особу ОСОБА_3 , зразка 1994 у формі книжечки, неможлива.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно з ч. 1 ст. 6 вказаного Закону мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 цього Закону)

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, окрім іншого, звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Крім того, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу-використання традиційних методів ідентифікації особи.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, з врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, суд приходить до висновку, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року не може вважатися законною.

При цьому, у п. 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII зазначено, що паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Разом з тим, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією із ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

В свою чергу, Постанови Верховної Ради приймаються з конкретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій.

Питання застосування нормативно-правових актів, виданих одним і тим же органом, які мають різну юридичну силу та не узгоджуються між собою, відображені у листі Міністерства юстиції від 26 грудня 2008 року № 758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", у якому зазначено, що у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі №9901/938/18.

Отже в даному випадку до спірних правовідносин, застосуванню підлягає не п. 2 Положення, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 N 2503-XII, а ч. 2 ст. 21 Закону № 5492-VI.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.12.2019 у справі №240/8887/19.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав громадянина України необхідно зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

При цьому, суд з врахуванням конституційного принципу розподілу влади, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання оформити та видати паспорт без передачі будь-яких даних про дитину та батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Крім того, суд зазначає, що при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру, при цьому, у паспорті у формі книжечки не передбачено відцифрованого підпису особи, відцифрованого обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців рук. Відтак, заявлена частина вимог не підлягає задоволенню.

Висновки суду, зроблені у цій справі, відповідають правовій позиції, що викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17).

Суд відхиляє аргументи відповідача, що судове рішення у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для обміну/видачі паспорту громадянина України зразка, і затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, оскільки є індивідуальними актом, та стосується прав та інтересів визначеної в рішенні особи, а саме позивача у зразковій справі, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження відповідача, що здійснення владних повноважень уповноваженим суб`єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними особами юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою про надання послуг, які позивачем не подавались, адже нею направлено лише заяву у відповідності до Закону України "Про звернення громадян" з огляду на те, що підставою для відмови стало не звернення позивача із заявою не відповідної форми, а відсутність рішення суду, яке б зобов`язувало територіальний відділ міграційної служби видати позивачеві паспорт у формі книжечки.

У зв`язку із відсутністю вказаної підстави у листі про відмову у видачі паспорта у формі книжечки, суд не може приймати її до уваги під час судового розгляду справи, з огляду на наступне.

Так, ст. 77 КАС України визначено правила доказування в адміністративному процесі. Частиною 1 цієї статті передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 с. 77 КАС України).

Відтак, законодавцем передбачено обмеження щодо можливості посилання суб`єкта владних повноважень на ті докази, які не були враховані ним при прийнятті рішення про відмову, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до відповідного прийняття рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однак, зі змісту рішення відповідача, яким відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, слідує, що підставою для його прийняття є приписи відсутності відповідного рішення суду про зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки та недосягнення 16-річного віку заявником. При цьому, будь-яких інших посилань, як на підставу для відмови у видачі паспорта у формі книжечки рішення за результатами розгляду звернення позивача не містить.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений, від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України не стягуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Чечельницького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у видачі паспорту громадянина України ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Чечельницький районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Чечельницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 12.03.1997); ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Чечельницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 29.06.2005) неповнолітня дитина - ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); Чечельницький районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (24800, Вінницька область, смт. Чечельник, вул. Героїв Майдану, 35, код ЄДРПОУ - 37836770)

Повний текст рішення суду складено: 10.01.2019

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна